Постанова

від 25.04.2018 по справі 1007/10333/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 1007/10333/2012

провадження № 61-3096св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Дельта Банк ,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк Кадирова ВладиславаВолодимировича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2016 року у складі судді Дутчака І. М. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року у складі суддів: Сушко Л. П., Верланова С. М., Кулішенка Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство Сведбанк (далі - ПАТ Сведбанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

(далі - ФГВФО), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2007 року між закритим акціонерним товариством ТАС-Інвестбанк (далі - ЗАТ ТАС-Інвестбанк ), правонаступником якого є ПАТ Сведбанк , яке рішенням загальних зборів акціонерів від 29 квітня 2013 року змінило назву на публічне акціонерне товариство Омега Банк (далі - ПАТ Омега Банк ), і ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній відкрив мультивалютну кредитну лінію у доларах США та/або гривнях з лімітом заборгованості 2 000 000 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних у доларах CШA та 17 % річних у гривні, строком дії до 08 листопада 2010 року.

На забезпечення виконання умов договору 29 грудня 2007 року між ЗАТ ТАС-Інвестбанк та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом іпотеки якого є земельна ділянка площею 1,9998 га, що належить ОСОБА_2 на праві власності та розташована за адресою: Броварський район, Київська область.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 21 серпня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 24 944 937,85 грн та 310 028,12 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 13 232 377,10 грн; прострочена заборгованість за процентами - 8 408 965,71 грн; пеня за несвоєчасне повернення процентів -

1 727 369,22 грн; пеня за несвоєчасну сплату суми кредиту -

1 576 225,82 грн; прострочена заборгованість за процентами -

243 327,47 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 66 700,65 доларів США.

На підставі викладеного позивач просив у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором у розмірі 24 944 937,85 грн і 310 028,12 доларів США звернути стягнення на земельну ділянку, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження та встановити початкову ціну предмета іпотеки для реалізації предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2013 року позов ПАТ Омега Банк задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку загальною площею 1,9998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - під розміщення житлової забудови та об'єктів інфраструктури, яка належить ОСОБА_2, на користь ПАТ Омега Банк у рахунок погашення заборгованості в сумі 24 944 937,85 грн та 310 028 доларів США.

У задоволенні позовних вимог ПАТ Омега Банк про встановлення способу реалізації предмета іпотеки та встановлення початкової ціни для реалізації предмета іпотеки відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ Омега Банк судовий збір у розмірі 3 219 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 грудня 2014 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2013 року в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 29 грудня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2015 року до участі у справі залучено правонаступника позивача - публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ).

У листопаді 2015 року ПАТ Дельта Банк звернулося до суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просило у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 09 листопада 2007 року в розмірі 310 028,12 доларів США та 24 944 937,85 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 13 232 377,10 грн; прострочена заборгованість за процентами - 8 408 965,71 грн; прострочена заборгованість за процентам - 243 327,47 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 1 727 369,22 грн; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 66 770,65 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату суми кредиту - 1 576 225,82 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 29 грудня 2007 року шляхом визнання за

ПАТ Дельта Банк права власності на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 1,9998 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 20 лютого 2007 року.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2016 року у задоволенні позову ПАТ Дельта Банк відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань є позасудовим способом врегулювання такого спору відповідно до статей 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку та умов розділу 2 договору іпотеки від 29 грудня 2007 року, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, не може передбачати передачу іпотекодержателю за рішенням суду права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Крім того, стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Дельта Банк Кадирова В.В. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме: матеріали справи містять докази того, що відповідач при оскарженні рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі від 17 жовтня 2014 року визнала факт відступлення права вимоги за кредитним договором від ПАТ Омега Банк до ПАТ Дельта Банк . У Постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15 зазначено, що, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України Про іпотеку не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

У лютому 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що факт права вимоги за кредитним договором ПАТ Дельта Банк не доведено належними та допустимими доказами, оскільки відсутній акт прийому-передачі права вимоги. Крім того, можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

22 січня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди встановили, що 09 листопада 2007 року між ЗАТ ТАС-Інвестбанк , правонаступником якого є ПАТ Сведбанк , яке рішенням загальних зборів акціонерів від 29 квітня 2013 року змінило своє найменування на

ПАТ Омега Банк , та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит в сумі 2 000 000 доларів США терміном до 08 листопада 2010 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом у доларах CШA та 17 % річних за користування кредитом у гривнях.

На забезпечення виконання зазначеного кредитного договору 29 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,9998 га, яка знаходиться на території Броварської міської ради у Броварському районі Київської області.

ОСОБА_5 не виконала належним чином кредитного зобов'язання, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 24 944 937,85 грн та 310 028 доларів США.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених Законом України Про іпотеку та (або) іпотечним договором, а також якщо у момент настання строку виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ці зобов'язання не будуть виконані, а саме: при несплаті або частковій несплаті в строк сум процентів за користування кредитом, та (або) при повному або частковому неповерненні суми кредиту у встановлені строки, та (або) при несплаті сум комісій, пені та (або) штрафів, а також в інших випадках невиконання умов кредитного договору.

Із пункту 4.1 іпотечного договору вбачається, що сторони домовилися про те, що документами, які підтверджують наявність випадків, передбачених цим пунктом, є виписки по відповідних рахунках з обслуговування кредиту, відкритих за кредитним договором у ЗАТ ТАС-Інвестбанк , або інші документи, які підтверджують настання випадків, з якими пов'язується момент виникнення права звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється з додержанням статті 35 Закону України Про іпотеку .

Згідно із пунктом 4.2 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя одним із наступних способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання будь-якого з зобов'язань по будь-якому з кредитних договорів у порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку (п. 4.2.1); шляхом продажу (відступлення права вимоги) Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (відступлення права вимоги) у порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку (п. 4.2.2).

За змістом пункту 4.5 іпотечного договору зазначене у пункті 4.2 цього договору є застереженням про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідним та достатнім для звернення Іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, визначили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України Про іпотеку вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України Про іпотеку можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц та спростовують доводи касаційної скарги.

Ураховуючи вказане суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом визнання за іпотекодержателем права власності. Крім того, визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України Про іпотеку не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказані судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк Кадирова ВладиславаВолодимировича залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик