Постанова

від 17.05.2018 по справі 916/118/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/118/18 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів В.В. Бєляновського, Т.А. Величко,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-комерційна фірма «Ізмаїльський завод РТО»

на рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2018р., прийняте суддею Ю.М. Невінгловською о 14:59 год., м. Одеса, повний текст складено 20.03.2018р.

у справі №916/118/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нісо-Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-комерційна фірма «Ізмаїльський завод РТО»

про стягнення 90000,00 грн.,

Справа розглянута без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

В січні 2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нісо-Агро» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-комерційна фірма «Ізмаїльський завод РТО» про стягнення помилково перерахованих коштів у сумі 90000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на розрахунковий рахунок відповідача помилково перераховані грошові кошти у розмірі 90000,00 грн. за платіжним дорученням №36 від 30.10.2017р.. Ці кошти відповідач зберігає без достатньої правової підстави та у добровільному порядку не повертає позивачу всупереч вимогам ст. 1212 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що в жовтні 2016р. між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо передання в оренду ТОВ «Нісо-Агро» частини нежитлового складського приміщення, розташованого за адресою: м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 58. В цей же період часу у вказане приміщення позивачем завезено мінеральні добрива та хімікати, які знаходились в орендованому приміщенні до кінця вересня 2017р. За твердженням відповідача, за період з жовтня 2016р. по вересень 2017р. у позивача утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 90000,00 грн. із розрахунку 25 грн. х 300 кв.м. х 12 місяців, у зв'язку з чим відповідач листом від 16.09.2017р. направив на 3 різні адреси позивача претензії щодо оплати існуючої заборгованості по орендній платі та 25.09.2017р. виставив позивачу рахунок №29, який позивач оплатив 30.10.2017р. платіжним дорученням №36, після чого останнім було вивезено мінеральні добрива та хімікати із орендованого приміщення.

Крім того, відповідач просив викликати для допиту в якості свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проти чого заперечував позивач.

В судовому засіданні суду першої інстанції 26.02.2018р. заявлене клопотання відповідача розглянуто та віхилено, оскільки інститут свідка в господарському процесі не передбачає такої можливості, тоді як положеннями чинного Господарського процесуального кодексу України вчинення таких дій можливе лише тоді, коли обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо змісту, достовірності чи повноти.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.03.2018р., підписаним 20.03.2018р. (суддя Ю.М. Невінгловська), з урахуванням ухвал суду від 11.04.2018р., від 18.04.2018р. про виправлення описки, позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача помилково перераховані кошти у сумі 90000,00 грн. та судовий збір у сумі 1762,00 грн.

Судове рішення мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач 13.04.2018р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, що полягає у невідображені судом доводів відповідача та незазначені підстав з яких суд не прийняв їх до уваги та не застосував.

Так, скаржник вказав, що між ним та позивачем склались господарські правовідносини у спрощений спосіб відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, шляхом виставлення позивачу до сплати рахунку №29 від 25.10.2017р. за надані відповідачем послуги суборенди за період з 01.10.2016р. по 01.10.2017р., загальною вартістю 90000,00 грн.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.05.2018р. поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у даній справі та вирішено розглянути її без повідомлення учасників справи через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, рішення суду без змін, як таке, що прийнято із додержанням норм процесуального та матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору . Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст. 744 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

В силу п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За умовами ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 1 ст. 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

В матеріалах справи відсутні договір оренди частини нежитлового складського приміщення, розташованого за адресою: м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 58, укладений між позивачем та відповідачем та акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Більш того, в матеріалах справи взагалі не міститься доказів знаходження вказаної частини складського приміщення на праві власності або на праві користування у ТОВ «Науково-комерційна фірма «Ізмаїльський завод РТО» .

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, на яку посилається відповідач, встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В якості підтвердження укладення між сторонами договору оренди у спрощений спосіб, відповідачем надано лист від 16.09.2017р., направлений на 3 різні адреси ОСОБА_4 із вимогою щодо погашення заборгованості у розмірі 90000,00 грн., 3 копії фіскальних чеків (без опису вкладення), рахунок на оплату №29 від 25.10.2017р. із зазначенням суборенда приміщення за період з 01.10.2016р. по 01.10.2017р. та виписку по особовому рахунку ТОВ «Науково-комерційна фірма «Ізмаїльський завод РТО» , згідно якої ТОВ «Нісо-Агро» здійснило оплату у розмірі 90000,00 грн. за суборенду , згідно рахунку №29 від 25.10.2017р. у т.ч. ПДВ 15000,00 грн.

Однак, договір суборенди частини нежитлового складського приміщення, розташованого за адресою: м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 58, укладений між позивачем та відповідачем та акт приймання-передачі об'єкта суборенди в матеріалах справи також відсутні.

Надані відповідачем документи не є належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами у розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України, які свідчили би про існування між сторонами спору господарського договору у спрощений спосіб відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України

Більш того, вищенаведеними приписами цивільного та господарського законодавства України передбачено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення договору оренди та/або суборенди, який, в свою чергу, є похідним від договору оренди, зокрема, такі види договорів укладаються у письмовій формі та повинні містити усі необхідні істотні умови договору, а відтак посилання скаржника на ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України у даному випадку є неправомірним.

Главою 83 Цивільного кодексу України визначено набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Так, у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 глави 83 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У постанові Верховного суду України від 25.02.2015р. у справі №910/1913/14 зазначено, що норма Закону, яка міститься у статті 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності існування між сторонами спору договірних правовідносин, що, в свою чергу, дає можливість для застосування у даному випадку положень ст. 1212 глави 83 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, як на підставу заявлених позовних вимог.

Так, конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 цього кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору .

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які не врегульовані спеціальними інститутами права, а зобов'язання виникають за наявності трьох умов:

1)набуття або збереження майна;

2)набуття або збереження за рахунок іншої особи;

3)відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими актами чи правочином.

З урахуванням наведеного та з огляду на те, що відповідачем станом на день розгляду справи не повернуто помилково перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 90000,00 грн., колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позову є цілком правомірним та обґрунтованим.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про виклик для допиту в якості свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також є правомірною, оскільки згідно з ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2018р., з урахуванням ухвал суду від 11.04.2018р., від 18.04.2018р. про виправлення описки, у справі №916/118/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки передбачені ст. ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.05.2018р.

ОСОБА_5 ОСОБА_1

Суддя В.В. Бєляновський

Суддя Т.А. Величко