Рішення

від 10.05.2018 по справі 921/67/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 травня 2018 року м. Тернопіль Справа № 921/67/18 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Панчук М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гусятинський агропостач", м.Київ

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Агрос-2" Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС", с.Крогулець Гусятинського району Тернопільської області

про повернення майна за Договорами відповідального зберігання

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2, доручення №1 від 23.01.2018; ОСОБА_3, доручення №2 від 23.01.2018;

відповідача: ОСОБА_4, керівник, наказ №1 від 09.03.2017;

В порядку ст.222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судових засідань за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Документообіг господарського суду» . Для оригіналу звукозапису надано CD-R диск за серійним № NL20UG21D8041843C2 та №LН3117 VC07012713D1.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Гусятинський агропостач", м.Київ, 22.02.2018 (вх. № 75) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до дочірнього підприємства "Агрос-2" Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС", с.Крогулець Гусятинського району Тернопільської області, про повернення майна з відповідального зберігання, а саме: дизельного палива в кількості 3060л., вартістю 67320грн та мінеральних добрив (сульфату амонію гранульованого в кількості 8,0т на суму 52800грн; карбаміду в кількості 1,8т. на суму 18180грн; аміачної селітри в кількості 1,5т на суму 12000грн), переданих відповідачу згідно договорів відповідального зберігання №1 та №2 від 01.02.2017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на порушення його права, як Поклажодавця на отримання переданого відповідачу (Зберігачу) на зберігання майна. Зазначає, що відповідно до п.п.2.1.4, 7.2 договорів про відповідальне зберігання №1 та №2 від 01.02.2017 відповідачем не було повернуто на письмову вимогу із зберігання спірне майно, що зумовило звернення до суду із позовом. На підтвердження надіслання на адресу відповідача - ДП "Агрос-2" письмових вимог про повернення майна - дизельного палива та мінеральних добрив позивачем долучено до позовних матеріалів копії листів за №369 та №370 від 12.10.2017 із копією фіскального чеку від 12.10.2017.

Ухвалою від 23.02.2018 судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження; сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв, клопотань, відзиву на позов, відповіді на відзив; підготовче засідання призначено на 20.03.2018, котре, з урахуванням клопотання відповідача від 19.03.2018 (вх.№7710) та зважаючи на неявку представників сторін, відкладалося на 03.04.2018, а згодом, в підготовчому засіданні оголошувалася перерва до 17.04.2018.

17.04.2018 ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 10.05.2018.

Позивачем в ході розгляду справи додатково надано документи на підтвердження заявлених вимог (супровідні листи №43 від 16.03.2018 (вх.№7564 від 16.03.2018, без номеру та дати (вх.№8844 від 03.04.2018), а згідно супровідного листа №49 від 16.04.2018 (вх.№9558 від 17.04.2018) до матеріалів справи долучено докази на підтвердження факту існування між позивачем та ДП Агрос-2 договірних правовідносин, котрі сторонами виконувалися належним чином (договори купівлі-продажу нафтопродуктів та мінеральних добрив, рахунки-фактури, видаткові накладні, банківські виписки про оплату товару).

Відповідачем у справі до матеріалів справи долучено статутні документи ОСОБА_1 підприємства "Агрос-2" Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС" та Статут Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС", заяву про вчинення злочину від 04.08.2017, витяг з кримінального провадження № 12017210070000211(супровідний лист без номеру від 17.04.2018за вх.№9602 від 17.04.2018). Письмового документально підтвердженого відзиву на позов відповідач не надав. Уповноважені представники відповідача у справі в підготовчому засіданні та в ході розгляду справи по суті позовні вимоги заперечили, зазначивши, що на території підприємства в с.Крогулець Гусятинського району Тернопільської області відсутні резервуари та спеціалізоване обладнання для зберігання нафтопродуктів; відсутні працівники, які б здійснювали розвантаження товару, переданого на зберігання (останній працівник був звільнений у грудні 2016 року); дана господарська операція не відображена в фінансово-бухгалтерському обліку підприємства; договори зберігання є фіктивними, укладеними попереднім керівником підприємства з використанням підробленої печатки, а тому внаслідок їх укладення жодних правових наслідків не виникло. Втім, будь-яких додаткових документів в підтвердження заявлених заперечень щодо предмету спору надати не мають можливості з огляду на їх відсутність, оскільки попереднє керівництво дочірнього підприємства не передавало жодних документів підприємства новому керівнику ОСОБА_4

В судовому засіданні присутні учасники справи підтримали свої доводи та заперечення, наведені в процесі розгляду справи.

