Постанова

від 03.05.2018 по справі 518/1129/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 518/1129/13-ц

провадження № 61-6349св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4, приватне підприємство ОСОБА_4. ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства ОСОБА_4. на рішення Ширяївського районного суду Одеської області у складі судді Николайчука В. О., від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Черевка П. М., Сватаненка В. І., Артеменка І. А., від 05 жовтня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 та приватного підприємства ОСОБА_4. (далі - ПП ОСОБА_4. ) про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 05 вересня 2011 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_4 договір позики, відповідно до умов якого вона передала відповідачу грошові кошти для фінансування сільськогосподарського виробництва в сумі 264 660 грн, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти не пізніше 05 вересня 2012 року. 12 вересня 2011 року ОСОБА_3 уклала з відповідачем ОСОБА_4 ще один договір позики, також на суму 264 660 грн, строк повернення коштів за яким було визначено не пізніше 12 вересня 2012 року. Крім того, відповідно до розписки від 01 лютого 2013 року позивач передала відповідачу ОСОБА_4 ще 48 400 грн, які він зобов'язався повернути до 01 квітня 2013 року.

30 квітня 2013 року відповідач ОСОБА_4 частково виконав свої зобов'язання та повернув позивачу 200 тис. грн., тобто сума невиконаних зобов'язань відповідача складає 377 720,00 грн.

18 травня 2013 року ПП ОСОБА_4 прийняло на себе обов'язок за частину вказаного боргу на суму 328 тис. грн в якості фінансового та майнового поручителя відповідача ОСОБА_4, про що зазначено у відповідній розписці.

Посилаючись на невиконання відповідачами своїх зобов'язань, позивач просила стягнути з ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_4 солідарно на її користь 328 тис. грн суми основного боргу, а також стягнути з ОСОБА_4 на її користь 60 048,40 грн у тому числі 48 400,00 грн основного боргу та 9 263,10 грн, 823,30 грн, 242 грн. 3 % річних від простроченої суми.

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 22 березня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_4. у солідарному порядку на користь ОСОБА_3 328 тис. грн. в рахунок повернення суми основного боргу. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 60 048,4 грн, у тому числі 48 400 грн основного боргу та 9 263,10 грн, 823,30 грн, 242 грн 3 % річних від простроченої суми. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_4, взявши в борг у ОСОБА_3 грошові кошти належним чином не виконав взятих на себе зобов'язань, грошові кошти в повному обсязі не повернув, зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення. Відповідальність перед кредитором за невиконання боргових зобов'язань на підставі договорів позики від 05 вересня 2011 року та 12 вересня 2011 року повинні нести в солідарному порядку як фізична особа ОСОБА_4, так і юридична особа ПП ОСОБА_4. , оскільки ОСОБА_4, укладаючи вказані договори позики та проставляючи в них печатку належного йому приватного підприємства ОСОБА_4 , не розділяв свої права та обов'язки як фізичної особи, та як органа юридичної особи і, відповідно, діяв не лише як фізична особа, а і як засновник та директор (керівний орган) юридичної особи приватного підприємства ОСОБА_4 та своїми діями створював права та обов'язки не лише для фізичної особи ОСОБА_4, а і для юридичної особи - ПП ОСОБА_4 . Крім того, згідно розписки від 18 травня 2013 року, ОСОБА_4 як директор та власник ПП ОСОБА_4 підтвердив, що станом на 18 травня 2013 року ПП ОСОБА_4 є фінансовим та майновим поручителем по боргах ОСОБА_4

Стосовно боргових зобов'язань ОСОБА_4, які виникли відповідно до розписки від 01 лютого 2013 року на суму 48 400 грн, які він зобов'язався повернути до 01 квітня 2013 року, ПП ОСОБА_4 ніяких зобов'язань на себе не брало, тому відповідати по цьому зобов'язанню повинен лише ОСОБА_4

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини у справі, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

12 жовтня 2016 року ПП ОСОБА_4. подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 року в частині стягнення боргу з ПП ОСОБА_4. і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині судові рішення не оскаржуються.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що ПП ОСОБА_4. є поручителем по договорах грошової позики, а лист від 18 травня 2013 року, на який посилаються суди, не є належним доказом укладення договору поруки. Матеріали справи не містять договору поруки, що міг би бути підставою для стягнення боргу із ПП ОСОБА_4. , як майнового поручителя. Однією із істотних умов договору поруки є встановлення ознак, за якими можна ідентифікувати і конкретизувати зобов'язання, що не є можливим у даному випадки, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності договору поруки, згідно якого ПП ОСОБА_4. поручилося перед ОСОБА_3 відповідати по борговим зобов'язанням ОСОБА_4 є припущенням та жодними належними доказами не підтверджується.

14 листопада 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

01 грудня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_3 було направлено заперечення на касаційну скаргу ПП ОСОБА_4. . У поданих запереченнях позивач посилається на те, що підставою для задоволення позовних вимог стала не наявність договору поруки , про який йдеться у касаційній скарзі, а висновок судів про те, що ОСОБА_4, який одночасно був і керівником ПП ОСОБА_4. , укладаючи договір позики та проставляючи на ньому печатку ПП ОСОБА_4. , створив права та обов'язати одночасно як для себе, як фізичної особи, так і для юридичної особи - ПП ОСОБА_4. .

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають.

Судами встановлено, що 05 вересня 2011 року та 12 вересня 2011 року між ОСОБА_3, як позикодавцем та ОСОБА_4, як позичальником було укладено два аналогічних за змістом договори грошової позики, кожний на суму 264 660 грн, а всього на суму 529 320 грн (а.с. 6-7).

Відповідно до пункту 1.1 договорів гроші надаються для фінансування сільськогосподарського виробництва в Ширяївському районі Одеської області. Відповідно до пункту 2.1 договорів позика надається шляхом передачі позикодавцем готівкових коштів позичальнику. Строк повернення позики відповідно до пункту 3.1 договорів становить, відповідно, 05 вересня 2012 року та 12 вересня 2012 року.

Факт отримання позичальником грошових коштів по вказаним договорам позики підтверджується наявними в справі розписками, виконаними від імені ОСОБА_4 (а.с. 8-10). Розписки були складені 01 березня 2013 року, однак в них зазначено, що відповідні суми (264 660 грн по кожному договору) були отримані по договорах від 05 вересня 2011 року та від 12 вересня 2011 року.

В судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердила, що отримала від ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу 200 тис. грн.

Зі змісту заяви (розписки), написаної власноручно 18 травня 2013 року ОСОБА_4, слідує, що він як директор та власник ПП ОСОБА_4. заявляє, що станом на 18 травня 2013 року ПП ОСОБА_4. являється фінансовим та майновим поручителем по боргах ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 у розмірі 328 тис. грн.

Договором є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини перша друга та четверта статті 202, частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відносини, пов'язані із порукою врегульовані главою 49 ЦК України.

Порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Договір поруки повинен укладатись у письмовій формі через те, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений без недодержання письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 547, частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II книги 5 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести наступні:

- визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо;

- обсяг відповідальності поручителя, оскільки згідно із частиною другою статті 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, а частиною другою статті 554 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;

- відомості про сторони: кредитора і поручителя;

- відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки, але згідно із частиною першою статті 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (частина друга статті 556 ЦК України).

Зміст односторонньої заяви (розписки) від 18 травня 2013 року, на яку посилається позивач, як на договір поруки, не визначає, за яким основним зобов'язанням поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, як не визначає і реквізити основного договору.

Враховуючи положення статей 547, 553, 638 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що зміст розписки від 18 травня 2013 року, складеної ПП КривовидІ. І. не містить елементів, що характеризують предмет договору поруки, а також інші істотні умови такого договору, а тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що між ПП ОСОБА_4. , як поручителем, та ОСОБА_3, як кредитором, було укладеного договір поруки з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 з повернення позики, є безпідставним. З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення боргу із ПП ОСОБА_4. до задоволення не підлягають.

Договори позики від 05 та 12 вересня 2011 року (а.с. 6, 7), укладені між фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, жодних відомостей, які б містили зобов'язання ПП ОСОБА_4. не містять.

Враховуючи зазначене, висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення із відповідача ПП ОСОБА_4. та ОСОБА_4 отриманих у борг ОСОБА_4 грошових коштів у солідарному порядку є неправильним.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені першої інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягненняіз ПП ОСОБА_4. в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 328 000 грн в рахунок повернення суми основного боргу та 3 280 грн в рахунок відшкодування понесених нею витрат при зверненні до суду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу приватного підприємства КривовидІ. І. задовольнити.

Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_4 та приватного підприємства ОСОБА_4. в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 328 000 грн в рахунок повернення суми основного боргу та 3 280 грн в рахунок відшкодування понесених нею витрат при зверненні до суду, а всього - 331 280 грн, скасувати та прийняти у цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 328 000 грн в рахунок повернення суми основного боргу та 3 280 грн в рахунок відшкодування понесених нею судових витрат при зверненні до суду, а всього стягнути 331 280 грн (триста тридцять одну тисячу двісті вісімдесят гривень).

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного підприємства ОСОБА_4. про стягнення боргу за договором позики відмовити.

В іншій частині рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 рокузалишити без змін.

Поновити виконання Ширяївського районного суду Одеської області від 22 березня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк