Постанова

від 14.05.2018 по справі 922/4329/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2018 р. Справа №922/4329/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача – Дочірнього підприємства «Зоря» Публічного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард», с.Пономаренки, Харківська область, (вх.№425Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2018 року по справі №922/4329/17 (прийняте суддею Новіковою Н.А. у приміщенні господарського суду Харківської області, повний текст рішення складено 06.02.2018 року),

за позовом Приватного підприємства «ВЄХ-4000», м.Київ,

до Дочірнього підприємства «Зоря» Публічного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард», с.Пономаренки, Харківська область,

про стягнення заборгованості у сумі 59873,56 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року Приватне підприємство «ВЄХ-4000» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Зоря» Публічного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» заборгованості за договором про надання охоронних послуг у сумі 59873,56 грн., яка складається з суми основного боргу – 51912,00 грн., пені – 5192,59 грн., 3% річних – 603,14 грн., інфляційних втрат – 2165,82 грн. В обґрунтування позивних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасного розрахунку за надані охороні послуги.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2018 року по справі №922/4329/17 (повний текст складено 06.02.2017 року, суддя Новікова Н.А.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Зоря» Публічного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» на користь Приватного підприємства «ВЄХ-4000» 51912,00 грн. заборгованості по сплаті наданих охоронних послуг, 5192,59 грн. пені, 603,14 грн. процентів річних від простроченої суми основного боргу, 2165,82 грн. інфляційних втрат від простроченої суми основного боргу та 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що строк оплати за надання охоронних послуг не встановлений, а отже вимоги щодо стягнення заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних незаконні. Звертає увагу суду на наявність у матеріалах справи доказів у підтвердження факту неналежного виконання виконавцем умов договору, що судом безпідставно були відхилені. Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції частково у тексті оскаржуваного рішення керувався нормами процесуального права, які втратили чинність.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи – за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач – разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення зв'язку, копію вищевказаної ухвали суду від 12.03.2018 року позивачем отримано 17.03.2018 року, відповідачем – 16.03.2018 року.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Від позивача 26.03.2018 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2501), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.06.2017 року між Приватним підприємством «ВЄХ-4000» (виконавець, позивач у справі) та Дочірнім підприємством «Зоря» Публічного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» (замовник, відповідач у справі) укладено договір №1/06/17 про надання охоронних послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується забезпечити недоторканість об'єкту охорони, що передається замовником під охорону згідно акту прийнятті об'єкту під охорону (додаток №4 до договору), а замовник зобов'язується щомісячно сплачувати виконавцю встановлену цим договором плату.

Відповідно до п. 2.2 договору №1/06/17 про надання охоронних послуг, об'єкт, який передається під охорону визначається в дислокації, що є додатком до договору та його невід'ємною частиною.

У пункті 2.3 договору про надання охоронних послуг сторони домовились, що охорона об'єкта здійснюється у дні і години, вказані у дислокації (додаток №1 до договору), згідно інструкції по охороні об'єкта замовника (додаток №2), та додаткових інструкцій з урахуванням особливостей об'єкта, якщо вони є та погоджені сторонами. Система охорони, регламент несення служби на постах об'єкту та дислокація постів спільно визначається охоронним агентом та замовником.

Строк дії договору передбачено з 01.06.2017 року і до 31.05.2018 року (п. 10.1 договору).

Порядок взаєморозрахунків узгоджений сторонами у розділі 7 договору, зокрема п. 7.3 передбачено, що загальна сума щомісячної плати складає 30744,00 грн. Вартість охоронних послуг може бути замінена тільки за згодою сторін.

Згідно з п. 7.4. договору, оплата щомісячної суми договору відповідач має здійснювати до 10-го числа місяця, що слідує за звітним.

Відповідно до п. 7.5 договору №1/06/17 про надання охоронних послуг, позивач зобов'язаний надати відповідачу акти про надання охоронних послуг до 2 числа місяця, наступного за звітним. Відповідач зобов'язаний протягом 5 робочих днів розглянути поданий акт та підписати його, або надати заперечення щодо викладеного в акті. У разі не підписання відповідачем акту протягом встановленого строку та відсутності заперечень щодо викладеного в акті, такі послуги вважаються наданими належним чином.

01.06.2017 року, на виконання своїх зобов'язань за договором №1/06/17 про надання охоронних послуг, позивач прийняв від відповідача під охорону обумовлені домовленістю сторін об'єкти (акт прийняття об'єкту під охорону від 01.06.2017 року, підписаний та скріплений печатками з боку обох сторін).

22.07.2017 року між сторонами підписано та скріплено печатками акт прийняття об'єкту з під охорони, відповідно до якого позивач повернув відповідачу передані відповідно до договору №1/06/17 про надання охоронних послуг приміщення.

30.06.2017 року позивач надав відповідачу для підписання акт надання послуг за червень 2017 року на загальну суму 30744,00 грн.

21.07.2017 року позивач надав відповідачу для підписання акт надання послуг за липень 2017 року на загальну суму 21168,00 грн. Факт направлення актів підтверджується поштовим описом вкладеного до цінного листа та поштовим чеком (т.1, а.с. 31-32). Факт отримання вказаних актів відповідачем не заперечувався.

Відповідач відмовився підписувати акти здачі-прийняття робіт та здійснювати оплату наданих охоронних послуг за червень-липень 2017 року на загальну суму 51912,00 грн.

На підтвердження факту належного виконання взятих на себе зобов'язань та надання охоронних послуг за спірний період червень-липень 2017 року позивачем надано: наведені вище акти прийняття об'єкту під охорону та прийняття об'єкту з під охорони; акти надання послуг; витяги з журналів прийому-передачі чергування.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за договором про надання охоронних послуг №1/06/17 від 01.06.2017 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 51912,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказував, що позивач у червні-липні 2017 року не забезпечив роботу одного з двох погоджених у договорі постів. Окрім того, відповідач вважає, що строк оплати обумовлених договором послуг не настав, оскільки договором не визначений. Таким чином, як зазначає відповідач, він не здійснював оплату за договором в червні-липні 2017 року та не підписував акти приймання-передачі наданих охоронних послуг у відповідному періоді.

Однак, колегія суддів відмічає, що відповідачем всупереч приписів ст. 73, 73, 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів на підтвердження фактів неналежного виконання позивачем у період з червня по липень 2017 року взятих на себе зобов'язань за договором №1/06/17 про надання охоронних послуг приміщення.

Так, надані відповідачем акти по порушенню умов договору з достовірністю не свідчать про відсутність одного з двох погоджених постів охорони. Адже, відповідні акти складались без попереднього попередження позивача та без участі його представника, а лише за участю представників відповідача, тобто є односторонніми. Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що хоча акти і містять дати їх складання під час дії договору, однак позивачу вони були направлені вже після повернення майна з під охорони і складання відповідного акту без зауважень.

Окрім того, відповідно до п. 1.17 Інструкції з охорони об'єкту відповідача, затвердженої сторонами та яка є невід'ємною частиною договору №1/06/17 про надання охоронних послуг приміщення, приймання (здавання) об'єкта закріплюється підписами відповідальної особи «Замовника» (тобто відповідача) та співробітника «Охорони» в «Журналі приймання-здавання об'єкта під охорону» з вказанням дати та часу прийому (здавання).

Як свідчать наявні в матеріалах справи витяги з Журналу приймання-здавання об'єкта під охорону, охорону об'єкта відповідача в період з червня по липень 2017 року здійснювало саме два пости (як було погоджено сторонами в договорі).

Колегія суддів також звертає увагу, що під час підписання сторонами акту прийняття об'єкту з під охорони відповідачем жодних зауважень щодо якості наданих позивачем послуг з охорони викладено не було.

З наведених мотивів, враховуючи, що претензії до договору та заперечення на акти наданих послуг складені відповідачем саме на підставі актів по порушенню умов договору, суд вважає за не можливе розцінювати їх як належний доказ порушення умов договору. Отже, безпідставними та недоведеними є твердження відповідача щодо неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №1/06/17 про надання охоронних послуг приміщення в частині забезпечення роботи одного з двох погоджених постів.

Не обґрунтованими на думку суду апеляційної інстанції є посилання апелянта щодо не встановлення строку оплати за надання охоронних послуг, оскільки вказане твердження спростовується умовами договору, а саме пунктом 7.4, в якому чітко вказано, в які строки та в якому порядку проводиться оплата за договором.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частина 2 ст. 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 5.5. договору зазначено, що за прострочення терміну розрахунків з виконавцем, передбачених цим договором, замовник за весь період прострочки платежів тобто за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати, сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Позивачем здійснено розрахунок заявленої до стягнення пені, розмір якої становить 5192,59 грн. за червень за період з 10.07.2017 року по 11.12.2017 року та за липень за період з 10.08.2017 року по 11.12.2017 року.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 7.4. договору, оплата щомісячної суми договору провадиться, за перший місяць надання послуг протягом 10 календарних днів з моменту початку надання послуг з охорони, але не пізніше 10 жовтня 2016 року, а в подальшому оплату щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, за послуги надані в червні право на нарахування пені виникає у позивача з 11.06.2017 року по 10.12.2017 року; за послуги надані в липні – з 11.08.2017 року по 11.12.2017 року.

Колегія суддів відмічає, що позивачем неправильно визначено періоди нарахування пені за прострочення оплати наданих послуг, оскільки пеня нараховується з моменту прострочення виконання зобов'язання.

Здійснивши розрахунок та враховуючи неможливість виходу суду за межі позовних вимог (заявленого періоду за який стягується пеня), колегія суддів вважає правомірними вимоги про стягнення пені за прострочення оплати за червень у розмірі 3318,67 грн.; за прострочення оплати за липень у розмірі 1836,68 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5155,35 грн. пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 5.5.1. договору сторони передбачили, що замовник у разі прострочення строків розрахунків, що встановлені цим договором, зобов'язаний сплатити виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

На підставі вищевказаної норми Закону та умов договору позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 603,14 грн. за період з 10.07.2017 року по 11.12.2017 року та інфляційних втрат у розмірі 2165,82 грн. за період з липня/серпня по листопад 2017 року.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення 2165,82 грн. інфляційних втрат з відповідача на користь позивача, оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 603,14 грн. 3% річних, оскільки вказана сума є вірною незважаючи на помилковість зазначення позивачем періоду початку прострочення оплати (10 липня та 10 серпня).

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 74 та ст. 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору №1/06/17 про надання охоронних послуг від 01.06.2017 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. У той час, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставини, які мають значення для справи, має місце невірне визначення розміру задоволення позовних вимог в частині пені, а також має місце посилання норми процесуального законодавства, які втратили чинність. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2018 року скасуванню у відповідній частині з прийняттям нового судового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1, 4 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Зоря» Публічного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2018 року по справі №922/4329/17 скасувати в частині стягнення пені у розмірі 37,24 грн.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у позові відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2018 року по справі №922/4329/17 залишити без змін.

Викласти пункт 1 та пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2018 року по справі №922/4329/17 в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Зоря» Публічного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» (62480, Харківська обл., Харківський р-н, сел. Пономаренки, вул. Червоноармійська, 25, код ЄДРПОУ 34951143) на користь Приватного підприємства «ВЄХ-4000» (02105, м. Київ, вул. Тампере, 12, код ЄДРПОУ 41233628) 51912,00 грн. заборгованості по сплаті наданих охоронних послуг, 5155,35 грн. пені, 603,14 грн. процентів річних від простроченої суми основного боргу, 2165,82 грн. інфляційних втрат від простроченої суми основного боргу та 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору».

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.