Окрім того, директором дочірнього підприємства Агрос-2 10.05.2018 надано в судовому засіданні клопотання, підписане представником ОСОБА_5 про відкладення судового засідання по причині перебування останнього на лікуванні з 08.05.2018.

Суд, заслухавши думку позивача, вважає, що останнє не підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Застосовуючи відповідно до ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи. Неявка представника відповідача (за довіреністю) у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи у відповідності до п. 4 частини 3 статті 202 ГПК України.

Ухвалою від 17.04.2018 господарський суд не визнавав явку повноважних представників сторін у судове засідання 10.05.2018 обов'язковою, а відтак неможливість присутності представника відповідача у судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи.

За нормами статті 56 ГПК України стороні законом надано право, зокрема брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво).

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, або через представника. Оскільки в судовому засіданні присутній ОСОБА_4, котрий згідно статутних документів підприємства як директор, має право на участь в судовому засіданні, то присутність в засіданні одночасно ще й його представника не є обов'язковою, а тому зважаючи на належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи по суті, забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши в процесі розгляду справи пояснення та заперечення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

01.02.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач (надалі Поклажодавець) та Дочірнім підприємством Агрос-2 (надалі Зберігач) укладено Договір №1 відповідального зберігання (дизельного палива) (далі - договір №1), відповідно до умов якого Зберігач зобов'язався зберігати ОСОБА_6, кількість та вартість якого визначена в актах приймання-передачі, яке передане йому другою стороною - ОСОБА_6 на зберігання з дотриманням усіх умов, необхідних для забезпечення збереження ОСОБА_6 та повернути дане ОСОБА_6 у схоронності (п.п.1.1, 1.4, 3.1.1 договору №1).

Згідно п.1.2 договору визначено адресу зберігання майна, а саме: с.Крогулець Гусятинського району, вул. Лепкого,3.

Водночас, умовами договору відповідального зберігання визначено, що приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється Сторонами за актами приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього Договору. Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим Договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються Сторонами у актах приймання- передачі (п. 1.3, 1.4 Договору №1).

Підтвердженням передачі Зберігачеві товару (дизельного палива в кількості 3060л) ОСОБА_7 є складений та підписаний сторонами 01.02.2017 акт приймання - передачі майна №1, а також товарно-транспортна накладна № 109 від 01.02.2017.

Відповідно до п.п. 2.1.2, 2.1.3, 2.1.4 Договору, Зберігач зобов'язався зберігати майно з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна Поклажодавця; нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна Поклажодавця, переданого на зберігання, його комплектність у відповідності із умовами договору та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від Поклажодавця та до моменту його повернення ОСОБА_7, а також повернути ОСОБА_7 за першою вимогою останнього.

Порядок розрахунків за договором відповідального зберігання №1 визначено розділом 4, згідно п. 4.1 якого Поклажедавець в безготівковій формі сплачує на рахунок Зберігача плату за зберігання впродовж 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

Згідно п. 3.2 даного договору, Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у Зберігача повернення ОСОБА_7, що знаходиться на Зберіганні (всього або частини).

Даний договір укладено на строк до 15.10.2017 року або до виконання умов Договору в повному обсязі, тобто до моменту повернення майна (п. 7.2. договору).

Цього ж дня, 01.02.2017 товариством з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач (надалі Поклажодавець) та Дочірнім підприємством Агрос-2 (надалі Зберігач) укладено Договір №2 відповідального зберігання (далі - договір №2), згідно умов якого Зберігач зобов'язався зберігати ОСОБА_7 - мінеральне добриво, а саме: сульфат амонію гранульованого в кількості 8,000т.; карбамід в кількості 1,800 т.; аміачну селітру в кількості 1,500т, яке передане йому другою стороною ОСОБА_6, і повернути дане ОСОБА_6 у схоронності (п.п.1.1 договору №2).

За своїм змістом договір зберігання № 2 є аналогічним умовам договору зберігання № 1, в тому числі щодо адреси зберігання ОСОБА_6, розміру та строків внесення плати за зберігання, строку дії договору, відповідальності сторін.

На виконання договірних відносин за договором відповідального зберігання №2 сторонами 01.02.2017 складено та підписано без заперечень та зауважень акт приймання - передачі майна №1, а саме: сульфату амонію гранульованого в кількості 8 т на суму 52 800 грн; карбаміду в кількості 1,8 т на суму 18 180 грн; аміачної селітри в кількості 1,5 т на суму 12 000 грн. (належним чином засвідчені копії актів приймання - передачі знаходяться в матеріалах справи). Факт поставки ОСОБА_6 в пункт зберігання (призначення) підтверджується копіями товарно-транспортних накладних ААК № 1 від 01.02.2017, ААК № 2 від 01.02.2017, з відміткою відповідальної особи про відпуск товару та його прийняття ДП Агрос-2 в особі директора ОСОБА_8

Листами № 369 та № 370 від 12.10.2017 поклажедавцем направлено на адресу Зберігача претензію про повернення майна із зберігання, з посиланням на п.2.1.4 умов договорів № 1 та №2 та закінчення терміну дії договорів 15.10.2017. (листи надіслано поштою рекомендованою кореспонденцією № 4820101741542). Письмової відповіді на зазначений лист -претензію відповідачем не надано.

Факт отримання вказаних вище листів представником відповідача не заперечується.

Судом встановлено, що станом на час розгляду спору відповідачем не повернуто майно: дизельне паливо та мінеральні добрива, тому позивач, виходячи із обставин неналежного виконання відповідачем як Зберігачем договірних зобов'язань по договорах зберігання № 1 та № 2 від 01.02.2017 просить зобов'язати відповідача в примусовому порядку, посилаючись на приписи ст.ст. 525, 526, 530, 626-629 ЦК України, ст.ст. 174, 193ГК України та умови укладених договорів, повернути спірне ОСОБА_6 із зберігання.

Оцінивши подані докази в сукупності за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову.

При цьому, суд виходив з наступного.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується сторонами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України в цивільному законодавстві діє презумпція правомірності правочину, тож правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з приписами статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що 01.02.2017 між сторонами у справі укладено два договори відповідального зберігання майна, згідно з умовами яких поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, що належить поклажодавцеві, а саме - дизельне паливо в кількості 3 060 л на суму 67 320 грн; сульфат амонію гранульований в кількості 8 т на суму 52 800 грн; карбамід в кількості 1,8 т на суму 18 180 грн; аміачну селітру в кількості 1,5 т на суму 12 000грн, на загальну суму 150300 грн (товар).

Відповідно до умов договорів відповідального зберігання №1 та № 2 від 01.02.2017 поклажедавець має право у будь-який час вимагати від зберігача повернення майна, а зберігач зобов'язаний повернути його за першою вимогою (п.п. 2.1.4. та 3.2 договорів).

Пунктом 4.1. договорів передбачено, що поклажедавець зобов'язується оплачувати послуги зберігача шляхом перерахування коштів (з розрахунку 10 грн на місяць) в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення ОСОБА_6 з відповідального зберігання.

Право ОСОБА_1 підприємства Агрос-2 на укладення договорів узгоджується із наявним в матеріалах справи Статутом ДП Агрос-2 , затвердженим Гусятинською районною державною адміністрацією 28.11.1997 року (із змінами від 12.09.2008 та 20.06.2012): п.2.6. - стосунки підприємства з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, юридичними та фізичними особами будуються на підставі укладених між ними договорів та угод, сума кожного (ої) з яких не може перевищувати 1000 (тисячі) мінімальних заробітних плат, визначених чинним законодавством України. В окремих випадках з письмового дозволу Дирекції Засновника Підприємство має право укласти договір (угоду) чи здійснювати іншу господарську операцію на більшу суму.

Станом на день укладення договорів відповідального зберігання мінімальний розмір заробітної плати був визначений в розмірі 3 200 грн., тобто з дозволу Засновника підприємство відповідача вправі було самостійно вчиняти правочини на суму до 3 200 000 грн, що узгоджується в даному випадку із сумою договорів відповідального зберігання.

Крім того, відсутнє будь-яке дисциплінарне переслідування з боку Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС" до ОСОБА_8 з приводу проставлення відбитку не оригінальної печатки на договорах відповідального зберігання, акті приймання-передачі майна і товарно-транспортних накладних, з огляду на ту обставину, що печатку дочірнього підприємства було передано директором ОСОБА_8 Засновнику Товариства 30.01.2015 року згідно розписки, а директор був звільнений з посади керівника лише 09.03.2017 року, тобто більше, ніж через 2 роки. Весь цей час (2015, 2016 та січень-лютий 2017 р.р.) дочірнє підприємство продовжувало здійснювати господарську діяльність, укладати угоди з контрагентами, в тому числі з позивачем щодо придбання запасних частин і про це свідчать надані суду копії договорів купівлі-продажу запчастин, мінеральних добрив та нафтопродуктів від 12.09.2016, проводити в безготівковому порядку розрахунки за придбані Товари тощо. Судом не встановлено існування будь-яких обмежень дій керівника щодо укладення договорів в зазначений період.

Натомість, відповідачем не надано будь-яких доказів притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності та визнання його винним за фактом підробки справжньої печатки ДП "Агрос-2" на зазначеному пакеті документів щодо отримання на зберігання майна від позивача. При цьому, відповідачем надано заяву від 04.08.2017 до органів Нацполіції та витяг з кримінального провадження № 12017210070000211, відкритого Гусятинським відділенням поліції Підволочиського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області 07.08.2017 за ч. 1 статті 358КК України, а саме стосовно використання колишнім керівником підприємства фіктивної печатки при укладенні іншого правочину - договору № 01/10 контрактації сільськогосподарської продукції з ТОВ Агрофірма Постолівська .

На даний час триває досудове розслідування.

Таким чином, немає будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо наявності в документах щодо укладення договорів відповідального зберігання якогось кримінального правопорушення, оскільки кримінальне розслідування відкрито по іншому договору, з іншою юридичною особою і таке розслідування не завершено та рішення в кримінальній справі по суті обвинувачення не прийнято.

Отже, сукупність вищевказаних обставин, наданих доказів укладення договорів відповідального зберігання із первинними документами, докази їх виконання сторонами - є достатніми, необхідними та належними доказами підтвердження факту передачі майна та його зберігання.

Враховуючи те, що на виконання укладення договорів відповідального зберігання між позивачем та відповідачем наявні складені товарно-транспортні накладні та акти приймання-передачі майна на зберігання, що є належними доказами, а також те, що договір відповідального зберігання №1 та договір № 2 від 01.02.2017 в судовому порядку не визнані недійсними, по кримінальній справі немає прийнятого вироку, тому в рамках цієї господарської справи враховані належні докази на підтвердження виконання договорів відповідального зберігання № 1 від 01.02.2017 та № 2 від 01.02.2017, суд дійшов висновку, що порушене право Товариства в порядку ст. 15 ЦК України підлягає захисту в примусовому порядку шляхом зобов'язання відповідача повернути ОСОБА_6 із зберігання.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що одним із засобів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

За таких обставин, позовні вимоги як обґрунтовані, документально підтверджені та правомірні, підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача у справі.

В судовому засіданні 10.05.2018, відповідно до ст.240 ГПК України, оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 6, 11, 15, 16, 56, 202, 204, 207, 509, 525-526, 626, 627, 936, 949, 953 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4, 7, 11, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 129, 222, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов'язати Дочірнє підприємство Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС" (48256, вул. Б. Лепкого, 3, с. Крогулець Гусятинського району Тернопільської області, ідент. код 24638598) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Гусятинський агропостач" (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 15-а, ідент. код 00907214; поштова адреса - смт. Гусятин Тернопільської області, вул. Привокзальна, 8) майно, а саме: дизельне паливо в кількості 3 060 літрів на суму 67 320 грн; сульфат амонію гранульований в кількості 8,0 тонн на суму 52 800 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот) грн; карбамід в кількості 1,8 тонн на суму 18 180 (вісімнадцять тисяч сто вісімдесят) грн; аміачну селітру в кількості 1,5 тонн на суму 12 000 (дванадцять тисяч) грн.

3. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС" (48256, вул. Б. Лепкого, 3, с. Крогулець Гусятинського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 24638598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гусятинський агропостач" (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 15-а, код ЄДРПОУ 00907214; поштова адреса - смт. Гусятин Тернопільської області, вул. Привокзальна, 8) - 2 254 (дві тисячі двісті п'ятдесят чотири) грн 50 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.05.2018.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.241 ГПК України.

Суддя Н.О. Андрусик