Постанова

від 10.05.2018 по справі 585/2755/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м.Суми

Справа №585/2755/17

Номер провадження 22-ц/788/471/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

учасників справи:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 січня 2018 року, в складі судді Яковець О.Ф., постановлене у м.Ромни,

в с т а н о в и в:

27.07.2017 року звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку № 35 літ. А , загальною площею 66,4 кв.м, жилою площею 33,6 кв.м, сараю - прибудови літ. В1 , літньої кухні літ. В , прибудови літ. в , сараю літ. Г , погреба літ. п/г , колодязя літ. к , огорожі літ № та земельних ділянок: площею 0,0757 га, кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0963 га, кадастровий номер НОМЕР_2 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 86 320,00 грн. Стягнути з відповідача на її користь в рахунок компенсації сплачених судових витрат 863,00 грн. сплаченого судового збору та 2 000,00 грн. за правову допомогу.

Свої вимоги мотивувала тим, що у період з 08.12.2007 року по 29.08.2011 року перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29.08.2011 року. У період перебування у шлюбі, 14.12.2007 року ними за спільні кошти, на підставі договору купівлі - продажу домоволодіння та земельних ділянок, було придбано житловий будинок загальною площею 66,4 кв.м з господарськими будівлями і спорудами та дві земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. У даному будинку вона проживала та була зареєстрована до липня 2012 року. Оскільки будинок та земельні ділянки було придбано у період перебування у шлюбі, то вони є об'єкт том спільної сумісної власності подружжя відповідно до положень статей 60,70 СК України та ст. 372 ЦК України і частки чоловіка та дружини є рівними. Відповідно до довідки ПП Роменекс -Л №90 від 19.05.2017 року ринкова вартість спірного домоволодіння та земельних ділянок може складати 172 640,0 грн., а відтак, вартість її 1/2 частини у даному майні складає 86 320,00 грн. Також вказувала, що з метою досудового врегулювання даного спору, 22.05.2017 року вона направляла відповідачу письмову пропозицію про поділ спільного майна. Про прийняте рішення щодо запропонованого нею поділу або інший варіант поділу, просила повідомити її у строк до 02.06.2017 року, однак її пропозиція була залишена відповідачем без реагування.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.01.2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину: житлового будинку № 35 літ. А , загальною площею 66,4 кв.м, жилою площею 33,6 кв.м, сараю - прибудови літ. В1 , літньої кухні літ. В , прибудови літ. в , сараю літ. Г , погреба літ. п/г , колодязя літ. к , огорожі літ № та земельних ділянок: площею 0,0757 га, кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0963 га, кадастровий номер НОМЕР_2 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 86 320,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 863,00 грн. сплаченого судового збору та 2 000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку та просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд взагалі не взяв до уваги той факт, що відповідач спірний будинок та земельні ділянки придбав за свої особисті кошти, які ним було отримано у кредит у банку в сумі 14 900,00 грн., що повністю підтверджується копією договору купівлі - продажу будинку та земельних ділянок, вартість яких на момент купівля і складала 15 000,0 грн., тобто кредитні кошти було витрачено саме на придбання будинку та земельних ділянок. Також зазначає, що ним в судовому засіданні було спростовано доводи позивача про те, що у спірному будинку нею було зроблено ремонт, оскільки з наданих ним фототаблиць вбачається, що будинок знаходиться в занедбаному стані, однак, даний факт суд також не взяв до уваги при вирішенні спору. Крім того, вказує на пропуск позивачем строку позовної давності та безпідставне його незастосування судом першої інстанції в даній справі.

Позивач проти апеляційної скарги заперечила, надіславши відзив на апеляційну скаргу, у якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.01.2018 року - залишити без змін, оскільки розірвання шлюбу не породжує наслідків поділу майна, вони користуються майном за згодою.

Сторони та їх представники, належним чином оповіщені про час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не прибули, заявив клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість з'явитися до суду з поважних причин, які не були доведені належними документами.

За таких обставин апеляційний суд визнав можливим розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до п. 3 розділу ХIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII Про судоустрій і статус суддів , апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно було придбано в період шлюбу, а тому, вимоги про визнання за колишнім подружжям права власності на її частку є законним, оскільки відповідачем не було доведено, що спірне майно було придбано за його особисті кошти.

Відмовляючи відповідачу у застосуванні строку позовної давності, суд виходив з того, що відповідач в судовому засіданні не надав доказів, які б підтверджували, що він заперечував проти права позивачки на спірне майно, яке було набуто під час шлюбу, а тому, строк позовної давності слід рахувати з часу звернення позивача до відповідача з письмовою пропозицією про визнання за нею її права власності на частку придбаного у шлюбі житлового будинку, а саме з 22.05. 2017 року, оскільки саме з цієї дати позивач дізналася про порушення свого права.

Як вбачається із цивільної справи та встановлено судом першої інстанції, що з 08.12.2007 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29.08.2011 року (а.с.8).

У період перебування у шлюбі, 14.12.2007 року ними на підставі договору купівлі - продажу домоволодіння та земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Ільченко Л.І. за реєстровим номером №2702, було набуто домоволодіння: житловий будинок № 35 літ. А , загальною площею 66,4 кв.м, жилою площею 33,6 кв.м, сарай - прибудова літ. В1 , літня кухня літ. В , прибудова літ. в , сарай літ. Г , погріб літ. п/г , колодязь літ. к , огорожа літ № та земельні ділянки: площею 0,0757 га, кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0963 га, кадастровий номер НОМЕР_2 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 яке було зареєстровано на ОСОБА_3 Вартість даного домоволодіння та земельних ділянок згідно цього договору встановлено в розмірі 15 000,00 грн. В п. 4.5 вказаного Договору зазначено, що дружина покупця ОСОБА_5 в своїй заяві, що зберігається у справах приватного нотаріуса Ільченко Л. І., дає згоду на купівлю зазначеного нерухомого майна. (а.с. 11,12).

22.05.2017 року позивач зверталася до відповідача з пропозицією щодо поділу вищевказаного спільного майна подружжя, яке відповідачем було отримано 25.05.2017 року та залишено без відповіді.

Ринкова вартість домоволодіння та земельних ділянок станом на 17.05.2017 року, може складати 172 640,00 грн., що стверджується висновком про оцінку майна від 19.05.2017 року надану ПП Роменекс - Л (а.с.13-15).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Згідно з п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

За загальним правилом ст.60 СК, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина й чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК). Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка, визначено в ст.57 цього кодексу.

Виходячи з аналізу наведених вище норм законодавства, обов'язок довести ті обставини, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.

Спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, а той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Конструкція норми ст.60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

З огляду на викладене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що спірне майно набуте під час шлюбу є спільним майном подружжя, а тому, належить кожному з них у рівних частинах.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги стосовно того, що спірне майно придбане за особисті кошти відповідача, які були взяті ним у кредит, оскільки майно придбане у шлюбі за запозичені кошти одним з подружжя незважаючи на іпотеку вважається об'єктом спільної власності подружжя і підлягає поділу у рівних частках. Таким чином, якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім'ї і не є особистою власністю подружжя.

Разом з тим, посилання відповідача в доводах апеляційної скарги на пред'явлення позову поза межами позовної давності, не заслуговують на увагу колегії суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

Крім того, поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У ст. 261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, слід враховувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-258цс15, який на час розгляду справи судом першої інстанції слід враховувати.

Отже, за змістом цих норм початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин, початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою особою.

Апеляційний суд звертає увагу, що позивачем заявлена вимога про визнання за нею права власності на частку житлового будинку, придбаного подружжям у період шлюбу і сам факт розірвання шлюбу, не є підставою для припинення права власності одного з подружжя на об'єкт нерухомого майна, який було придбано у період шлюбу.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції позовної давності є безпідставними.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заявлених вимог у позові, дотримуючись засад змагальності у цивільному судочинстві.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

В.І.Криворотенко