Постанова

від 26.04.2018 по справі 387/251/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 387/251/17-ц

провадження № 61-14622св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Згода ,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю Згода про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Згода на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області у складі судді Цоток В. В. від 24 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Черненко В. В., Авраменко Т. М., Кіселика С. А., від 08 лютого 2018 року

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Згода (далі - ТОВ Згода ) про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 30 серпня 2001 року їй належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,66 га, що розташована на території Новолутківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

27 грудня 2006 року вона уклала з ТОВ Згода договір оренди землі на десять років, який зареєстрований у Добровеличківському відділі земельних ресурсів, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 березня 2007 року за № 127.

23 липня 2016 року вона цінним листом повідомила відповідача про закінчення договору оренди землі та повернення їй земельної ділянки, який він отримав 28 липня 2016 року, відповідь не надав та продовжує незаконно використовувати належну їй земельну ділянку.

16 березня 2017 року вона звернулась до державного реєстратора Войцехівського А. В. із запитом, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналась, що 27 лютого 2017 року зареєстровано додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року про продовження дії договору оренди землі до 06 березня 2027 року.

Позивач зазначала, що додаткову угоду не підписувала, згоду на внесення змін у договір оренди землі не надавала та не передавала нікому права на підписання такої додаткової угоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року, укладену, нібито між нею та ТОВ Згода , недійсною.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року, укладену між ОСОБА_4 та ТОВ Згода .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ Згода ухиляється від участі в проведені експертизи шляхом відмови у наданні експертам для дослідження оригіналу додаткової угоди, що унеможливлює проведення судової-почеркознавчої експертизи, тому на підставі частини першої статті 146 ЦПК України 2004 року вважав доведеним факт, що підпис від імені ОСОБА_4 в додатковій угоді до договору оренди землі вчинений не нею, а іншою особою.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Згода залишено без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що згідно з висновком експерта судової почеркознавчої експертизи від 03 січня 2018 року № 1076/1077/17-27, проведеної на стадії апеляційного провадження, підпис від імені ОСОБА_4 у додатковій угоді від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року виконаний не самою ОСОБА_4, а іншою особою, з ретельним наслідуванням якогось зі справжніх підписів ОСОБА_4

У березні 2018 року ТОВ Згода подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції застосувавши положення частини першої статті 146 ЦПК України 2004 року, не врахував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що висновок експерта є недопустимим доказом у справі, оскільки дата його виконання - 03 січня 2017 року, свідчить про порушення порядку, встановленого законом.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

11 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що згідно з висновком експерта судової почеркознавчої експертизи від 03 січня 2018 року № 1076/1077/17-27 підпис від імені ОСОБА_4 у додатковій угоді від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року, який міститься в графі Орендодавець , виконаний рукописним способом, пастою кулькової ручки, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів, не самою ОСОБА_4, а іншою особою, з ретельним наслідуванням якогось зі справжніх підписів ОСОБА_4

Згідно з частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року, статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4

При цьому апеляційний суд, врахував, що позивачем доведено обставини, які свідчать, що додаткова угода від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року, укладена з ТОВ Згода , підписана не нею, а відповідач належних та допустимих доказів, які б спростували доводи позивача або підтвердили, що додаткову угоду підписала ОСОБА_4 не надав.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Посилання касаційної скарги на те, що висновок експерта є недопустимим доказом у справі, оскільки дата його виконання - 03 січня 2017 року, є безпідставними, оскільки експертизу у справі було призначено на підставі ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2017 року, а у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 12 червня 2009 року № 5 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду судам роз'яснено, що висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами.

При цьому у супровідному листі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз зазначено, що надсилається висновок експерта від 03 січня 2018 року, тому дата 03 січня 2017 року є опискою, яка не впливає на результат проведення судової почеркознавчої експертизи та на правильне вирішення спору по суті.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Згода залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк