Рішення

від 14.05.2018 по справі 629/1819/17

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/1819/17

Номер провадження 2/629/75/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями( бездіяльністю) посадовими ( службовими) особами органу державної влади, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) посадовими (службовими) особами органу державної влади, посилаючись на те, що вона з 01 серпня 1996 року по 29.12.2012 року працювала в ДЗ Лозівська лінійна СЕС на Південній залізниці . 29.12.2012 року наказом №107-К її було звільнено у зв'язку з ліквідацією підприємства згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до наказу без номера від 03 грудня 2012 року за підписом керівника ДЗ Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці ОСОБА_2 їй нараховано виплати за 84 дні невикористаних відпусток, але їх у добровільному порядку не сплачено, з цього приводу вона звернулася до суду з позовом. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2013 року по справі № 629/342/13-ц за її позовом до Ліквідаційної комісії Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці ; головного лікаря Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці ОСОБА_3; голови ліквідаційної комісії, виконуючого обов'язки головного лікаря Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці ОСОБА_2; Державної установи Харківський обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України , треті особи: Харківський відокремлений підрозділ Державної установи Лабораторний центр на залізничному транспорті Держсанепідслужби України , Лозівська міжрайонна філія Державної установи Харківський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України позовні вимоги були задоволені частково та стягнуто на її користь вихідну допомогу у сумі 2303 гривень 40 копійок, компенсації за невикористані відпустки у сумі 6122 гривень 76 копійок, витрати на відрядження за грудень 2012 року у сумі 252 гривні 08 копійок, моральну шкоду у сумі 2000 гривень, а усього 10 678 гривень 24 копійки. 30 серпня 2013 року на виконання вказаного рішення Лозівським міськрайонним судом Харківської області видано виконавчий лист №629/342/13ц.

13 листопада 2013 року на підставі оригіналу зазначеного виконавчого листа вона звернулася до начальника ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області з заявою про відкриття виконавчого провадження. Постановою заступника начальника ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області Степановою О.С. від 18.11.2013 року у відкритті виконавчого провадження їй було відмовлено. Такі дії державного виконавця нею були оскаржені в судовому порядку та визнано дії державного виконавця та постанову заступника начальника ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області Степанової О.С. від 18.11.2013 року, про відмову у відкритті виконавчого провадження - неправомірними; зобов'язано заступника начальника ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області Степанову О.С. задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення; стягнуто з відділу державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області судовий збір в дохід держави в розмірі 121 (сто двадцять одну) гривню 80 копійок.

11 липня 2014 року постановою державного виконавця ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області Кушнір A.M. було відкрито виконавче провадження та в процесі виконання на її користь були частково перераховані кошти в сумі 9366 гривень 93 копійки. В зв'язку з чим 06 липня 2015 року постановою державного виконавця ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області Кушнір A.M. їй було повернуто вищевказаний виконавчий лист.

16 липня 2015 року вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про припинення державної реєстрації юридичної особи Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці . З цього приводу вона звернулася до суду зі скаргою в якій оскаржувала рішення, дії, бездіяльність державного виконавця Кушнір A.M. про повернення виконавчого документа до суду. Рішенням суду скасовано постанову державного виконавця ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області Кушнір A.M. від 06.07.2015 року про повернення виконавчого документа стягувачеві з примусового виконання виконавчого листа №629/342/13-ц; стягнуто з відділу державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області судовий збір в дохід держави в розмірі 121 (сто двадцять одну) гривню 80 копійок; визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Лозівського МРУЮ Харківської області Кушнір A.M. по поверненню виконавчого листа № 629/342/13-ц; зобов'язано відділ державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №629/342/13-ц виданого 30.08.2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ліквідаційної комісії Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у сумі 2303,40 гривень, компенсації за невикористану відпустку у сумі 6122.76 гривень, витрати на відрядження у сумі 252,08 гривень, моральної шкоди у сумі 2000 гривень, а всього 10678,24 грн.

Зі своєї сторони позивач використала всі можливості для того, щоб стягнути на свою користь з боржника Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці борг 10678,24 гривень. Так, дізнавшись, що ДЗ Лозівська лінійна санітарно- епідеміологічна станція на Південній залізниці МОЗ України припинив свою діяльність вона звернулася до суду про скасування (відміни) державної реєстрації припинення юридичної особи (справа № 629/969/16-а) і просила скасувати (відмінити) рішення держаного реєстратора Реєстраційної служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області про державну реєстрацію припинення юридичної особи Державний заклад Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці Міністерства охорони здоров'я України, код ЄДРПОУ 01108298, здійснену 16.07.2015 року, номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи -14761110019000125. У задоволенні її позовних вимог судом було відмовлено. Також, позивач зазначила, що третьою особою по справі № 629/969/16-а, де вона намагалася скасувати (відмінити) державну реєстрацію припинення ДЗ Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці МОЗ України був відділ державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, який жодного разу не з'явився до суду для з'ясування обставин та захисту її порушених прав.

Зазначене призвело до її матеріальних збитків, що складають заборгованості із заробітної плати, які вона могла б отримати від ДЗ Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці МОЗ України у разі не порушення посадовими особами відділу державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області її права.

У зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачі повинні відшкодувати їй матеріальні збитки, завдані їх неправомірними діями, а саме: різницю між фактично сплаченою заробітною платою у розмірі 1311 гривень 31 копійку (10678,24 грн. - 9366,93 грн. = 1311, 31 грн), а також понесені нею витрати при захисті своїх законних прав: судовий збір, направлення кореспонденції, копіювання певних документів, які вона оцінює у розмірі 595,19 грн, з яких: сплачений судовий збір у розмірі 121,80 грн.; послуги пошти 1,83 грн., сплачений судовий збір 09 грн.; послуги пошти 1 гривня; сплачений судовий збір у розмірі15 гривень; послуги пошти у розмірі 02 гривні; сплачений судовий збір у розмірі 15 гривень; послуги пошти у розмірі 1 гривня 80 копійок; послуги Укрпошти у розмірі 100 гривень 64 копійки; канцелярські послуги (копіювання та друк документів) у розмірі 327 гривень 12 копійок, а всього 1906 гривень 50 копійок. А тому просить стягнути з відповідачів по справі на її користь вищевказану суму завданого збитку, поклавши судові витрати на відповідачів по справі.

Позивач в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає в повному обсязі.

Представники відповідача міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області в судове засідання не з'явилися, але раніше на адресу суду надали заяви в який просили розглянути дану справу за їх відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечують в повному обсязі та підтримали доводи, викладені в запереченні щодо позовних вимог. Так, в обґрунтування заперечень відповідачем зазначено, що державними виконавцями були вчинені всі необхідні дії для виконання рішення суду та на користь ОСОБА_1 були стягнуті кошти у розмірі 9414 гривень та перераховані на рахунок позивача, в зв'язку з чим 06 липня 2015 року виконавчий лист був повернутий стягувачу та роз'яснено, що інше майно у боржника відсутнє. Тобто державним виконавцем були виконані всі необхідні дії для примусового виконання рішення суду, а тому вважає, що позивачем не доведено наявність шкоди, протиправної бездіяльності відповідача та їх вини щодо заподіяння матеріальних збитків, вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому повинні бути залишені без задоволення.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, але надав суду свої заперечення в яких просив розглянути дану справу за відсутності представника. При цьому просив в задоволенні позовних вимог відмовити, враховуючи обставини, викладені ним в запереченнях. Так, в запереченнях представник відповідача зазначив, що казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, а тому відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів. Вважає, що стягнення коштів з органів казначейства є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України і які вони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення заявлених вимог, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з наступних встановлених обставин і відповідних їм правовідносин.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Так, відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У випадку невиконання рішення суду добровільно, воно підлягає виконанню у примусовому порядку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України Про виконавче провадження .

Відповідно до Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Завершальною стадією судового провадження на підставі ст. 1 Закону України Про виконавче провадження є виконавче провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Так, з матеріалів справи вбачається, що з 01 серпня 1996 року по 29 грудня 2012 року, ОСОБА_1 працювала в ДЗ "Лозівська лінійна СЕС на Південній залізниці", на різних посадах, а саме: лікарем з гігієни харчування, лікарем з загальної гігієни, завідуючою санітарно-гігієнічним відділом СЕС з обов`язками юриста-претензіоніста.

29 грудня 2012 року згідно наказу №107-К ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв'язку з ліквідацією ДЗ Лозівська СЕС на Південній залізниці з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2013 року по справі № 629/342/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці ; головного лікаря Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці ОСОБА_3; голови ліквідаційної комісії, виконуючого обов'язки головного лікаря Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці ОСОБА_2; Державної установи Харківський обласний лабораторний центр Державної санітарно-епідеміологічної служби України , треті особи: Харківський відокремлений підрозділ Державної установи Лабораторний центр на залізничному транспорті Держсанепідслужби України , Лозівська міжрайонна філія Державної установи Харківський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України позовні вимоги були задоволені частково та стягнуто на користь позивача вихідну допомогу у сумі 2303 гривень 40 копійок, компенсацію за невикористані відпустки у сумі 6122 гривень 76 копійок, витрати на відрядження за грудень 2012 року у сумі 252 гривні 08 копійок, моральну шкоду у сумі 2000 гривень, а усього 10 678 гривень 24 копійки.

На підставі даного рішення Лозівським міськрайонним судом Харківської області 30.08.2013 року був виданий виконавчий лист № 629/342/13-ц про стягнення ліквідаційної комісії ДЗ Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу - 2303,40 гривень, компенсації за невикористані відпустки - 6122,76 гривень, витрати на відрядження за грудень 2012 року - 252,08 гривень, моральну шкоду - 2000 гривень.

Виконавчий лист № 629/342/13-ц виданий на загальну суму 10678,24 грн.

14 листопада 2013 року даний виконавчий лист надійшов в провадження ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області для виконання , але 18 листопада 2013 року у відповідності до п. 8 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (№ ВП 40769495).

Позивач з даною постановою не погодилася та оскаржила дії державного виконавця до суду. Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18.04.2014 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26.05.2014 року дії державного виконавця та начальника ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області щодо відмови у відкритті виконавчого провадження були визнані неправомірними і зобов'язано заступника начальника ВДВС Степанову О.С. задовольнити вимоги ОСОБА_1 та усунути допущені порушення.

11 липня 2014 року позивач знов подала заяву разом з виконавчим листом до ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області для примусового виконання рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.05.2013 року.

11 липня 2014 року державним виконавцем ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області Кушнір А.М. було відкрито виконавче провадження та були проведені всі необхідні виконавчі дії щодо примусового виконання рішення суду. Після проведення всіх виконавчих дій, а саме 28.01.2015 року за платіжним дорученням ОСОБА_1 було перераховано 9414 гривень.

06 липня 2015 року, постановою державного виконавця ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області Кушнір А.М., було повернуто виконавчий лист №629/342/13-ц, виданий 30.08.2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ліквідаційної комісії Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці на її користь вихідної допомоги у сумі 2303 гривень 40 копійок, компенсації за невикористані відпустки у сумі 6122 гривень 76 копійок, витрати на відрядження за грудень 2012 року у сумі 252 гривні 08 копійок, моральної шкоди у сумі 2000 гривень, а всього 10 678 гривень 24 копійки. В даній постанові було зазначено про те, що на користь позивача було стягнуто коштів у розмірі 9414 гривень, а також про відсутність майна належного боржнику. Крім цього в п. 3 зазначеної постанови роз'яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений до виконання в термін до 06 липня 2016 року.

Позивач з даною постановою не погодилася та оскаржила дії державного виконавця до суду. Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14.05.2015 року в задоволенні скарги щодо визнання дій державного виконавця ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області Кушнір А.М. і начальника ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області під час виконання рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.05.2013 року про стягнення з ліквідаційної комісії Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці на її користь грошових коштів було відмовлено.

Позивач повторно звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17.08.2015 року, яка змінена ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16.11.2015 року дії державного виконавця ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області Кушнір А.М. щодо повернення виконавчого провадження були визнані неправомірними та зобов'язано ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №629/342/13-ц від 30.08.2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області про стягнення ліквідаційної комісії Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці на її користь вихідної допомоги у сумі 2303 гривень 40 копійок, компенсації за невикористані відпустки у сумі 6122 гривень 76 копійок, витрати на відрядження за грудень 2012 року у сумі 252 гривні 08 копійок, моральної шкоди у сумі 2000 гривень, а всього 10 678 гривень 24 копійки.

В період часу оскарження позивачем дій державного виконавця ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області Кушнір А.М. щодо повернення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №629/342/13-ц від 30.08.2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області про стягнення ліквідаційної комісії Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці на її користь вихідної допомоги у сумі 2303 гривень 40 копійок, компенсації за невикористані відпустки у сумі 6122 гривень 76 копійок, витрати на відрядження за грудень 2012 року у сумі 252 гривні 08 копійок, моральної шкоди у сумі 2000 гривень, а всього 10 678 гривень 24 копійки, а саме 16 липня 2015 року було вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення державної реєстрації юридичної особи - Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці без визначення правонаступництва.

З цього приводу позивач зверталася до суду з позовом до відділу реєстрації Лозівської міської ради Харківської області, третіх осіб: Державної установи Харківський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України , Лозівського міськміжрайонне Управління Головного управління Держсанепідслужби у Харківській області, Управління Держпродспоживслужби у Лозівському районі, відділу державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області про скасування (відміну) державної реєстрації припинення юридичної особи. Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року в задоволенні заявлених вимог було відмовлено. Дана постанова ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 року залишена без змін.

28 січня 2016 року державним виконавцем ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області Половинко Д.В. було відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №629/342/13-ц від 30.08.2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області про стягнення ліквідаційної комісії Державного закладу Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці на її користь вихідної допомоги у сумі 2303 гривень 40 копійок, компенсації за невикористані відпустки у сумі 6122 гривень 76 копійок, витрати на відрядження за грудень 2012 року у сумі 252 гривні 08 копійок, моральної шкоди у сумі 2000 гривень, а всього 10 678 гривень 24 копійки.

09 грудня 2016 року виконавчий документ № 629/342/13-ц, виданий 30.08.2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області, за постановою старшого державного виконавця Гапон Є.В. був повернутий стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 , ст.. 50 Закону України Про виконавче провадження N 1404-VIII у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

11 травня 2017 року позивач знов звернулася до органу ДВС з заявою про відновлення виконавчого провадження з додатком: оригіналом виконавчого листа № 629/342/13-ц від 30.08.2013 року.

Повідомленням від 24.05.2017 року старшим державним виконавцем Кучеренко С.В. даний виконавчий лист був повернутий без прийняття до виконання з двох підстав: на підставі ст. 51 Закону України Про виконавче провадження N 606-XIV у зв'язку з пропуском стягувачем тримісячного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі відновлення виконавчого провадження, та на підставі ст. 26 Закону України Про виконавче провадження N 1404-VIII та п. 3 частини ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень у зв'язку з неподанням з неподанням з оригіналом виконавчого документу заяви про примусове виконання рішення. В повідомленні старшим державним виконавцем Кучеренко С.В. було також роз'яснено, що виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання в строк до 06.07.2018 року.

