Постанова

від 24.07.2018 по справі 903/125/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/125/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аванта"

на ухвалу Господарського суду Волинської області

у складі судді Костюка С.В.

від 01.03.2018

та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Саврія В.А., Дужича С.П., Мамченка Ю.А.

від 03.05.2018

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аванта"

до Приватного підприємства "Фірма "Орнамент"

про видачу судового наказу

ВСТАНОВИВ:

Господарський суду Волинської області ухвалою від 01.03.2018 у справі №903/125/18 відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" у видачі судового наказу про стягнення з Приватного підприємства "Фірма "Орнамент" 514,10 грн - 3% річних, 2341,00 грн індексу інфляцій, 31274,20 грн - пені.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є заходами відповідальності за порушення зобов'язань та правовим наслідком порушення зобов'язання у разі прострочення його виконання, а також враховуючи можливість стягнення виключно неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження, вимога про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.

Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 03.05.2018 ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.03.2018 у справі № 903/125/18 залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, що заявником заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України, у зв?язку з чим правомірно відмовлено у видачі судового наказу на підставі пункту 3 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з боржника пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Волинської області від 01.03.2018 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 у справі №903/125/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня може бути грошовою сумою або майном. У даній справі пеня визначена у відсотках від суми зобов'язання, тобто має грошове вираження.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, в розумінні вказаної статті інфляційні та відсотки річних є частиною суми боргу, тобто є грошовим зобов'язанням, яке вираховується у відсотках від суми так само як і пеня.

Законодавець не обмежував поняття "грошової заборгованості", визначеної статтею 148 Господарського процесуального кодексу України, певним її видом, а лише обмежив сумою такої заборгованості - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки питання тлумачення поняття "безспірність грошового зобов?язання" має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2018 у справі №903/125/18 визначено колегію суддів у складі: Баранець О.М. (головуючий суддя), судді: Ткач І.В., Стратієнко Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аванта" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.03.2018 та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 у справі №903/125/18 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.07.2018 у зв'язку з відпусткою судді Ткача І.В. для розгляду справи №903/125/18 визначено наступний склад колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.

Приватне підприємство "Фірма "Орнамент" не скористалося правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аванта" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України задоволенню не підлягає. Позивачем не надано доказів, що судами було сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними правовідносинами та передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Питання про застосування статті 148 Господарського процесуального кодексу України вирішується касаційним судом під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Наказне провадження, відповідно до частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Частиною першою статті 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Аванта звернулось до Господарського суду Волинської області з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з Приватного підприємства Фірма Орнамент 41180,48 грн, з них 7051,19 грн основного боргу, 514,10 грн - 3% річних, 2341,00 грн - індексу інфляцій, 31274,20 грн - пені та 176,20 грн судового збору, у зв?язку з невиконанням зі сторони боржника умов договору поставки № 168-10А від 29.01.2010 в частині оплати поставленого товару.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов?язання.

Таким чином позивачем заявлено вимоги про стягнення з Приватного підприємства "Фірма "Орнамент" грошових зобов?язань, що виникли внаслідок невиконання ним договору поставки № 168-10А від 29.01.2010 в частині оплати поставленого товару.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" у видачі судового наказу про стягнення з Приватного підприємства "Фірма "Орнамент" 514,10 грн - 3% річних, 2341,00 грн індексу інфляцій, 31274,20 грн - пені, зазначили про можливість стягнення в порядку наказного провадження виключно неоспорюваної заборгованості.

Однак положення частини другої статті 12, частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України не містять такої категорії як "неоспорювана заборгованість".

Частина друга статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що в порядку наказного провадження здійснюється розгляд справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" звернулось до суду з заявою про стягнення з Приватного підприємства "Фірма "Орнамент" грошової заборгованості у сумі 41180,48 грн, питання відсутності спору щодо заявленої до стягнення суми підлягало з?ясуванню судами попередніх інстанцій.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідно до частини шостої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції спір вирішено по суті, а тому їх скасування передбачає передачу справи на новий розгляд.

Під час розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Оскільки, у даному випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Аванта" задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 01.03.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 у справі № 903/125/18 скасувати.

3. Справу № 903/125/18 направити на новий розгляд до Господарського суду Волинської області .

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

Л. Стратієнко