Ухвала

від 15.05.2018 по справі 815/191/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 травня 2018 року

Київ

справа №815/191/16

адміністративне провадження №К/9901/50065/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

перевіривши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.04.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 у справі №815/191/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС України в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

07.05.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

Водночас, відповідно до підпункту 14 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Частиною 2 статті 212 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення апеляційним судом оскаржуваного рішення, визначено, що касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

У даному випадку, оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена у відкритому судовому засіданні 19.09.2017 та виготовлена у повному обсязі 20.09.2017, а тому, з урахуванням положень підпункту 14 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, статей 103, 212, 254 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, останнім днем строку касаційного оскарження є 10.10.2017, натомість касаційна скарга подана до Верховного Суду 03.05.2018, тобто з пропуском цього строку.

У доданому до касаційної скарги клопотанні відповідач, порушуючи питання про поновлення строку касаційного оскарження, посилається, як на поважні підстави пропуску останнього, на те, що у межах цього строку вже звертався до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами на ці самі судові рішення, які, однак, ухвалами Верховного Суду (останній раз від 19.01.2018) повернуті особі, яка їх подала у зв'язку з несплатою судового збору через відсутність фінансування видатків бюджету, призначених для цієї мети та збільшенням після 15.12.2017 розміру ставок судового збору, при цьому, відмовлено у задоволенні клопотання податкового органу про відстрочення сплати останнього, а також з огляду на ненадання належним чином оформлених документів на підтвердження повноважень представника, втім, на думку заявника, наведені обставини свідчать про наявність поважних підстав пропуску встановленого законом процесуального строку для подання касаційної скарги, що не позбавляє Державну податкову інспекцію у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС України в Одеській області можливості реалізації права на повторне звернення до касаційного суду після усунення недоліків попередньо поданих касаційних скарг.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 7 частини 3 статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Аналогічні положення містились і в пункті 6 частини 1 статті 7 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 та статті 13 цього Кодексу в тій же редакції.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду і на час подання відповідачем первісної касаційної скарги, було врегульовано Главою 2 Розділу IV КАС України, а після 15.12.2017 Главою 2 Розділу ІІІ цього Кодексу.

Зокрема, статтею 330 КАС України закріплено вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, в тому числі, щодо надання документу про сплату судового збору одночасно з поданням касаційної скарги (частина 4 цієї статті).

Аналогічні вимоги містились і у частині 5 статті 213 КАС України, в редакції, чинній станом на час подання відповідачем первісної касаційної скарги на ухвалені у цій справі судові рішення.

В свою чергу, як статтею 49 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і статтею 44 КАС України в чинній редакції, передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, також, і на виконання ухвали касаційного суду про залишення касаційної скарги без руху, для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак відсутність у податкового органу коштів, призначених для цієї мети і, як наслідок, невиконання через це вимог закону і суду, своїх процесуальних обов'язків, не може слугувати поважною підставою пропуску строку касаційного оскарження судового рішення, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості протягом як усього 2017, так і 2018 бюджетного року, здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, незважаючи на збільшення розміру ставок останнього у зв'язку із змінами в законодавстві.

До того ж, підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.

У даному ж випадку, вперше подана відповідачем 11.10.2017 касаційна скарга не відповідала вимогам статті 213 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 й через це була залишена без руху ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2017 з наданням строку для усунення її недоліків, однак, у встановлений судом строк вимоги ухвали виконані не були, а у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, мотивованого відсутністю фінансування видатків бюджету, призначених для цієї мети відмовлено, у зв'язку з чим ухвалою Верховного Суду від 09.01.2018 касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала.

При повторному зверненні до касаційного суду відповідач також не надав документ про сплату судового збору, як це передбачено частиною 4 статті 330 КАС України, а касаційна скарга була підписана представником, на підтвердження повноважень якого не надано належним чином оформлених документів, що стало підставою для залишення касаційної скарги без руху й недоліки касаційної скарги у повному обсязі не усунуті, зокрема, подана копія довіреності на представника не відповідала вимогам процесуального закону.

Втретє, відповідач звернувся з касаційною скаргою лише 03.05.2018, хоча ухвалу про повернення касаційної скарги згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримав 30.01.2018 і не вказав обставин, які б відповідали названим вище критеріям та зумовили тривале (понад чотири місяці з моменту повернення попередньо поданої касаційної скарги) її неподання.

Окрім цього, пунктом третім частини 1 статті 7 КАС України, в редакції до 15.12.2017 рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами 1, 2 якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 49 КАС України в тій же редакції, частина перша якої вказує, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Наведені вище положення процесуального закону збережено і в редакції КАС України, чинній після 15.12.2017 (пункт 2 частини 3 статті 2, стаття 8, частина 1 статті 44 цього Кодексу).

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають дотримуватися принципу "належного урядування" та не можуть отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених державою, в тому числі, нормами процесуального закону, а відтак, поважними причинами пропуску строку не може виступати, недостатнє фінансування видатків бюджету, передбачених для сплати судового збору.

Тобто, державні органи, які є рівними перед законом і судом поряд з іншими учасниками справи, зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі, при оскарженні судових рішень в касаційному порядку, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх зі сплатою судового збору у строк, встановлений процесуальним законом для оскарження судового рішення, як і звернення з клопотанням про відстрочення сплати судового збору з підстав відсутності фінансування, невиконання через це вимог касаційного суду щодо приведення касаційної скарги у відповідність нормам КАС України, не свідчать про неухильне виконання покладених на них обов'язків як учасників справи і намір добросовісної реалізації ними права на касаційний перегляд справи, при цьому, за наявності можливості планування і здіснення видатків бюджету, а в разі потреби їх перерозподілу протягом усього бюджетного року таким чином, щоб забезпечити своєчасне і у повному обсязі проведення необхідних платежів.

Зважаючи на викладене, зазначені відповідачем підстави для поновлення строку касаційного оскарження не можна визнати поважними, оскільки останні не є такими, що не залежать від волі особи, яка подає касаційну скаргу, і не надають їй права у будь-який необмежений після спливу цього строку час реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.

За правилами частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.04.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 у справі №815/191/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС України в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без руху.

Встановити особі, що подала касаційну скаргу, десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для усунення зазначених недоліків касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко