Постанова

від 08.05.2018 по справі 30/377

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2018 року Справа № 30/377

місто Дніпро

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Коваль Л.А.,

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.,

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №200 від 29.01.2018 р., представник;

представник відповідача у судове засідання не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 (суддя Євстигнеєва Н.М.) у справі №30/377

за заявою: Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк", м. Дніпро

про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу від 13.12.2004

У справі:

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Павлоградського відділення №2992 Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м. Павлоград

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренс", м. Павлоград Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у розмірі 997 417,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2018 року від Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк" до господарського суду надійшла заява (вх.№7722/18 від 19.02.2018) про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2004 у справі №30/377.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 року відмовлено у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк" про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дублікату наказу від 13.12.2004.

Ухвала мотивована недоведеністю позивачем поважності причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, і як наслідок, відсутність підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачі дублікату наказу.

Не погодившись з ухвалою суду, до апеляційного господарського суду звернулось ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк" із апеляційною скаргою. Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 у справі №30/377 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву скаржника щодо поновлення строку для пред'явлення наказу від 13.12.2004 року до виконання та видати дублікат наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2004 року.

Узагальнені доводи Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк".

Скаржник зазначає, що ухвала від 01.03.2018 року винесена судом першої інстанції без участі Банку, а тому останній був позбавлений права прийняти участь у судовому засіданні, оскільки ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 року про прийняття заяви до та призначення її до розгляду на 01.03.2018 року надійшла на адресу банку тільки 01.03.2018 року, тоді як розгляд справи було призначено на 01.03.2018 року об 11:40.

Також зазначає, що суд першої інстанції не витребував додаткових доказів, в саме доказів направлення на адресу Банку постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві та оригінал наказу.

Відповідач своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Коваль Л.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 у справі №30/377 та призначено до розгляду на 26.04.2018 року.

26.04.2018 року розгляд справи відкладено на 08.05.2018 року.

08.04.2018 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

В судовому засіданні представник позивача надала пояснення по справі на навела обґрунтування своїх вимог з посиланням на норми законодавства.

Також заявлено клопотання про залучення у справу додаткових доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 року у справі №30/377 слід залишити без змін з наступних підстав.

Обставини встановлені судом першої інстанції та відповідні їм правовідносини.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2004 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренс" на користь Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Павлоградського відділення №2992 відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" заборгованості по кредиту в розмірі 740000 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 116 337,72 грн., пені в розмірі 31886,55 грн., витрат по сплаті державного мита в сумі 1700 грн., витрат по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 105,08 грн.

На примусове виконання вказаного рішення 13.12.2004 видано наказ.

30.12.2004 позивач звернувся до Павлоградського міського управління юстиції із заявою №2100 про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу №30/377 від 30.12.2004.

04.01.2005 державним виконавцем Державної виконавчої служби Павлоградського міського управління юстиції прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

23.06.2005 позивач звернувся до Павлоградського міського управління юстиції із заявою №3367 про прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

16.09.2005 позивач звернувся до Павлоградського міського управління юстиції із заявою №173, згідно з якою просив повідомити про стан виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №30/377 від 30.11.2004 та просив відкрите виконавче провадження.

12.12.2005 державний виконавець Павлоградського міського управління юстиції направив на адресу стягувача повідомлення №02/33529 про арешт майна боржника, яке виставлялось торгівельною організацією на продаж. В зв'язку з тим, що в установленому діючим законодавством порядку майно не було продано, на підставі ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" стягувачу необхідно визначитися щодо залишення за собою непроданого майна і у 15 - денний строк письмово заявити про своє бажання залишити за собою майно.

Листом №915 від 05.04.2006 стягувач відмовився залишити за собою непродане майно, просив призначити повторний опис іншого майна, яке належить боржнику.

09.08.2007 державний виконавець Павлоградського міського управління юстиції направив на адресу стягувача повідомлення №08/33727 про арешт майна боржника, а саме Рама 4ПП-2М.68.12.000, яке виставлялось торгівельною організацією на продаж. В зв'язку з тим, що в установленому діючим законодавством порядку майно не було продано, на підставі ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" стягувачу необхідно визначитися щодо залишення за собою непроданого майна і у 15 - денний строк письмово заявити про своє бажання залишити за собою вищезазначене майно за оцінкою за якою воно було передано на реалізацію, т.т.313310,00 грн.

Згідно з листом №1727 від 03.09.2007 стягувач відмовився залишити за собою непродане майно, просив призначити повторний опис іншого майна, яке належить боржнику.

14.11.2007 позивач направив на адресу Павлоградського міського управління юстиції лист №2276, в якому зазначав, що всупереч діючого законодавства після накладення арешту, боржником були відкриті інші розрахункові рахунки. До теперішнього часу рішення не виконано, у зв'язку з чим вимагав направити подання до прокуратури м. Павлограда про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

01.11.2017 позивач звернувся до Павлоградського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області з листом №03.20-12/1-726, в якому просив повідомити чи перебуває на виконанні оригінал виконавчого документу (наказу №30/377, виданого 13.12.2004 Господарським судом Дніпропетровської області) та направити на адресу Банку документи виконавчого провадження.

Листом №32/3443 від 24.01.2018 Павлоградським міськрайонним ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області повідомив, що наказ №30/377 виданий Господарським судом Дніпропетровської області про стягнення боргу з ТОВ "Ренс" на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" у відділі станом на 24.01.2018 на виконанні не перебуває.

19 лютого 2018 року від Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк" до господарського суду надійшла заява (вх.№7722/18 від 19.02.2018) про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2004 у справі №30/377.

Заява обґрунтована втратою відповідного наказу. Стягувач зазначав, що станом на 07.02.2018 на адресу Банку постанова про повернення виконавчого документа стягувачу та наказ №30/377 від 13.12.2004 не надходили. Станом на 01.02.2018 Банк не знав та не міг знати, що наказ фактично не перебуває на виконанні в Павлоградському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, стягувач вважав, що строк пред'явлення наказу пропущено з поважних причин, а саме внаслідок недотримання державною виконавчою службою Закону України "Про виконавче провадження", оскільки не надано доказів підтвердження щодо направлення на адресу Банку постанови про повернення виконавчого документу стагувачу. Сума боргу за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2004 у справі №30/377 з моменту видачі наказу не погашена та становить 890 029,35 грн.

Відповідно до статті 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

У разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання (п. 19.4 ч. 1 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Норми ГПК України не ставлять видачу дубліката втраченого наказу в залежність як від причин його втрати, так і від того, ким втрачений наказ.

Господарським процесуальним кодексом України не покладено обов'язку на стягувача наводити причини втрати наказу.

Підставою для видачі дубліката наказу є подана заява з відповідними документами на підтвердження факту його втрати. Визначальними обставинами є сам факт втрати виданого судом наказу і те, що він не пред'являвся до виконання або не знаходиться на виконанні.

При цьому, статтею 329 Господарського процесуального кодексу України визначено право господарського суду відновити пропущений строк для пред'явлення наказу до виконання. Відновлення такого строку можливе у разі наявності поважних причин пропуску відповідного строку.

Звернувшись до господарського суду з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та про видачу дублікату наказу, позивач (стягувач) зазначив про відсутність у нього виконавчого документа та про те, що борг залишився непогашеним. Також позивач надав відповідь Павлоградського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області про те, що наказ №30/377 від 13.12.2004 на виконанні не перебуває.

Позивач зазначав, що втрата спірного наказу відбулася за обставин, які не залежали від позивача, оскільки належних доказів направлення на адресу стягувача постанови про повернення виконавчого документу стягувачу та наказу господарського суду Павлоградським міськрайонним ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області не надано.

Доводи з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновком суду першої інстанції .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що , належних доказів (як доказів отримання вказаної постанови державного виконавця без відповідного наказу, так і доказів неотримання взагалі такої постанови) в підтвердження цих обставин позивач не надає - витяги з журналів реєстрації вхідної кореспонденції за відповідні періоди тощо. Крім того, не відомо чи взагалі приймалася така постанова державним виконавцем. Згідно наявної у справі відповіді Павлоградського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області наказ №30/377 виданий Господарським судом Дніпропетровської області про стягнення боргу з ТОВ "Ренс" на користь ВАТ "Держаний ощадний банк України" у відділі станом на 24.01.2018 на виконанні не перебуває без зазначення причин.

Враховуючи строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання (п. 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5), та їх знищення після спливу цього строку (п. 9.10. Порядку) встановити ці обставини, з огляду на час, який минув (з дати останнього звернення позивач до Павлоградського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області (14.11.2007) минуло понад 10 років), виходячи з документів, наявних у матеріалах справи, не вбачається за можливе.

Матеріалами справи не підтверджується ні факт повернення наказу позивачу, ні факт його неповернення з відділу ДВС чи втрати наказу поштою.

Отже, позивачем не доведено, за яких обставин та в результаті дій яких осіб (стягувача, органу ДВС, поштової установи чи інших осіб) втрачено наказ господарського суду, що підлягав примусовому виконанню, тому, обставини відсутності вказаного наказу на теперішній час у позивача не можуть бути самі по собі поважними причинами пропуску позивачем строку для пред'явлення наказу до виконання.

Заявником не наведено жодних причин, які б свідчили про поважність причин пропуску ним строку для пред'явлення наказу до виконання.

Судом першої інстанції прийнято до уваги ті обставини, що позивач (стягувач) звернувся до суду із заявою про видачу дублікату наказу через 10 років після закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. До закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання, позивач не вживав заходів з розшуку зазначеного наказу та його отримання.

Наказ міг бути пред'явлений до виконання до 13.12.2007, жодні об'єктивні підстави не перешкоджали цьому, тобто, у позивача було достатньо часу для вчинення процесуальних дій щодо видачі дублікату наказу, чого зроблено не було.

Відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання є правом господарського суду, яким суд користується виходячи із поважності причин пропуску цього строку.

Враховуючи те, що Павлоградським міськрайонним ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області здійснювалися дії направленні на виконання рішення господарського суду у даній справі, а саме було відкрито виконавче провадження, накладено арешт на майно боржника, виставлялося майно на продаж, пропонувалося стягувачу залишити за собою право на це майно, від якого стягувач двічі відмовлявся, тобто наказ, виданий на його виконання, не було виконано через суб'єктивні причини, господарський суд не знаходить підстав для відновлення пропущеного строку для пред'явлення спірного наказу до виконання та видачі дублікату наказу.

За положеннями частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що посилання позивача (стягувача) на його необізнаність про рух виконавчого провадження протягом 10 років не дає підстав для висновку про наявність поважних підстав для поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання. Саме особа, на користь якої ухвалено рішення у справі, є зацікавленою в його виконанні.

За положеннями ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Отже, позивач мав можливість дізнатися про рух виконавчого провадження за такий тривалий час та оскаржити дії державного виконавця.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2004 у справі №30/377, ухвалене на користь позивача, залишилось не виконаним з вини позивача протягом 10 років, що є порушенням статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" щодо права на виконання рішення суду протягом розумного строку.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі .

Щодо доводи скаржника про те, що оскаржувана ухвала була винесена без участі Банку колегією суддів не приймається до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 329 ГПК України заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

З вище наведеного вбачається, що суд першої інстанції був обмежений десятиденним процесуальним строком на розгляд даної заяви та вжив вичерпних заходів для повідомлення учасників справи про час дату та місце засідання суду. Крім того у ст. 329 ГПК зазначено, що неявка учасників справи не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку.

Також колегія суддів зазначає, що згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа ОСОБА_2 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 року позивачем отримана 27.02.2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.37), і спростовую додану до апеляційної скарги роздруківку поштового відправлення і доводи апеляційної скарги в цій частині.

Стосовно доводу скаржника про те, що суд не витребував доказів від сторін колегія суддів зазначає про помилковість такого доводи з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається що суд не може збирати докази, крім витребування доказів за клопотанням сторони або у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази.

З матеріалів справи вбачається, що скаржник не подавав будь - яких клопотань про витребування доказів та не посилався на невчинення дій іншими учасниками справи, а тому довід скаржника про не витребування доказів судом першої інстанції не приймається до уваги колегією суддів.

Висновки суду апеляційної інстанції з посиланням на норми права.

Згідно п. 19.4 ч. 1 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку;

При цьому, статтею 329 Господарського процесуального кодексу України визначено право господарського суду відновити пропущений строк для пред'явлення наказу до виконання. Відновлення такого строку можливе у разі наявності поважних причин пропуску відповідного строку.

Процесуальне законодавство не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

З огляду на положення статей 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України в кожному конкретному випадку причини поважності пропуску процесуального строку суд оцінює, зважаючи на обґрунтування поважності цих причин та наданих доказів.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів приймає до уваги те, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстав, з яких стягувач вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у стягувача не було можливості.

Доказів вжиття всіх можливих і залежних від стягувача заходів для з'ясування місцезнаходження наказу та стану його виконання, зокрема, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та з'ясування факту надіслання наказу на адресу позивача наявні матеріали справи не містять. Не надано таких доказів скаржником і до апеляційної скарги.

Під час апеляційного розгляду справи колегією суддів встановлено відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на подання наказу до виконавчої служби в установлений законом строк.

В даному випадку можливість вчасного пред'явлення наказу до виконання залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб'єктивний характер, тому викладені в апеляційній скарзі аргументи позивача не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що наведені позивачем причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання не є поважними.

Вказані скаржником обставини свідчать не про поважність причин пропуску строку предявлення наказу до виконання, а про недбалість стягувача, оскільки останній понад десять років не інтересувався на якій стадії знаходиться виконавче провадження.

Враховуючи те, що позивач звернувся із заявою про видачу дубліката наказу господарського суду за спливом встановленого законодавством строку для пред'явлення наказу до виконання та зважаючи на те, що суд першої інстанції встановив відсутність поважних причин пропуску такого строку, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованою відмову суду у задоволенні заяви позивача про поновлення строку пред'явлення наказу до виконання та видачу його дубліката.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» , від 30.05.2013 у справі «ОСОБА_3 проти України» зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Зокрема, судом апеляційної інстанції враховуються висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» , за змістом якого вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, а від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Зазначене не суперечить встановленим законодавчо приписам про наявність строку для пред'явлення до виконання наказу суду та висновкам судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відновлення такого строку в силу відсутності відповідних визначених судами поважних причин.

Враховуючи викладене, правові підстави для скасування законної та обґрунтованої ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 у справі № 30/377 у суду апеляційної інстанції відсутні, а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк" задоволенню не підлягає.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 у справі №30/377 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2018 року у справі №30/377 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 11.05.2018 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя Л.А. Коваль