Рішення

від 27.04.2018 по справі 902/992/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2018 р. Cправа № 902/992/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Німенко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОАНСА", м.Вінниця

до ОСОБА_1, м.Жмеринка Жмеринського району Вінницької області

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача:

ОСОБА_2, м.Жмеринка Жмеринського району Вінницької області, ОСОБА_3, м.Вінниця,

ОСОБА_4, м.Жмеринка Жмеринського району Вінницької області

ОСОБА_5, м.Жмеринка Жмеринського району Вінницької області

про визнання права власності на нерухоме майно

за участю:

представника позивача, Матковська М.І. Чорна О.М., діють за довіреністю;

відповідача ОСОБА_1, згідно паспорту, представника відповідача, ОСОБА_8, діє за довіреністю;

треті особи правом участі у судовому засіданні не скористались

В С Т А Н О В И В :

У провадженні господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/992/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОАНСА" до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 18.12.2018 постановлено справу №902/992/17 розглянути за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 19.03.2018 підготовче провадження у справі №902/992/17 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 10.04.2018 постановлено залучити до участі у розгляді справи ОСОБА_5 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, судове засідання у справі №902/992/17 відкласти до 18.04.2018.

Враховуючи вмотивоване клопотання позивача про відкладення розгляду справи, клопотання третьої особи ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи для надання їй можливість ознайомитись з наявними у справі документами та подати свої пояснення по суті спору, з посиланням на те, що про даний спір вона дізналась 17.04.2018, важливість для неї даної справи, а також те, що рішення прийняте без з'ясування всіх обставин справи може негативно вплинути на її права та інтереси, підтримання даних клопотань відповідачем, з огляду на необхідність забезпечення виконання вимог щодо реалізації визначених законом прав, ухвалою суду від 18.04.2017 постановлено клопотання позивача та третьої особи задовольнити, судове засідання у справі №902/992/17 відкласти до 26.04.2018р. У судовому засіданні 26.04.2018 оголошено перерву до 27.04.2018.

На визначену судом дату у судове засідання з'явились представники позивача, відповідач та її представник. Треті особи правом участі у судовому засіданні не скористались, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином ухвалою суду від 18.04.2018 (в редакції ухвали від 23.04.2018 р.), яка надіслана на їх адреси рекомендованою кореспонденцією. Окрім цього учасники справи про місце та час її слухання також повідомлені телеграмами.

Також треті особи не скористалися наданим їм Господарським процесуальним кодексом України правом на подання пояснень щодо позову або відзиву на позовну заяву з обгрунтовуючими документами.

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Частиною першою ст.202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, неявка третіх осіб не є перешкодою для розгляду справи.

У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 179 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Водночас, суд керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), Господарським процесуальним кодексом України, здійснив розгляд даної справи у розумні строки, виходячи з такого.

За практикою Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Конвенція, на відміну від національного законодавства України, не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст.6 Конвенції, яка визначає межі розумного строку розгляду справи.

Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" №23786/02 від 30.11.2006 (§51)).

Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відтак, зважаючи на характер спірних правовідносин, обсяг доказів, якими обґрунтовано як доводи, так і заперечення учасників справи, зміну процесуального закону в період здійснення розгляду спору, що потягло за собою необхідність у вчиненні нових, відмінних процесуальних дій для запобігання порушенню та забезпечення рівних процесуальних прав учасників справи, суд в даному випадку здійснив розгляд справи в межах розумного строку за визначенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини).

У судовому засіданні 27.04.2018 р. представником позивача подано заяву про зупинення провадження у справі на підставі ст. 227 ГПК України, з посиланням на звернення із повідомленням про вчинене ОСОБА_9 правопорушення, яке подано до головного управління Національної поліції у Вінницькій області.

Відповідач та її представник проти зупинення провадження у справі із зазначених підстав заперечили, вважають клопотання безпідставним та просить суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши заяву позивача про зупинення провадження у справі, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні вказаної заяви з наступних підстав.

Як зазначено вище, ухвалою від 19.03.2018 судом підготовче провадження у справі №902/992/17 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч.3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Враховуючи те, що розгляд справи по суті розпочато, а також те, що підстава зупинення провадження, зазначена у заяві, не відноситься до підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 ГПК України, суд відмовляє у задоволенні ТОВ Євроанса про зупинення провадження по справі.

Також у судовому засіданні 27.04.2018 р. відповідачем подано клопотання про призначення по справі №902/992/17 судової почеркознавчої експертизи, з огляду на те, що, на думку відповідача, довіреність, якою уповноважено представників позивача (ОСОБА_10 та ОСОБА_11.) на представництво інтересів ТОВ Євроанса , підписана не директором ТОВ Євроанса ОСОБА_12, а іншою особою, а відтак позов подано до суду неуповноваженою особою, та за відсутності волевиявлення директора ТОВ Євроанса та єдиного підписанта ОСОБА_12 на звернення до суду з даним позовом, тягне за собою відсутність підстав для задоволення позову.

Представники позивача проти задоволення даного клопотання заперечили, зазначили, що довіреності підписані уповноваженою особою - директором ТОВ Євроанса ОСОБА_12, та клопотали про відмову у задоволенні поданого клопотання.

Дослідивши документи, представлені у підтвердження повноважень особи, яка підписала позов, судом не встановлено підстав для задоволення означеного клопотання з огляду на наступне.

Довіреність на право представляти інтереси позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підписані директором ТОВ Євроанса ОСОБА_12 та завірені печаткою позивача - ТОВ Євроанса (код 33209040). Всі судові рішення у даній справі направлялись за юридичною адресою позивача згідно відомостей з ЄДРЮОФОПГФ (21032, АДРЕСА_1), що дає суду підстави вважати, що повноважні посадові особи ТОВ Євроанса обізнані щодо наявності спору у суді, а також про всі процесуальні дії, що вчинені під час здійснення провадження у даній справі. При цьому суд констатує, що довіритель (ТОВ Євроанса ) не вчиняв жодних дій щодо припинення доручень повірених. Також слід зауважити, що обставини, які просить з'ясувати відповідач у клопотанні про призначення експертизи не відноситься до підстави та предмету позову, а відтак не впливають не правильність рішення з даного спору.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному об'ємі з підстав, зазначених у позові. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що у відповідності до рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Євроанса від 01.10.2004 оформленого протоколом № 1 від 01.10.2004 було створено ТОВ Євроанса , обрано директором товариства ОСОБА_1. У відповідності до пункту 4.11 Статуту Позивача (зареєстрований 06.10.2004 державним реєстратором Виконавчого комітету Вінницької міської ради Вінницької області, номер запису 11741020000000331) ТОВ Євроанса має статутний капітал у розмірі 24000,00 грн, часткою в розмірі 480,00 грн - 2 % статутного капіталу володіє Відповідач, а 98 % статутного капіталу володіють інші учасники.

В подальшому загальними зборами учасників Позивача 15.04.2005 було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу до 60790,13 грн та внесення відповідних змін до статуту Позивача (зареєстровано зміни до статуту 20.04.2005 за № 11741050001000331) та 18.08.2005 - про внесення Відповідачем вкладу в сумі 29578,13 грн до статутного капіталу Позивача у вигляді майна зазначеного в додатку № 1 до позову, а також про надання директору Позивача, фактично яку займала Відповідач, повноваження на підписання від імені Позивача необхідних документів, забезпечення усіх необхідних операцій по переоформленню прав власності.

