Постанова

від 07.05.2018 по справі 909/448/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/448/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубко"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 (судді: Хабіб М.І., Костів Т.С., Юрченко Я.О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубко"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Прінком-Груп"

про стягнення 100 000,00 грн,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубко" (далі - ТОВ "Дубко") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Прінком-Груп" (далі - ТОВ "ІПК "Прінком-Груп") про стягнення 100 000,00 грн гарантійного внеску (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 13.07.2017, а.с. 58).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Дубко" зазначило, що на виконання умов попереднього договору від 06.06.2012 про укладення основного договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва нежитлового приміщення - деревообробного цеху ним було сплачено відповідачеві 100 000,00 грн гарантійного внеску. Проте у зв'язку із неукладенням основного договору купівлі-продажу позивачем 03.04.2017 направлено письмову вимогу про повернення сплаченого гарантійного внеску, яку відповідачем залишено без відповіді, коштів не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" у відзиві на позовну заяву та у заяві від 03.07.2017 (а.с. 34) просило відмовити у задоволенні позову на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України з огляду на пропуск позивачем позовної давності, який у цьому випадку закінчився 01.01.2017, на той час як позов до суду подано 16.05.2017.

ТОВ "Дубко" заперечило проти задоволення заяви відповідача про застосування позовної давності, зазначаючи, що ні попереднім договором, укладеним між сторонами, ні законом не визначено строку пред'явлення вимоги щодо повернення гарантійного внеску.

14.07.2017 ТОВ "Дубко" подало до суду клопотання про поновлення строку на звернення до суду з огляду на тривалі договірні відносини між сторонами та недобросовісність відповідача (а.с. 63).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.07.2017 (суддя Кобецька С.М.) позов задоволено, стягнуто з ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" на користь ТОВ "Дубко" 100 000,00 грн боргу та 1 600,00 грн судового збору.

Суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску позовної давності посилаючись на тривалі договірні відносини сторін, які виникли на підставі договору оренди від 29.08.2013 №18/08-13, предметом якого є те саме нежитлове приміщення, що і предметом основного договору купівлі-продажу, та дійшов висновку про наявність підстав для судового захисту порушеного права позивача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.07.2017 скасовано, прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову з підстав визнання причин пропуску позивачем позовної давності такими, що не є поважними.

Не погоджуючись із постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017, ТОВ "Дубко" у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.07.2017, наголошуючи на залишенні судом апеляційної інстанції поза увагою доводів на підтвердження поважності причин пропуску позивачем позовної давності, а саме фактичного використання ним спірного приміщення, наявність правової невизначеності між сторонами щодо спірного майна у період із червня 2016 року по 23.02.2017 (дата винесення судового рішення у межах іншої справи) і тривалих договірних відносин між сторонами. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не застосував положення статті 35 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно не взяв до уваги обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 909/383/17.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" просить відмовити в її задоволенні, зазначаючи, зокрема, що наведені позивачем причини пропуску позовної давності не є поважними. Стосовно посилань скаржника на обставини, встановлені судом під час вирішення справи № 909/383/17, та порушення судом апеляційної інстанції положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" зазначило, що на час розгляду цієї справи судом першої інстанції рішення у справі № 909/383/17 не набрало законної сили, а отже не мало преюдиціальної сили для суду у справі № 909/448/17.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій установили, що 06.06.2012 між ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" і ТОВ "Дубко" укладено попередній договір (з урахуванням змін, внесених до нього згідно з договорами від 21.12.2012 та від 19.04.2013), за умовами якого сторони зобов'язалися не пізніше 31.12.2013 укласти договір купівлі-продажу (основний договір) об'єкта незавершеного будівництва - деревообробного цеху, розташованого за адресою: вул. Макухи (вул. Порайка), 41а.

Цим договором установлено обов'язок ТОВ "Дубко" сплатити ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" до 11.06.2012 гарантійний внесок у сумі 100 000,00 грн, який мало бути зараховано продавцем як оплату покупця за основним договором купівлі-продажу.

Сплату позивачем гарантійного внеску в сумі 100 000,00 грн підтверджено наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 07.06.2012 № 150, не заперечує цього факту і відповідач.

Разом із тим судами установлено, що у визначений договором строк - 31.12.2013 основний договір (договір купівлі-продажу незавершеного будівництва деревообробного цеху) укладено не було.

За змістом частин 1, 2, 3 статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Судами установлено, що 05.04.2017 позивач надіслав відповідачеві лист-вимогу, в якому запропонував до 12.04.2017 укласти основний договір купівлі-продажу, а у випадку неможливості укласти основний договір у семиденний термін і моменту отримання вимоги повернути гарантійний внесок з урахуванням часу користування чужими коштами.

Відповідач внеску не повернув, основного договору не уклав.

Як убачається із матеріалів справи, предметом спору у ній є вимога ТОВ "Дубко" про стягнення з ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" 100 000,00 грн гарантійного внеску (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що 100 000,00 грн, перераховані відповідачу як гарантійний внесок, підлягають поверненню позивачу.

Разом із цим ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" під час розгляду справи подало до суду заяву про застосування позовної давності на підставі статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 5 статті 261 цього Кодексу за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Суд апеляційної інстанції установив, що строк для звернення ТОВ "Дубко" до суду з позовом про повернення сплачених коштів почався 01.01.2014 і закінчився 31.12.2016, на той час як позивач звернувся до суду 16.05.2017, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску позивачем позовної давності, посилаючись на тривалі договірні відносини сторін, які виникли на підставі договору оренди від 29.08.2013 № 18/08-13, предметом якого є те саме нежитлове приміщення, що і предметом основного договору купівлі-продажу.

Водночас суд апеляційної інстанції установив, що строк для укладання основного договору був встановлений сторонами не пізніше 31.12.2013, однак у цей строк основний договір укладено не було, про що позивачеві було відомо.

Доказів звернення позивача до відповідача про укладення основного договору купівлі-продажу до спливу цього строку не надано.

Разом із тим матеріалами справи підтверджено, що до спливу цього строку, а саме 29.08.2013, сторони уклали договір оренди того самого майна, яке мало бути предметом основного договору купівлі-продажу. Договір оренди укладено на 35 місяців, до 29.07.2016. Проте договір оренди не містить жодних посилань щодо його укладення у зв'язку з неможливістю укладення основного договору купівлі-продажу, в договорі не зазначено, що після закінчення терміну його дії сторони повернуться до вирішення питання укладання основного договору. Натомість у пункті 5.5 договору оренди нерухомого майна встановлено заборону орендареві здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову, перепланування чи інші поліпшення об'єкта оренди. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача, наведені у позовній заяві, про те, що договір оренди було укладено у зв'язку із неможливістю завершення будівництва об'єкта продажу та що за умовами договору оренди майбутній покупець - позивач зобов'язувався провести будівельні роботи.

Крім того, суд апеляційної інстанції установив, що жодними доказами не підтверджено доводів позивача про виконання ним упродовж 2013 - 2016 років будівельних робіт для можливості експлуатації нежитлового приміщення, про ухилення відповідача від укладення основного договору купівлі-продажу та про відмову від підписання актів виконаних робіт.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 909/457/16, залишеною без змін судом касаційної інстанції, установлено, що ТОВ "Дубко" не сплачувало орендної плати за договором оренди, у зв'язку з чим ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" відмовилося від договору оренди, договір розірвано з 19.05.2016, вирішено виселити ТОВ "Дубко" із займаних орендованих приміщень.

Натомість ТОВ "Дубко" звернулося до суду із цим позовом про стягнення з ТОВ "ІПК "Прінком-Груп" сплаченого на підставі попереднього договору гарантійного внеску лише 16.05.2017, на той час як задовго до спливу позовної давності позивачеві було відомо про те, що основний договір купівлі-продажу не укладено у встановлений строк, а також про припинення дії попереднього договору, як було також відомо і про розірвання договору оренди та про виселення ТОВ "Дубко" з орендованих приміщень.

Зважаючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначені обставини спростовують доводи позивача, наведені у клопотанні стосовно поновлення пропущеного строку про наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не спростовують висновків суду і фактично зводяться до переоцінки обставин справи.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, що діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судом апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубко" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 909/448/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак