Постанова

від 14.05.2018 по справі 904/4593/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/4593/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Міщенка І.С.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Відділу освіти Соборної районної у місті Дніпрі ради

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.08.2017(Головуючий суддя - Березкіна О.В., судді: Дармін М.О., Кузнецова І.Л.)

та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017 (суддя Юзіков С.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Сава"

до Відділу освіти Соборної районної у місті Дніпрі ради

про стягнення 213 050,59 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Сава" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з Відділу освіти Соборної районної у місті Дніпрі ради (далі - відповідач), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 32 830,94 грн. - 3 % річних, 180 050,04 грн. - інфляційних втрат.

Позов обґрунтовано тим, що у відповідача перед позивачем наявний борг за договором №1 від 02.02.2016 про закупівлю послуги за державні кошти (далі - договір), який рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/10346/16 від 16.02.2017 стягнутий у розмірі 1 756 736,72 грн. у за період з 01.09.2016 до 21.10.2016; рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/177/17 від 16.02.2017 стягнутий на решту суми 1 987 025,38 грн. боргу за період з 31.10.2016 до 29.12.2016.

Оскільки зазначені рішення виконані відповідачем 31.03.2017, позивач просив стягнути з відповідача заявлені суми, що нараховані в порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, на загальну суму боргу відповідача, за період прострочки з 11.11.2016 до 31.03.2017.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.08.2017, позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з відповідача 27 697,99 грн. - 3% річних та 148 494,72 грн . - індексу інфляції, вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті частини позовних вимог відмовлено у зв'язку з тим, що за умовами пункту 4.1 розділу IV договору, відповідач мав право на відстрочку платежів строком до 45 календарних днів, з урахуванням недостатнього бюджетного фінансування.

У касаційній скарзі відповідач просить вказані рішення та постанову у справі скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідач свої вимоги мотивує не застосуванням судами до даних правовідносин статті 614 Цивільного кодексу України та не врахуванням того, що позовні вимоги про стягнення річних та інфляційних нарахованих за період з 25.01.2017 по 31.03.2017 задоволенню не підлягають за відсутності вини відповідача у прострочені сплати боргу за договором.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що між сторонами 02.02.2016 укладено Договір №1 (про закупівлю послуги за державні кошти), за п.1.1.(в редакції додаткової угоди №1 від 02.02.2016), якого Учасник (Позивач) зобов'язався у лютому-грудні 2016р. надавати Замовникові (Відповідачеві) послугу за номенклатурою, зазначеною в Специфікації, а Замовник - прийняти і оплатити таку послугу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області з відповідача була стягнута основна заборгованість за вказаним договором про надання послуг, які відповідачем були виконанні тільки 31.03.2017 року, а тому у відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції, який підтримав і апеляційний господарський суд, виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні з огляду на таке.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/10346/16 від 20.12.2016 з відповідача на користь позивача стягнуто 1756736,72 грн. боргу за період з 01.09.2016 до 21.10.2016, також рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/177/17 від 16.02.2017 з відповідача на користь позивача стягнуто 1 987025,38 грн. боргу за період з 31.10.2016 до 29.12.2016.

Заборгованість стягнута за Договором №1 (про закупівлю послуги за державні кошти) від 02.02.2016 року.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Вищезазначені рішення виконанні 31.03.2017.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави визначені Главою 50 названого Кодексу, зокрема визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом України у постановах від 20 грудня 2010 у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 у справі N 3-65гс11, від 12 вересня 2011 у справі N 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 у справі 3-89гс11, від 14 листопада 2011 у справі N 3-116гс11, від 23 січня 2012 у справі N 3-142гс11 і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції.

З огляду на викладене відхилюються як помилкові, посилання відповідача на незастосування судами статті 614 Цивільного кодексу України, частиною 1 якої унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак доводи відповідача на відсутність його вини у прострочці сплати боргу за договором, зокрема у період з 25.01.17 по 31.03.17 не впливають на правову визначеність даного спору.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково, правомірно врахувавши умови договору щодо відстрочення платежів на 45 дів, здійснивши відповідний перерахунок за кожним актом виконаних робіт.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділу освіти Соборної районної у місті Дніпрі ради - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.08.2017 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 904/4593/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

І.С. Міщенко