Постанова

від 17.04.2018 по справі 449/640/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 449/640/15 Головуючий у 1 інстанції: Борняк Р.О.

Провадження № 22-ц/783/179/17 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:7

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого судді: Струс Л.Б.

суддів: Левика Я.А., Шандри М.М.

секретаря: Бадівської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Боршівської сільської ради, Реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції Львівської області, ОСОБА_2, Відділу Держземагенства про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на землю, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1, на земельну ділянку площею 0,3787 гп. Виданий ОСОБА_5

Визнано частково недійсним та скасувати в частині купівлі-продажу земельної ділянки пл..0,3787 га договір купівлі-продажу від 27.01.2003 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Перемишлянської державної нотаріальної контори Сус У.Й., зареєстрованим в реєстрі №139.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3

В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_2 придбала на законних підставах будинок та земельну ділянку по оплатному договору, з дотриманням його нотаріально посвідченої форми,зареєструвала. Вказує, що суд ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення через 13 років після укладення договору купівлі-продажу, грубо порушуючи її права, як добросовісного набувача майна, в тому числі щодо володіння та користування земельною ділянкою. Зазначає, що суд не надав об'єктивної оцінки ні самому договору купівлі-продажу від 27.01.2003 року, ні її поясненням, її представника та чоловіка, ні довідці з сільської ради про те, що ОСОБА_5 передана у приватну власність саме ділянка, площею 0,3787 га, ні оригіналу Державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_5, ні пояснення представника Держземагенства у Перемишлянському районі. Крім того апелянт вказує, що нею було заявлено клопотання, що ОСОБА_4 є неналежною стороною по справі, що вона не була стороною у договорі, але суд проігнорував її письмові заперечення та пояснення її представника та ухвалив незаконне рішення, позбавивши її безпідставно та незаконно права власності на земельну ділянку.

Просить скасувати рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено , що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст..263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_5 володів правом власності на земельну ділянку розміром 0,35 га, тому, він міг лише в зазначених межах укладати цивільно-правові угоди щодо відчуження земельної ділянки, що слугувало підставою для визнання недійсним та скасування такого договору.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаним висновком з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що право власності ОСОБА_5 виникло на підставі рішення № 45 виконавчого комітету Боршівської сільської ради народних депутатів від 01 грудня 1994 року Про приватизацію земельних ділянок громадян на земельну ділянку площею 0,35 га. та було видано державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1, на земельну ділянку площею 0,3787 га. 14.12.1999 року на ім'я ОСОБА_5

Вказане рішення було прийнято відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України Про приватизацію земельних ділянок від 26 грудня 1992 року (зі змінами), згідно з текстом ст. 1 цього Декрету сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1, районний суд прийшов до висновку, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі, та є похідним, від рішення відповідного органу місцевого самоврядування, яким саме і надається відповідне право власності.

Як встановлено судом, що державний акт на право приватної власності на землю видавався на підставі Рішення № 45 виконавчого комітету Боршівської сільської ради народних депутатів від 01 грудня 1994 , оскільки інших рішень органу місцевого самоврядування в такому не зазначено.

Існування інших рішень органу місцевого самоврядування, Боршівської сільської ради, чи існування інших підстав для набуття права власності на землю (якто укладення цивільно-правових угод, інше) які б слугували підставою для набуття права власності на землю ОСОБА_5 в розмірі що перевищує 0,35 га, тобто той що визначений Рішенням № 45 виконавчого комітету Боршівської сільської ради народних депутатів від 01 грудня 1994, в судовому засіданні не встановлено.

Відповідно до ст. 41 ЦК України (редакції 1963 року, що діяв на момент укладення оспорюваного договору) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Згідно до вимог ч. 1 ст. 120 ЗК України в редакції на момент укладення оскаржуваного правочину, договору купівлі-продажу житлового будинку разом з земельною ділянкою від 27.01.2003 року, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Будучи допитаним в судовому засіданні районного суду представник Держземагенства у Перемишлянському районі Дітчик О.Я. заявлений у справі позов заперечив, зазначивши що оспорюваний Державний акт виданий відповідно до діючого на той час законодавства, та підств для задовлення заявленого позову немає.

Як встановлено судом, що відповідно до рішення Перемишлянського районного суду від 28 травня 2015 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_4,третя особа Бошівська сільська рада про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволено частково. У зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Боршівської сільської ради та Відділу Держземагенства у Перемишлянському районі про скасування рішення сільської ради та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2015 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 28 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Боршівська сільська рада Перемишлянського району Львівської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку та господарських будівель 0,25 га, присадиба в межах населеного пункту с. Ладанці Перемишлянського району Львівської області та ведення особистого селянського господарства 0,1460 га в межах населеного пункту с. Ладанці Перемишлянського району Львівської області відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення № 456 Боршівської сільської ради від 16 травня 2014 року про Уточнення площ земельних ділянок ОСОБА_2 .

Скасовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 22700369 від 06 червня 2014 року на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,25 га, виданий ОСОБА_2.

Скасовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 22697440 від 06 червня 2014 року на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3 площею 0,1460 га, виданий ОСОБА_2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2015 року залишено без змін.

У справі за позовом прокурора Перемишлянського району в інтересах Боршівської с/р до ОСОБА_2, третіх осіб управління держкомзему в Перемишлянському районі, Головного управління Держкомзему у Львівській області, ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 3 вересня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_4, виданий 14 грудня 1999 року, на прізвище ОСОБА_5

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3вересня 2013 року скасовано, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді, ухвалою Перемишлянського районного суду Львівської області від 10 вересня 2014 року цивільну справу було залишено без розгляду за заявою прокурора Перемшлянського району.

Окрім тогорайонний суд не дав належної оцінки договору купівлі продажу від 27 січня 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу житлового будинку разом із земельною ділянкою, згідно із яким продавець ОСОБА_5 продав їй, покупцю житловий будинок разом із господарськими будівлями, що знаходиться на приватизованій земельній ділянці площею 0,3787 га за адресою АДРЕСА_1, Перемишлянського району Львівської області. Згідно із пунктом 1 вказаного договору, посвідченого державним нотаріусом Сус У.Й. Перемишлянської державної нотаріальної контори, разом з житловим будинком до неї як до покупця, перейшла без зміни цільового призначення земельна ділянка для обслуговування цього житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства площею 0,3787 га, котра була передана у власність продавцю згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5, виданого на підставі рішення виконкому Боршівської сільської ради народних депутатів 14 грудня 1999 року №45 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №189 від 14 грудня 1999 року.

Сторонами у договорі було досягнуто згоди щодо дотримання усіх істотних умов договору, в тому числі щодо ціни, а саме вартість будинку становила 5 978, 00гривень, грошова експертиза білянки була визначена у розмірі 7 010 гривень. Сумарна вартість відчужуваного майна складала 12 988 грн. ОСОБА_2 , як покупцем, була передана дана суму покупцю, договір було нотаріально посвідчено, зареєстровано в БТІ, ОСОБА_2 стала власником даного майна,вступила в управління, користування та розпорядження як будинком так і земельною ділянкою, і за життя ОСОБА_5, який помер у 2015 році, жодних претензій до неї як покупця не було.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що передбачені ст.ст. 252,255 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, однак ним не було доведено, а зазначений позов подано лише 18.11.2011 року.

Відповідно до п.7 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на вищенаведені норми закону та обставини справи уваги не звернув, а тому приходить до висновку про скасування рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 -задовольнити.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 19 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2018 року.

Головуючий

Судді