З цього приводу позивач зверталася до суду зі скаргою на рішення, дії (бездіяльність) державних виконавців та посадової особи під час виконання судових рішень, ухвалених відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Згідно ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09.08.2017 року заявлені вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, а саме: визнані неправомірними дії державного виконавця ВДВС Лозівського МРУЮ Половинко Д.В., які полягають у несвоєчасному винесені постанови про відновлення виконавчого провадження від 28.01.2016 року за виконавчим листом № 629/342/13-ц від 30.08.2013 року, у неналежному повідомленні стягувача ОСОБА_1 про винесення процесуальних документів по виконавчому провадженню за виконавчим листом № 629/342/13-ц від 30.08.2013 року/ виконавче провадження № за ЄДРВП 44005575/; визнані неправомірними дії державного виконавця Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного ТУЮ у Харківській області Гапон Є.В., які полягають у неналежному прийнятті виконавчого провадження за виконавчим листом № 629/342/13-ц від 30.08.2013 року до виконання, у винесенні постанови від 09.12.2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві; у неналежному повідомленні стягувача ОСОБА_1 про винесення процесуальних документів по виконавчому провадженню за виконавчим листом № 629/342/13-ц від 30.08.2013 року/ виконавче провадження № за ЄДРВП 44005575/; скасована постанова державного виконавця Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного ТУЮ у Харківській області Гапон Є.В. від 09.12.2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві / виконавче провадження № за ЄДРВП 44005575/; визнані неправомірними дії державного виконавця Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного ТУЮ у Харківській області Кучеренко С.В., які полягають у неправомірному зазначенні в повідомленні від 24.05.2017 року про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з підстави пропуску стягувачем ОСОБА_1 тримісячного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі відновлення виконавчого провадження / виконавче провадження № АСВП 53918076/; зобов'язано державного виконавця Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного ТУЮ у Харківській області Кучеренко С.В. виключити з повідомлення від 24.05.2017 року про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання посилання на пропуск стягувачем тримісячного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі відновлення виконавчого провадження /виконавче провадження № АСВП 53918076/; визнані неправомірними дії начальника Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного ТУЮ у Харківській області Бунякіна В.О., які полягають у не розгляді скарги ОСОБА_1 від 12.06.2017 року на дії (бездіяльність) державних виконавців, у неналежному здійсненні передачі виконавчого провадження від державного виконавця Половинко Д.В. до державного виконавця Гапон Є.В.; у розподілі виконавчого документа у виконавчому провадженні № АСВП 53918076 на державного виконавця в період його відпустки. Дана ухвала суду була змінена ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08.11.2017 року в частині задоволення позовних вимог про скасування постанови державного виконавця Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Харківській області Гапон Є.В. від 09.12.2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві/виконавче провадження № за ЄДРВП 44005575/ відмовити. В іншій частині ухвала суду залишена без змін.

У вищевказаних ухвалах судів різних інстанцій були встановлені систематичні невиконання державними виконавцями Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Харківській області вимог Закону України Про виконавче провадження при примусовому виконанні виконавчого листа 629/342/13-ц від 30.08.2013 року.

Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 23 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Докази, подані учасниками справи на підтвердження своїх вимог чи заперечень, повинні відповідати вимогам, передбаченим статтями 77-80 ЦПК України і бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Виходячи зі змісту матеріально-правових вимог та обставин, що обґрунтовують звернення до суду із даним позовом, предметом спору є відшкодування шкоди, яка на думку позивача, спричинена діями відповідача.

Разом з тим, звертаючись з даним позовом до суду та заявляючи вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1906 гривень 50 копійок, позивач, як на підставу для їх задоволення, вказує, що незважаючи на те, що станом на теперішній час рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.05.2013 року так і не виконано.

Тобто, на думку позивача, саме дії Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо невиконання рішення суду, та, як наслідок, обмеження права у володінні коштів, стягнутих за рішенням суду, призвели до спричинення їй збитків та упущеної вигоди. Але позивачем не надано достатніх та допустимих доказів того, що неправомірними діями чи бездіяльністю державних виконавців позивачу завдані збитки, не зазначено в чому вони полягають.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Крім цього, згідно положень ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року № 761/13921/15-ц, яка згідно зі ст. 417 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, виходячи з аналізу вище зазначених правових норм слід дійти висновку, що юридичною підставою відповідальності органу державної виконавчої служби є заподіяння шкоди юридичним чи фізичним особам у результаті прийняття незаконних рішень, вчинення неправомірних дій або бездіяльності при здійсненні ними виконання рішень судів, тощо.

Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

При цьому, під шкодою слід розуміти, зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Тобто, зменшення або втрата майна потерпілого тягне за собою виникнення майнової шкоди і відповідно майнова шкода, це зменшення або втрата (загибель) майнового блага, а тому відшкодування такої шкоди є видом цивільно-правової відповідальності. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків та відшкодування в натурі.

Відповідно до п.п. 1-2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, під збитками розуміються витрати, пов'язані з виправленням пошкодженого майна, а в разі неможливості виправлення (втрати) - його дійсна вартість. Фактично збитки є грошовим виразом майнової шкоди.

Отже, враховуючи зазначенні правові норми, неотриманні позивачем кошти, у зв'язку з неналежним проведенням виконавчих дій, не можуть вважатися збитками в розумінні ст. 22 ЦК України і не є майновою шкодою в розумінні закону.

Крім того, слід зазначити, що як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень учасників судового засідання, виконавче провадження щодо виконання рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.05.2013 року на даний час не відкрито в органах виконавчої служби.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів чи інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Судовим розглядом встановлено, що державними виконавцями неодноразово відкривались виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа від 30.08.2013 року, вживались заходи щодо розшуку майна боржника, накладались арешт на рахунки підприємства. Однак, грошові кошти на рахунках боржника були відсутні, що стверджується як листами від банківських установ, що містяться в матеріалах виконавчого провадження. Іншого рухомого, чи нерухомого майна, на яке б можливо було б звернути стягнення, вжитими заходами не виявлено.

Суд вважає, що факт тривалого невиконання рішення суду, в цьому виконавчому провадженні, щодо стягнення на користь позивача за рішенням суду від 30.05.2013 року не може бути підставою для стягнення на користь позивача матеріальної шкоди.

За таких обставин, факт невиконання даного рішення суду державними виконавцями із об'єктивних причин, на думку суду, не є з боку державних виконавців завдаванням матеріальної шкоди позивачу, оскільки діями чи бездіяльністю самих державних виконавців будь-яких збитків позивачу не завдано.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки).

Позивач не надав суду доказів того, що саме незаконними діями чи бездіяльністю державних виконавців їй було завдано реальних втрат (збитків).

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач в частині виконання постанови суду діяв в межах своєї компетенції та покладених на нього зобов'язань, та доказів зворотному позивачем суду в ході розгляду справи надано не було.

Враховуючи наведене, зважаючи на те, що позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження розміру шкоди, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем у справі безпосередньо права позивача не були порушені, оскільки судом встановлено, що відповідач діяв правомірно, а тому суд вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування шкоди є безпідставними, необґрунтованими та недоведеним, в зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.

При цьому, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем не доведена вина відповідачів, не надані переконливі докази їх вини, не надані розрахунки заподіяної матеріальної шкоди, не надані належні та допустимі докази, для яких цілей були витрачені кошти на канцелярські послуги та послуги Укрпошти, а також сплата судових зборів, зазначених у позові.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача. Беручи до уваги той факт, що позивач не працює, має на утриманні трьох дітей, один з яких є інвалідом, є одинокою матір'ю та отримує соціальну допомогу для малозабезпечених сімей, суд вважає за необхідне віднести сплату судового збору за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 82, 95, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 56, 129 Конституції України, ст.ст. 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, Законом України Про виконавче провадження , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями( бездіяльністю) посадовими ( службовими) особами органу державної влади - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Н.А. Смірнова