Постанова

від 02.05.2018 по справі 363/159/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 травня 2018 року

м. Київ

справа № 363/159/15-ц

провадження № 61-9133св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та державного підприємства Димерське лісове господарство ,

відповідачі: Київська обласна державна адміністрація, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 січня 2016 року в складі судді Купрієнка С. І. та рішення апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року в складі колегії суддів: Лівінського С. В., Гуля В. В., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства Димерське лісове господарство (далі - ДП Димерське лісове господарство ) звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації, Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, про визнання недійсним розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами проведення прокуратурою Київської області перевірки встановлено, що на підставі розпоряджень Київської обласної державної адміністрації та Вишгородської районної державної адміністрації Київської області відповідачі отримали державні акти на спірні земельні ділянки. Вказані земельні ділянки на момент їх відчуження належали до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП Димерське лісове господарство . Передання у власність та надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею понад 1 га, що перебувають у державній власності, та вилучення таких земельних ділянок з постійного користування належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, тому видання оспорюваних розпоряджень, на підставі яких відповідачі отримали державні акти, та зміна цільового призначення цих земельних ділянок проведені з порушенням норм матеріального права.

На підставі викладеного заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП Димерське лісове господарство просив визнати недійсними: державний акт серії НОМЕР_7 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,9699 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; державний акт серії НОМЕР_1 на право власності ОСОБА_18 на земельну ділянку загальною площею 0,9699 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_19; державний акт серії НОМЕР_2 на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 0,9701 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; державний акт серії НОМЕР_6 на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 0,9701 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; державний акт серії НОМЕР_3 на право власності ОСОБА_20 на земельну ділянку загальною площею 0,9699 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_19; державний акт серії НОМЕР_4 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 0,9701 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; державний акт серії НОМЕР_5 на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0,9801 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; державний акт серії НОМЕР_8 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку загальною площею 0,98 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; державний акт серії НОМЕР_9 на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку, загальною площею 5,88 га, в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; державні акти серії НОМЕР_10 (площа 0,12 га), серії НОМЕР_11 (площа 0,12 га), серії ЯД № 933499 (площа 0,0778 га), серії НОМЕР_12 (площа 0,12 га), серії НОМЕР_13 (площа 0,12 га) серії НОМЕР_14 (площа 0,12 га), серії НОМЕР_15 (площа 0,0519 га) на право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області; державні акти серії НОМЕР_16 (площа 0,1184 га), серії НОМЕР_17 (площа 0,1184 га), серії НОМЕР_18 (площа 0,1184 га), серії НОМЕР_19 (площа 0,1184 га), серії НОМЕР_20 (площа 0,1184 га), серії НОМЕР_21 (площа 0,1184 га), серії НОМЕР_22 (площа 0,1184 га), серії НОМЕР_23 (площа 0,0755 га); серії НОМЕР_24 (площа 0,0687 га) на право власності ОСОБА_7 на земельні ділянки в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області. Також заступник прокурора Київської області просив витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП Димерське лісове господарство і визнати за ними право користування на вказані земельні ділянки.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що видання оспорюваних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації, Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, на підставі яких відповідачі отримали державні акти на право власності на землю, та зміна цільового призначення земельних ділянок були проведені з порушенням норм статті 31 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та статті 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , а тому підстав для визнання недійсними зазначених розпоряджень, визнання недійсними державних актів та витребування спірних земельних ділянок на користь держави немає.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким

у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позов доведено й обґрунтовано належним чином та установлено порушення Київською обласною державною адміністрацією, Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області вимог земельного та лісового законодавства при вилученні, зміні цільового призначення та передачі у власність відповідачам - фізичним особам земельних ділянок із земель державної власності. Водночас право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2008 році, коли йому стало відомо про відчуження земельних ділянок органами державної влади. Звернувшись у січні 2015 року до суду з цим позовом, позивач пропустив установлений законом строк позовної давності, на застосуванні якого наполягали відповідачі, не просив про поновлення цього строку та не надав доказів поважності причин пропуску строку позовної давності.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що вибуття спірного майна (землі) відбулось поза волею власника з порушенням встановленого законодавством порядку. Заступник прокурора Київської області не пропустив строк позовної давності, оскільки про порушення прав Кабінету Міністрів України та ДП Димерське лісове господарство він дізнався лише під час проведення відповідної перевірки, тому строк позовної давності не сплив.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

20 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що відповідно до розпоряджень Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року Про вилучення, зміну цільового призначення земельної ділянки із постійного користування ДП Димерське лісове господарство вилучено 16 земельних ділянок площею по 0,97-0,98 га, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та віднесено до земель запасу без права вирубки дерев, а також зобов'язано Вишгородську районну державну адміністрацію Київської області забезпечити відшкодування збитків землекористувачу, що спричинені вилученням земельних ділянок із користування, та внести зміни до земельно-кадастрової документації.

У липні 2008 року ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_21, ОСОБА_7, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_14,, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_20, ОСОБА_5, ОСОБА_11 звернулися до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області із заявами про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

За результатом розгляду їхніх заяв Вишгородська районна державна адміністрація Київської області надала дозволи на підготовку проектів відведення земельних ділянок щодо передання їх у власність вищезазначеним громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.

На підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 16 липня 2008 року передано безоплатно у власність 16 громадянам, відповідачам і третім особам у справі, земельні ділянки площею по 0,9699-0,9801 га для ведення особистого селянського господарства на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.

12 серпня 2008 року на підставі вищезазначеного розпорядження вказані особи отримали державні акти на земельні ділянки площею по 0,9696-0,9801 га для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому власники земельних ділянок звернулись до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області із заявами про надання дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.

Після отримання належного дозволу Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області, підготовки проектів відведення земельних ділянок та отримання позитивних висновків від управління земельних ресурсів у Вишгородському районі, відділу містобудування, архітектури, 14 жовтня 2008 року на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального використання земельних ділянок 16 громадянам згідно з додатком з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, розроблену товариством з обмеженою відповідальністю Будпром Проект .

На підставі зазначеного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області громадяни отримали державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення індивідуального садівництва на території Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, площею по 0,9696- 0,9801 га.

Згідно зі статтями 163 , 164 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набуття якостей земель та захист лісових земель від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Відповідно до статті 84 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення державної форми власності не можуть передаватись у приватну власність, крім замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення площею до 5 га, у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств відповідно до частини другої статті 56 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 57 ЗК Україниземельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, апеляційний суд на підставі установлених обставин справи, а також вищезазначених норм матеріального права та статей 19 , 84 ЗК України, статті 5 ЛК України дійшов обґрунтованого висновку, що спірні земельні ділянки станом на момент відведення у 2008 році першим власникам, належали до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, та що Київська обласна державна адміністрація та Вишгородська районна державна адміністрація Київської області не були наділені повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення загальною площею 16,61 га, яка перебувала в державній власності та в постійному користуванні ДП Димерське лісове господарство .

Суд апеляційної інстанції врахував, що передання у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею понад 1 га, що перебувають у державній власності, відповідно до статті 27 ЛК України , статті 149 ЗК України належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірних земель Кабінет Міністрів України не вчиняв, а спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави поза його волею.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту порушення Київською обласною державною адміністрацією та Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області вимог земельного та лісового законодавства при вилученні, зміні цільового призначення та передання у власність відповідачам - фізичним особам земельних ділянок із земель державної власності.

Апеляційний суд також правильно вважав, що відповідно до статей 122 , 149 ЗК України Київська обласна державна адміністрація не мала повноважень щодо надання у власність громадянам земель для ведення особистого селянського господарства та зміни цільового призначення земель із лісогосподарського на сільськогосподарське призначення.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо неправомірного вилучення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення єдиним масивом та порушення порядку зміни цільового призначення та законодавства про землеустрій.

Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Разом із тим апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків по суті вирішеного спору та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК Українистановить три роки.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 268 ЦК Українипередбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено випадки, на які позовна давність не поширюється. Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Зазначена норма спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, тому не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави.

Держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Відповідно до Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства , вказаний пункт зі статті 268 ЦК України виключено.

Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України , в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Російської Федерації , п. 570, та рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 51).

Таким чином, зазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а отже, ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

За змістом статей 256 , 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Виходячи з викладеного, правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про пропущення прокурором строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якої наполягали відповідачі. Зокрема, суд правильно виходив із того, що позовні вимоги заступника прокурора Київської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органів державної влади, і водночас саме держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Так, уперше факт відчуження земельних ділянок органами державної влади мав місце у 2008 року, тому саме від цієї дати почався перебіг строку позовної давності. У подальшому земельні ділянки відчужувалися й видавалися нові державні акти, а до суду з цим позовом перший заступник прокурора Київської області звернувся у січні 2015 році, тобто із пропущенням установленого законом трирічногостроку позовної давності. При цьому суд відхилив посилання першого заступника прокурора Київської області на те, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо за результатами перевірки законності розпоряджень місцевих адміністрацій, оскільки це не спростовує висновків суду щодо початку, перебігу й закінчення строку позовної давності.

У силу вимог указаних вище норм матеріального права, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку та обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60 , 212, 303, 304 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, правильно встановив обставини справи та, як результат, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно визначив момент, із якого почався перебіг строку позовної давності, спростовуються вищевказаними нормами матеріального права та установленими судом обставинами справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд вдався до вільного тлумачення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України , є помилковим, оскільки апеляційний суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню на підставі всебічно досліджених доказів у справі.

Крім того, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості й немотивованості висновків апеляційного суду про те, що про порушення права прокурору стало відомо у 2008 році, оскільки, як зазначив заявник, апеляційний суд не послався на жоден доказ, наявний у справі чи досліджений у судовому засіданні, спростовуються змістом оскаржуваного рішення апеляційного суду, яке є достатньо повним та обґрунтованим, містить, у тому числі, висновки й мотиви стосовно доводів прокурора щодо початку перебігу строку позовної давності. Таким чином, ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Твердження прокурора щодо суспільного інтересу та відновлення становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та ліси, є безпідставними та не впливають на правильність висновків апеляційного суду про відмову в задоволенні позову зі спливом строків позовної давності.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказане судове рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська