Рішення

від 15.05.2018 по справі 201/3791/17

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/3791/17

провадження 2/201/321/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Днепрспецбуд» , третя особа Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середньої зарплати за час затримки розрахунку, витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 13 березня 2017 року звернулися до суду з позовом до відповідача ТОВ «Днепроспецбуд» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середньої зарплати за час затримки розрахунку, витрат, позовні вимоги не змінювалися і не уточнювалися. Позивачі в своєму позові, а їх представник в ході судового засідання посилаються на те, що з жовтня, листопада 2015 року звернулися до відповідача про прийняття їх на роботу до ТОВ Днепрспецбуд , відповідач погодився, прийняв їх на роботу і взяв їх трудові книжки і з цього ж часу в 2015 році вони почали працювати майстром, слюсарем з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Там вони пропрацювали по березень, травень 2016 року, їх було звільнено за власним бажанням і їм була повернута їх трудова книжка, але залишилася не виплаченою решта зарплати; за специфікою своєї роботи вони часто виїжджали у відрядження для роботи від відповідача на території Російської Федерації на підставі договорів відповідача; саме ці кошти і не були виплачені відповідачем їм при звільненні; вважають вказане незаконним, оскільки реально працювали, виходили на роботу, отримували завдання і кошти (зарплату) інш.. Вважають таке ставлення відповідача до них безпідставним і не законним, звернулися до відповідача з питання виплати належних коштів, але цього зроблено не було. Вказаним їм завдана шкода. Вважають все це і подальше не визнання відповідачем порушень закону при цьому протиправним через численні порушення відповідачем закону та порядку виплати належних сум після звільнення з роботи та просили стягнути компенсацію за невикористану відпустку та середню зарплату за час затримки розрахунку, витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Днепрспецбуд» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, не погодилася з викладеними в цьому позові обставинами; прийняття позивачів на роботу і їх звільнення було правильним і в рамках закону, позивачі в них працювали і були належним чином оформлені, з винесенням відповідних наказів, їх дії були законними і правильними, після звільнення з позивачами було проведено повний розрахунок, нічого вони позивачам не винні, нічого відшкодовувати не потрібно. Вважають свої дії по відношенню до позивачів правильними, з дотриманням всіх вимог закону згідно з чинним законодавством, ніякої шкоди не завдавали. По закону все зроблене відповідачем правильно, належних доказів на підтвердження позову позивачі не надали, а надані документи позивачем протирічливі і не підтверджують заявлених вимог. Ніяких інших зобов'язань відносно позивачів на себе не брали і не беруть, будь-якої іншої шкоди (в тому числі і моральної) позивачам не завдавали. Вважають позовні вимоги до них не доведеними, безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомили, вказаним, на думку суду, вважали за можливе розгляд справи за наявними матеріалами справи і рішення винести на розсуд суду та не заперечували проти розгляду справи за їх відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивачів і представника відповідачів, з'ясувавши думку сторін і третьої особи, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обгрунтованою і не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що з жовтня, листопада 2015 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 дійсно звернулися до відповідача про прийняття їх на роботу до ТОВ Днепрспецбуд , відповідач погодився, прийняв їх на роботу і взяв їх трудові книжки і з цього ж часу в 2015 році вони почали працювати майстром, слюсарем з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Там вони пропрацювали по березень, травень 2016 року, їх було звільнено за власним бажанням і їм була повернута їх трудова книжка, але, на їх думку, залишилася не виплаченою решта зарплати в вигляді компенсації за не використану відпустку; за специфікою своєї роботи вони часто виїжджали у відрядження для роботи від відповідача на території Російської Федерації на підставі договорів відповідача і це їм на підставі підтверджуючих документів виплачувалося відповідачем, але такі відрядження були і під час відряджень, тому їм повинна була бути виплаченою компенсація відпустки, саме ці кошти і не були виплачені відповідачем їм при звільненні; вважають вказане незаконним, оскільки реально працювали, виходили на роботу, отримували завдання і кошти (зарплату) інш.. Вважають таке ставлення відповідача до них безпідставним і не законним, звернулися до відповідача з питання виплати належних коштів, але цього зроблено не було. Вказаним їм завдана шкода. Вважають все це і подальше не визнання відповідачем порушень закону при цьому протиправним через численні порушення відповідачем закону та порядку виплати належних сум після звільнення з роботи. В добровільному порядку спір так і не вирішено, позивачі вимушені були звертатися з позовом до суду, сторони наполягають на своїх вимогах та запереченнях.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання… .

