Постанова

від 26.05.2020 по справі 484/2818/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 травня 2020 року

місто Київ

справа № 484/2818/17

провадження № 61-38873св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Нектар ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 березня 2018 року у складі судді Максютенко О. А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Бондаренко Т. З., Прокопчук Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у серпні 2017 року звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства Нектар (далі - ФГ Нектар , фермерське господарство) про визнання недійсним договору оренди землі від 03 листопада 2014 року.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 24 листопада 2014 року ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, кадастровий № 4825400000:05:000:0333, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 9897 га, що розташована на території Первомайської районної ради Миколаївської області, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 24 листопада 2014 року за № 2-2135, виданим Другою Первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, яку вона успадкувала після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що відповідно до положень частини третьої статті 203, статті 215 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Оскільки під час укладення договору її волевиявлення не було вільним та не відповідало внутрішній волі, тому вважала, що спірний правочин є недійсним.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ФГ Нектар заперечувало проти задоволення позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 6, 9897 га, укладений 03 листопада 2014 року між ФГ Нектар та ОСОБА_1 , вчинений з додержанням вимог статті 125, частини п`ятої статті 126 ЗК України (в редакції, чинній станом на 03 листопада 2014 року). Позивач не надала будь-якого доказу, що її волевиявлення в момент укладання оспорюваного правочину не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, а тому ОСОБА_1 , яка заявила про свої спадкові права на земельну ділянку, у такий спосіб розпорядилася земельною ділянкою, уклавши договір оренди 03 листопада 2014 року строком на двадцять років.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 після смерті матері, скориставшись своїм правом, прийняла спадщину, до складу якої входить право власності на зазначену земельну ділянку, а тому суд першої інстанції з врахуванням правила частини п`ятої статті 1268 ЦК України правильно зазначив, що незалежно від часу прийняття спадщини земельна ділянка, яка передавалася в оренду, належить ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що на час підписання сторонами договору оренди земельної ділянки 03 листопада 2014 року ОСОБА_1 виявила бажання передати земельну ділянку в оренду відповідачу з метою отримання орендної плати. Своє волевиявлення вона виявила в письмовій формі через укладення договору оренди земельної ділянки. ОСОБА_1 не надала до суду за правилами статей 76-80 ЦПК України доказів, які б свідчили про відсутність вільного волевиявлення орендодавця. Вплив іншої особи на формування волі сторони та її волевиявлення міг полягати в обмані чи примусі. Між тим, підстави позову не містять такого обґрунтування позовних вимог.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент укладення оспорюваного договору оренди землі ОСОБА_1 не набула права власності на земельну ділянку, яка є предметом договору, а тому не мала права на її передачу в оренду. Вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, положення статті 13, 15, 16 Закону України Про оренду землі , статей 78, 90, 93, 124 ЗК України, статей 203, 215 ЦК України. Стверджує, що у суду першої інстанції доповнено обґрунтування заявлених позовних вимог, що не враховано судами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ФГ Нектар у наданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що єдина підстава для визнання договору оренди землі недійсним, визначена позивачем, - відсутність на момент укладення оспорюваного договору оренди землі права власності на земельну ділянку, яка є предметом цього договору оренди. Відповідач зазначив, що в оспорюваному договорі допущено технічну описку у даті його укладення, оскільки зі змісту договору випливає, що ОСОБА_1 діяла як власник земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 24 листопада 2014 року, а тому договір укладено не 03 листопада 2014 року, а 03 грудня 2014 року. Також зазначив, що договір оренди землі зареєстровано після набуття у власність позивачем земельної ділянки.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України ) .

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матері позивача ОСОБА_2 за життя на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії III -МК № 035275, виданого Первомайською районною держадміністрацією Миколаївської області 22 липня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 101, належала земельна ділянка, площею 6, 9897 га, в межах згідно з планом, кадастровий номер 4825400000:05:000:0333, розташована в межах території Первомайської районної ради Первомайського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавець ОСОБА_2 померла.

ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті матері звернулася до нотаріальної контори та заявила про свої спадкові права, у тому числі, й на земельну ділянку, площею 6, 9897 га, розташовану в межах території Первомайської районної ради Первомайського району Миколаївської області.

03 листопада 2014 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони, як з орендодавцем та ФГ Нектар , з іншої, як з орендарем укладено договір оренди землі сільськогосподарського призначення, загальною площею 6, 9897 га, розташованої на території Первомайської районної ради Миколаївської області, терміном на 10 років, кадастровий номер 4825400000:05:000:0333.

24 листопада 2014 року ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6, 9897 га, що розташована на території Первомайської районного ради Миколаївської області, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 24 листопада 2014 року за № 2-2135, посвідченим Другою Первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, яку вона успадкувала після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Договір оренди зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 лютого 2015 року за № 19472381.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині першій статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, ОСОБА_1 зазначила, що на момент його укладення не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки договір підписано 03 листопада 2014 року, коли право власності на земельну ділянку, яка є предметом договору, вона набула лише 24 листопада 2014 року.

В оцінці наявності необхідного обсягу повноважень заявника для передачі земельної ділянки в оренду на момент укладення оспорюваного договору, Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 набула земельну ділянку у власність у порядку спадкування за законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина перша статті 2 Закону України

Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на момент виникнення у ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку).

Верховний Суд врахував, що на момент укладення оспорюваного договору оренди землі (що зазначений в тексті оспорюваного договору - 03 листопада 2014 року) у ОСОБА_1 не виникло право власності на успадковану земельну ділянку, за нею у відповідному державному реєстрі не зареєстровано таке речове право. Проте, це не має вирішального значення для оцінки наведених обставин.

Спадкування, перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України) є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників; так само безперервно існують відносини власності.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Цивільним законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16. За змістом цього висновку незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 виникло обмежене речове право на спадкове майно як у спадкоємця цього майна.

Щодо заборони недобросовісної або суперечливої поведінки

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на момент звернення до суду з позовом про оскарження договору оренди власником земельної ділянки є ОСОБА_1 , яка і передавала її в оренду ФГ Нектар , маючи спадкові права на зазначену земельну ділянку, інших спадкоємців щодо цього майна не встановлено, договір оренди землі зареєстрований 18 лютого 2015 року, тобто після реєстрації права власності на землю (24 листопада 2014 року), а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним, оскільки не доведено порушення прав позивача, обставин, на які посилалася позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог.

Верховний Суд також врахував, що у договорі оренди землі зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 листопада 2014 року, підписуючи оспорюваний договір, виявила свою волю на його укладення.

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, направлений на досягнення певних юридичних результатів.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано, що позивач не заперечувала, що оспорюваний договір укладала, діючи свідомо, без впливу обману чи помилки, розуміючи, до яких наслідків приведе його укладення. Оспорюваний договір укладено у 2014 році, проте із зазначеним позовом позивач звернулася (хоча й у межах позовної давності, проте) майже через 3 роки після його укладення, у 2017 році.

Сторона оспорюваного правочину, дії якої засвідчують спрямування її волі, яка мала на меті збереження дійсності правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати під час виявлення цієї волі (естоппель), що випливає із засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України).

Посилання позивача як боржника у договірному зобов`язанні (за договором оренди землі, що полягає у обов`язку передати власну ділянку у користування відповідача) на недійсність такого договору з метою звільнитися від такого зобов`язання оцінюється Верховним Судом як недобросовісна поведінки, яка позбавляє права позивача в разі такої суперечливої поведінки на заперечення чинності та дійсності укладеного нею договору.

Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, яким надано належну оцінку, врахувавши те, що позивач не спростувала презумпцію правомірності договору, укладеного між нею та ФГ Нектар 03 листопада 2014 року, а також не довела незаконності державної реєстрації зазначеного договору, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки під час укладення оспорюваного договору оренди землі ОСОБА_1 , діючи свідомо, розуміючи, що у неї виникло обмежене речове право на спадкове майно як у спадкоємця цього майна, передала зазначену земельну ділянку у користування третій особі.

Суд визнає очевидною помилку в оспорюваному договорі оренди землі в частині зазначення дати його укладення, оскільки станом на 03 листопада 2014 року свідоцтво про право на спадщину за законом щодо цієї земельної ділянки (посилання на яке міститься в тексті оспорюваного договору) позивачу видано не було. Відповідно, укладення та підписання оспорюваного договору відбулося пізніше, ніж видача свідоцтва про право на спадщину на передану в оренду ділянку. Не здійснюючи власну оцінку обставин справи, Суд, тим не менш, враховує наведені обставини як такі, що свідчать про надуманість доводів пред`явленого позову.

З врахуванням наведених обставин справи, а також характеру та наслідків поведінки позивача, Верховний Суд вважає за обґрунтоване відмовити позивачу у захисті належного їй права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а переважно зводяться до переоцінки доказів у справі та оцінки нових доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що, розглядаючи позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко