Постанова

від 17.05.2018 по справі 484/2818/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №484/2818/17 17.05.2018

Провадження №22-ц/784/745/18

Справа № 484/2818/17 Головуючий суду першої інстанції Максютенко О.А.

Провадження № 22-ц/ 784/745/18 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Категорія - 23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: БондаренкоТ.З., Прокопчук Л.М.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5; ОСОБА_4 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Максютенко О.А. в залі судового засідання в м. Первомайськ о 10:21 год. у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до фермерського господарства Нектар (далі - ФГ Нектар ) про визнання недійсним договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

23 серпня 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений між нею та ФГ Нектар 3 листопада 2014 року (далі - Спірний договір, Договір), посилаючись на те, що на момент укладення вказаного договору, вона не мала повноважень на його укладення, оскільки набула право власності на передану в оренду земельну ділянку лише 24 листопада 2014 року, як спадкоємиця після смерті матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

При цьому зазначала, що відповідно до положень ч. 3 ст. 203, 215 ЦК України, особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Оскільки при укладенні Договору її волевиявлення не було вільним та не відповідало внутрішній волі, то вважає, що спірний правочин є недійсним.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив із того, що Спірний договір був укладений з додержанням вимог ст. 125, ч.5 ст. 126 ЗК України (в редакції чинній на час його укладання), оскільки позивачем до суду не було надано жодного доказу на підтвердження того, що її волевиявлення на укладання цього правочину не було вільним та не відповідало її внутрішній волі з огляду на те, що позивач заявила про свої спадкові права на дану земельну ділянку та саме у такий спосіб розпорядилась земельною ділянкою, уклавши договір оренди 3 листопада 2014 року строком на десять років.

До того ж, відповідно до норм Закону України Про оренду землі , яким регулюються спірні правовідносини, строк дії Спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, тобто після його державної реєстрації, яка була проведена відповідним органом 18 лютого 2015 року, тобто у той час, коли позивачка вже набула права власності на успадковану нею земельну ділянку.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого суду, ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невірне визначення характеру спірних правовідносин, не надання об'єктивної оцінки наявним у справі доказам, просила скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Під час розгляду справи у місцевому суді представник відповідача позовні вимоги не визнав, правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Воля - це внутрішнє бажання особи встановити певні права та обов'язки. У договорі воля має бути взаємною та спрямованою на досягнення певної мети. Для укладення договору воля однієї особи має бути доведена до іншої сторони. Волевиявлення - це зовнішня об'єктивна форма виявлення волі особи. Волевиявлення можна виявити в різний спосіб усно, письмово, певною дією, тощо. Для дійсності договору необхідно, щоб воля та волевиявлення збігалися.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, матері позивача, ОСОБА_8, за життя на підставі Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_2, виданого Первомайською райдержадміністрацією, Миколаївської області 22 липня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 101, належала земельна ділянка площею 6, 9897 га, в межах згідно з планом, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована в межах території Первомайської районної ради Первомайського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавець ОСОБА_8 померла.

Після смерті, її дочка - позивачка ОСОБА_5., як спадкоємиця після смерті матері звернулась до нотаріальної контори та заявила про свої спадкові права, у тому числі, і на земельну ділянку площею 6, 9897 га. розташовану в межах території Первомайської районної ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.9).

3 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ФГ Нектар було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років (а.с. 6.7).

Зазначений договір оренди був зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 лютого 2015 року за № 19472381 (а.с.8).

24 листопада 2014 року ОСОБА_5, як спадкоємиця після смерті своєї матері набула права власності на вказану земельну ділянку та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 24 листопада 2014 року за № 2-2135, посвідчене Другою Первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області (а.с.9.10).

Отже, ОСОБА_5, після смерті матері, скориставшись своїм правом прийняла спадщину, до складу якої входить право власності на зазначену земельну ділянку, а тому районний суд з огляду на приписи ч. 5 ст. 1268 ЦК України правильно зазначив, що незалежно від часу прийняття спадщини земельна ділянка, яка передавалася в оренду, належить ОСОБА_5 з часу відкриття спадщини.

За таких обставин, на час підписання сторонами договору оренди земельної ділянки 3 листопада 2014 року ОСОБА_5 виявила бажання передати земельну ділянку в оренду відповідачу з метою отримання орендної плати. Своє волевиявлення вона виявила в письмовій формі через укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог належить ОСОБА_5 Між тим, остання не надала до суду за правилами ст.ст. 76-80 ЦПК України доказів, які б свідчили про відсутність вільного волевиявлення орендодавця.

У разі, якщо воля та волевиявлення особи не збігаються, йдеться про помилку, тобто неправильне уявлення однієї сторони договору про волю іншої сторони, яка спонукала останню на певне волевиявлення (помилка щодо характеру договору, його предмета, особи контрагента).

Вплив іншої особи на формування волі сторони та її волевиявлення міг полягати в обмані чи примусі. Між тим, підстави позову не містять такого обґрунтування позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що на час державної реєстрації Спірного договору, яка є обов'язковою за приписами ч. 1 ст. 210 ЦК України, позивач вже отримала свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, яка була передана в оренду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 125 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (в редакції чинній на час укладення договору).

Отже, право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на момент укладення спірного договору оренди ОСОБА_5 на праві власності у порядку спадкування за законом належала земельна ділянка площею 6, 9897 га, а тому 3 листопада 2014 року вона мала право на володіння цією ділянкою, яким вона скористалась, уклавши договір оренди з ФГ Нектар . На час укладення договору позивач мала цивільну правоздатність та дієздатність, а тому юридично була здатна до волевиявлення, яке відобразила письмово у формі договору оренди земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, наданих сторонами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, та надав належну оцінку наявним у справі доказам, а тому відсутні підстави, визначені ст. 374 ЦПК України, для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5; ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.З. Бондаренко

Л.М. Прокопчук

Повний текст постанови складено 18 травня 2018 року.