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ТОВ Днепрспецбуд зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20 лютого 2014 року за №12241020000068314, код 39107911, отже є резидентом України. Громадянами України ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які є резидентами України були укладені трудові договори з ТОВ Днепрспецбуд , отже трудові відносини цих осіб з роботодавцем регулюються Кодексом Законів про працю України та іншими нормативними актами України.

Між (рос. мовою) ОО Тюменьстальремонт имени Тюменського комсомола (далі по тексту - ТОВ Тюменьстальремонт ) та ТОВ Днепрспецбуд укладений договір № 422 від 01 жовтня 2015 року. За цим договором ТОВ Тюменьстальремонт , як замовник доручає, а ТОВ Днепрспецбуд , як підрядник прийняв на себе обов'язки в період дії цього договору виконати роботи: зварювання, зборка металевих конструкцій, проведення фарбувальних робіт, в тому числі роботи з підготовки металевих конструкцій до фарбування та інші роботи. Відповідно до п.3.3. Договору замовник здійснює оплату в безготівковому вигляді шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника. У відповідності до умов цього договору, ТОВ Днепрспецбуд направляло своїх працівників на об'єкти ТОВ Тюменьстальремонт . Отже, робітники ТОВ Днепрспецбуд направлялись своїм роботодавцем для виконання робіт на об'єктах замовника.

Відповідно до положень Кодексу Законів про працю України, Закону України Про оплату праці роботодавець (ТОВ Днепрспецбуд ) зобов'язане оплачувати працю своїх працівників, зокрема позивачів. Отже роботодавцем позивачів є ТОВ Днепрспецбуд , яке сумлінно виконувало свої обов'язки перед своїми працівниками щодо виплати їм заробітної плати належним чином та в повному обсязі. Жодних трудових стосунків з ТОВ Тюменьстальремонт у позивачів не було. Позивачі працювали на об'єктах замовника виключно як працівники підрядника, тобто ТОВ Днепрспецбуд .

Положення Податкового кодексу України встановлюють, що резиденти України, які фізичні та к і юридичні особи зобов'язані сплачувати податки.

Так, Стаття 162 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, платниками податку є: п. п. 162.1.1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; п. п. 162.1.2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; п. п. 162.1.3. податковий агент. П. п. 162.2. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

Стаття 163 ПК України встановлює, що Об'єктом оподаткування резидента є:

п. п. 163.1.1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; п. п. 163.1.2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); п. п. 163.1.3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п. п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб виступають юридичні особи (їх філія, відділення, іншій відокремлений підрозділ), самозайняті особи, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.

Особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок, подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду (п. 176.2 ст. 176 ПКУ).

Тобто, у разі нарахування (виплати) доходів податковий агент повинен відобразити в податковому розрахунку такі виплачені доходи на користь всіх платників податків. Отже, ТОВ Днепрспецбуд при нарахуванні заробітної плати своїм працівникам сплачувало податки та діяло як податковий агент.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 року № 490 Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником. Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Враховуючи наведені вище положення діючого законодавства України, є підстави для висновків: твердження позивачів, про те, що замовник ТОВ Тюменьстальпроект виплачувало їм заробітну плату в російських рублях, а ТОВ Днепрспецбуд не перераховувало їм цю заробітну плату в повному обсязі, твердження позивачів про те, що заробітну плату ТОВ Днепрспецбуд їм повинно було нараховувати та виплачувати за тарифами та розцінками Російської Федерації; твердження позивачів про те, що ТОВ Днепрспецбуд не здійснило з ними розрахунок при звільненні в повному обсязі та не виплатило компенсації за невикористану відпустку - є хибними та непідтвердженими жодними доказами та нормами закону, оскільки позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є сторонами Договору підряду № 422, який укладений між замовником ТОВ Тюменьстальпроект та підрядником ТОВ Днепрспецбуд , отже за цим договором в них не виникає жодних прав та / або обов'язків, в тому числі отримувати грошові кошти від замовника; позивачі на спірний період часу були працівниками ТОВ Днепрспецбуд , які виконували роботу, що доручав їм роботодавець, отже і заробітну плату працівники повинні отримувати безпосередньо від роботодавця - ТОВ Днепрспецбуд (який є резидентом України та сплачував податки), та сплачувати податки з доходу отриманого в Україні, як резиденти України; відсутні належні підтвердження затримки з боку ТОВ Днепрспецбуд розрахунку при звільненні позивачів та не виплати позивачам компенсації за невикористану відпустку.

Також позивачі помилково вважають, що виплати на відрядження, в тому числі і добові мають бути включені до заробітної плати, а також ці виплати включаються до виплат, які використовуються при розрахунку середньої заробітної плати з якої обчислюється компенсація за невикористану відпустку при звільненні.

Помилкові вимоги та твердження позивачів спростовуються положеннями наступних нормативних документів, а саме:

Положення ст.164 Податкового Кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлюють, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом; відповідно до пункту 164.6. ПК України, під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV, згідно ПК України згідно п. п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165, відповідно якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 Кодексу. Відповідно до п. п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати не є об'єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов'язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

До оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.

Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену цим підпунктом.

Сума добових визначається в разі відрядження: у межах України та країн, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами; до країн, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження за наявності документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).

Будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

У разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а у разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Положення Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 8 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), чинність постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством соціальної політики. 1. Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, у випадках, зокрема надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; ( Підпункт "а" пункту 1 Порядку ), службових відряджень (підпункт ж пункту 1 Порядку). 2. Розділ II Порядку, визначає Період, за яким обчислюється середня заробітна плата, а саме: Пункт 2 Порядку, встановлює, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. 3. Відповідно до пункту 4 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема: - одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) - п. п. б п. 4 Порядку; - компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових) - п.п. в п.4 Порядку. 4. Відповідно до п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - КзПП України) закріплено поняття Заробітна плата , а саме: Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом законів про працю України, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 1 Закону України Про оплату праці встановлює, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Приписами ст. 2 Закону України Про оплату праці визначено структуру заробітної плати, а саме: - Основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; -додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Враховуючи наведені вище положення діючого законодавства України, є підстави для висновку, що позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, позовні вимоги до ТОВ Днепрспецбуд щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку висуваються неправомірно. Позивачами помилково зараховуються до своєї заробітної плати компенсаційні виплати на відрядження (добові). Доданими ТОВ Днепрспецбуд письмовими доказами до матеріалів справи підтверджується та доводить те, що позивачам своєчасно, в повному обсязі та належним чином відповідно до вимог діючого законодавства України роботодавцем виплачувалась заробітна плата відповідно до встановлених окладів, в період відрядження позивачам виплачувалась заробітна плата та компенсаційні виплати на відрядження (добові), крім того компенсація за невикористану відпустку при звільненні виплачена своєчасно та в повному обсязі.

Суд приймає до уваги також і те, що згідно ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. У зв'язку з цим і угода про припинення трудового договору згідно зст. 36, 38, 39 КЗпП України укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

Згідно ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже дії відповідача були здійснені з дотриманням норм чинного законодавства України і підстав для виплати коштів, компенсації немає, отже факт порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивачів не знайшов свого підтвердження, жодних правових підстав для задоволення позову судом не встановлено.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю що включає можливість заробляти собі на життя працею яку він вільно обирає, або на яку він погоджується. Проте відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі та своїй родині на життя.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Тобто, позивачі повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права відповідача. Однак, жодних доказiв позивачами до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi домовленості i зобов'язання стосовно позивачів (крім договірних, передбачених законом, зазначених в позові) відносно зарплати, предмета спору, а позивачі не довели незаконність дій відповідача. Твердження можливе позивачів про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивачів і їх представника на позові, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Враховуючи результат вирішення даної справи судові витрати повинні бути покладені на відповідача, оскільки позивачі при подачі позову не сплатили судовий збір, звільнені за законом, але через відмову в задоволенні позову вказане потрібно віднести за рахунок держави.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: Про оплату праці , Про індексацію грошових доходів населення , Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Разом із тим статтею 34 Закону України Про оплату праці встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в задоволенні позову до ТОВ «Днепрспецбуд» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середньої зарплати за час затримки розрахунку, витрат відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 9, 94, 116, 117, 232, 233, 235, 238 КЗпП України, ст. 34 Закону України Про оплату праці , ст. 14, 162-165, 170, 176 ПК України, Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Днепрспецбуд» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середньої зарплати за час затримки розрахунку, витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 15 травня 2018 року.

Суддя -