На виконання рішення загальних зборів учасників від 18.08.2005 Відповідачем на підставі акту передачі-прийому нерухомого майна, фактично передано Позивачу Об'єкти за актом передачі-прийому нерухомого майна від 22 серпня 2005 року, водночас, крім акту передачі-прийому нерухомого майна, ОСОБА_1 не вчинено жодної дії направленої на перереєстрацію на Позивача права власності на земельні ділянки, не отримано державного акту на земельні ділянки, не здійснено перереєстрацію прав власності на нерухоме майно, не зареєстровано право власності на Позивача в органах технічної інвентаризації. Відповідачем фактично не було виконано рішення загальних зборів Позивача та не здійснено збільшення статутного фонду, а відтак Позивач позбавлений своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач та її представник проти позову заперечили з підстав, зазначених у відзиві, доповненні до відзиву, у яких, зокрема, зазначили, що позивачем пропущено строк позовної давності, а відтак просить його застосувати та у позові відмовити. Окрім того зауважує, що позивачем не надано доказів, що всі перелічені об'єкти на даний час дійсно перебувають у власності відповідача, водночас відповідачем відчужено на користь інших фізичних осіб 5 з 10 об'єктів нерухомого майна. Можливість вчинення товариством дій, спрямованих на примусове виконання учасником товариства свого обов'язку щодо внесення вкладу до статутного капіталу законом не передбачено. Власник майна розпоряджається ним на свій розсуд. Позивачем не надано доказів того, що він не має змоги зареєструвати своє право власності в позасудовому порядку, а відтак ним невірно обрано спосіб захисту. Позивач в період з 2005 р. по даний час не сплачував земельний податок та податок з нерухомого майна за вказані у позові об'єкти, що свідчить про те, що в дійсності у 2005 р. майно не було внесено відповідачем до статутного фонду товариства. Також підприємство, яке в обмін на внесене до його статутного фонду нерухоме майно надає фізичній особі корпоративні права, згідно із п. 1.15 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" є податковим агентом щодо вартості такого майна, тобто підприємство самостійно повинно сплатити податок з доходу фізичних осіб, при цьому сума податку обчислюється виходячи з вартості нерухомого майна, внесеного в статутний фонд компанії. Несплата такого податку підтверджує невнесення відповідачем майна до статутного фонду позивача, що є правом відповідача. Також згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Євроанса" від 11.01.2007 відповідача було виключено зі складу учасників товариства, а відтак позивач має обов'язок перед позивачем щодо проведення розрахунків у зв'язку з виходом останнього з числа учасників товариства та зобов'язання виплатити вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі в строк до 12 місяців з дня виходу. Іноземні громадяни та юридичні особи єдиним засновником яких є іноземний громадян, не мають права набувати право власності на земельні ділянки в Україні. Вважає позов необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до п. 1.1., ч. 2 п. 1.2., п. п. 2.12., 2.13, 2.14. постанови пленуму Вищого господарського суд України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" № 4 від 25.02.2016р., господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Враховуючи, що позивач обґрунтовує подачу позову порушенням своїх першочергових корпоративних прав, що привезвело до порушення земельних правовідносин та порушення прав власності на нерухоме майно, суд доходить до висновку про підвідомчість даного спору господарському суду.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Стаття 319 ЦК України визначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.7 ст.319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Частина 2 ст. 321 ЦК України визначає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 20 ГК України, стаття 16 ЦК України передбачають способи захисту прав, зокрема такі як: визнання права.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в зясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Як вбачається із матеріалів справи, 1 жовтня 2004 року відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроанса" за участю ОСОБА_1, ОСОБА_12, ОСОБА_13, з порядком денним: 1. Про створення товариства з обмеженою відповідальністю; 2. Про обрання директора товариства; 3. Про затвердження ескізу печатки круглої товариства. Головою зборів обрано ОСОБА_12, секретарем - ОСОБА_14. 1 жовтня 2004 року загальними зборами учасників ТОВ "Євроанса" (протокол № 1 від 01.10.2004р.) прийнято рішення: створити товариство з обмеженою відповідальністю "Євроанса", директором ТОВ "Євроанса" одрати ОСОБА_1, затвердити статут товариства, та ескіз печатки круглої (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до пункту 4.11 Статуту (т. 1 а.с. 18-26) Позивача ТОВ Євроанса має статутний капітал у розмірі 24000,00 грн, часткою в розмірі 480 грн - 2 % статутного капіталу володіє Відповідач, а 98 % статутного капіталу володіють інші учасники.

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація юридичної особи (Товариства з обмеженою відповідальністю Євроанса ) була проведена 06.04.2004, номер запису №11741020000000331.

15 квітня 2005 року загальними зборами учасників Позивача прийнято рішення, оформлене протоколом № 4 загальних зборів учасників ТОВ Євроанса (т. 1 а.с. 11) про збільшення статутного капіталу до 60790,13 грн; розподілення часток між Учасниками згідно додатка до статуту (ОСОБА_1 - 30060, 72 грн, що становить 49.5% статутного капіталу; ОСОБА_12 942,25 грн, що становитьт 1,5% статутного капіталу; ОСОБА_13 - 29787,16 грн, що становить 49% статутного капіталу (т. 1 а.с. 12)) та внесення відповідних змін до статуту Позивача.

Дані зміни до статуту Позивача зареєстровані 20 квітня 2005 року Державним реєстратором Виконавчого комітету Вінницької міської ради Вінницької області, номер запису 11741050001000331.

Наведене підтверджується копіями реєстраційної справи ТОВ "Євроанса" (т. 2 а.с. 34-240).

18 серпня 2005 року загальними зборами учасників ТОВ Євроанса , оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ ЄВРОАНСА від 18 серпня 2005 року (т. 1 а.с. 13,14) було прийнято рішення про внесення Відповідачем вкладу в сумі 29578,13 грн до статутного капіталу Позивача у вигляді майна (земельні ділянки та житлові будинки), яке є предметом позову у даній справі.

Також даним рішенням загальних зборів учасників ТОВ ЄВРОАНСА директору товариства (ОСОБА_1.), надано повноваження на підписання від імені ТОВ ЄВРОАНСА необхідних документів, забезпечення усіх необхідних операцій по переоформленню прав власності.

Згідно акту передачі-прийому нерухомого майна від 22.08.2005 (т. 1 а.с. 15), громадянка України ОСОБА_1 з одного боку та директор ТОВ "Євроанса" ОСОБА_1, з другого боку, склали цей акт в тому, що керуючись статей 85, 86 Господарського Кодексу України, статті 115 Цивільного Кодексу України, статей 80, 82, 86 Земельного Кодексу України, статті 13 Закону України Про господарські товариства , пунктів 4.8, 5.3, 5.4. Статуту товариства, діючи на підставі протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "Євроанса" від 18.08.2005 перша передала, а друга прийняла наступну нерухомість: 1. земельну ділянку площею 0,08 га, розташовану у АДРЕСА_4; 2. земельну ділянку площею 1000 кв.м., розташовану у АДРЕСА_5; 3. земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану у АДРЕСА_6; 4. земельну ділянку площею 0.0899 га, розташовану у АДРЕСА_7; 5. житловий будинок з господарчими будівлями, розташований у АДРЕСА_8; 6. земельну ділянку площею 0,2409 га, розташовану в АДРЕСА_9. земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану у АДРЕСА_10; 8. земельну ділянку площею0,0859 га, розташовану у АДРЕСА_11; 9. житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташований у АДРЕСА_12 10. земельну ділянку площею 0,0800 га, розташовану у АДРЕСА_13. Акт засвідчено підписами ОСОБА_1 та скріплено печаткою ТОВ "Євроанса".

В подальшому 11.01.2007 загальними зборами учасників Позивача прийнято рішення, оформлене протоколом від 11.01.2007 загальних зборів учасників ТОВ Євроанса (т. 1 а.с. 16) прийнято рішення про припинення повноважень директора товариства, ОСОБА_1, виведення зі складу учасників товариства, згідно поданої заяви ОСОБА_13 та ОСОБА_1 та затвердження статуту товариства у новій редакції. Дані зміни зареєстровано державним реєстратором 15.01.2007 за №11741050002000331.

Як слідує з наявних у матеріалах справи договорів купівлі-продажу земельних ділянок, нерухомого майна, інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (т. 1 а.с. 39-51), копій реєстраційних справ (т.3 а.с.1-49) власниками земельної ділянки площею 0,08 га, розташованої у АДРЕСА_4; земельної ділянки площею 1000 кв.м., розташованої у АДРЕСА_5; земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої у АДРЕСА_6; земельної ділянки площею 0.0899 га, розташованої у АДРЕСА_7; житлового будинку з господарчими будівлями, розташованого у АДРЕСА_8; земельної ділянки площею 0,2409 га, розташованої в с. Рів Жмеринського району Вінницької області; земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої у АДРЕСА_14; земельної ділянки площею 0,0859 га, розташованої у АДРЕСА_11; житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого у АДРЕСА_12 земельної ділянки площею 0,0800 га, розташованої у АДРЕСА_13 є громадянка ОСОБА_1 та треті особи.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

У поданому до суду позові позивач посилається на те, що акт приймання-передачі від 22.08.2005 є підтвердженням фактичного виконання своїх зобов'язань відповідачем щодо внесення свого вкладу на вимогу статуту та закону. При цьому з моменту підписання даного акту відповідач вже не має права самостійно розпоряджатись переданим майном з огляду на корпоративні зобов'язання перед позивачем та іншими учасниками позивача, право власності відповідача на вказані об'єкти припиняється, в чому фактично підтверджується і закріплюється забезпечення принципу непорушності права власності, закріпленого ст. 321 ЦК України. Водночас, оскільки земельні ділянки та нерухоме майно фактично залишились у володінні відповідача, що перешкоджає позивачу як власнику розпоряджатись своїм майном, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Водночас акт прийому-передачі нерухомого майна від 22.08.2005, на який посилається позивач як на підставу набуття ним права власності на спірні земельні ділянки та нерухоме майно, не є правочином та не створює юридичних наслідків.

Обов'язок внесення вкладу до статутного капіталу товариства визначений ст. 144 ЦК України та ст. 52 Закону "Про господарські товариства". Натомість такого обов'язку учасником ТОВ "Євроанса" ОСОБА_1 не виконано.

Відповідно до ст. 115 ЦК господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, а також майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності до позиції, викладеної в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ", на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін (наприклад, передача ключів від будинку не свідчить про набуття права власності на будинок за відсутності договору та державної реєстрації).

Для набуття набувачем права власності на майно і з іншого боку припинення права власності на цей об'єкт у відчужувача майна необхідна наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

При передачі нерухомого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу юридичної особи право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації права за такою юридичною особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України. В усіх інших випадках право власності набувається з не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України). Стаття 392 Цивільного кодексу України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 27.01.2016 №6-1912цс15).

Статтею 328 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 363 ЦК України визначено, що частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Таким чином відсутність договору, що мав бути укладеним у письмовій формі і підлягав нотаріальному посвідченню, відсутність державної реєстрації дає суду підстави вважати, що до юридичної особи не перейшло право на об'єкти які є предметом спору.

В Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_14 щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України „Про господарські товариства" зазначено, що закон імперативно врегулював питання щодо дій Товариства у разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку. Згідно з частиною третьою статті 144 Цивільного кодексу України, частиною другою статті 52 Закону загальні збори учасників Товариства приймають одне з таких рішень: про виключення із його складу тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію Товариства.

Разом з цим судом встановлено, що ОСОБА_1 вийшла з учасників товариства. Матеріально-фінансових претензій вона до товариства не має.

У разі якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (постанови Верховного Суду України від 11.12.2012 р. у справі № 3-65гс12, від 07.11.2012 р. у справі № 6-107цс12, від 29.04.2015 р. у справі № 3-62гс15, від 04.12.2012 р. у справі № 3-55гс12).

Відтак, саме із застосуванням механізму захисту прав визначеного ст. 392 ЦК України відбувається ефективне поновлення права особи, яка є власником майна, у тому випадку коли наявність в останнього правомочності стосовно вказаного майна не визнається (заперечується) іншими особами. Тобто спосіб захисту визначений ст. 392 ЦК України і є тим дієвим засобом захисту, який надає можливість забезпечити ефективне поновлення прав власника майна.

Згідно листа Верховного Суду України від 01.07.2013 року "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" відповідно до ст. 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником. Водночас власником земельних ділянок та житлових будівель є ОСОБА_1 та треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Наведені обставини в своїй сукупності є підставою для відмови у задоволенні заявленого позову товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОАНСА" в повному обсязі, у зв'язку з тим, що до ТОВ "Євроанса" не перейшло право власності на спірне майно, а відтак права позивача не порушені та не підлягають судовому захисту.

Приймаючи до уваги викладене вище, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОАНСА" до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо строку позовної давності про яку було зазначено представником Відповідача у своєму відзиві на позов, на якій він не наполягав, суд зазначає наступне:

Згідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У п. 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10 зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, суд встановив відсутність порушеного права та охоронюваний законом інтерес позивача, який звернувся до господарського суду з позовною заявою.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, залишаються за позивачем.

Керуючись ч.2 ст.45, ст.ст. 2, 5, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 11 травня 2018 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу ТОВ "ЄВРОАНСА" (юридична адреса: м.Вінниця, вул.Ющенка, 10, кв.14); адреса для кореспонденції: 21050, м.Вінниця, вул.Магістратська, 72/5);

3 - відповідачу ОСОБА_1 (23000, АДРЕСА_2);

4 - третій особі - ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, 23100);

5 - третій особі - ОСОБА_4 (АДРЕСА_3., 23100)

6 - третій особі - ОСОБА_3 (АДРЕСА_4)

7 - третій особі - ОСОБА_5 (АДРЕСА_5).