Рішення

від 02.01.2018 по справі 810/2787/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2018 року № 810/2787/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду - Брагіна О.Є., розглянувши в м. Києві, в порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Груп Україна" (код 34301919, м. Вишгород Київської області, вул. Шолуденка, 13-а) до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області (код 39466569 м. Вишгород Київської області, проспект Шевченка, 1-а) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012202 від 06.01.2015 р., яким йому донараховано ПДВ у розмірі 59 000,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 14 750,00 грн. Своє звернення обґрунтував безпідставністю висновку акта перевірки про безтоварний характер господарської операції, вчиненої з ТОВ "Аквен-Інтер", на підставі чого контролюючим органом винесено оскаржуване рішення.

У призначений для розгляду справи час уповноважені представники сторін до суду не з'явилися, про дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що згідно ч.ч. 3, 9 ст.205 КАСУ не є перешкодою для ухвалення рішення.

Дослідивши наявні у справі докази та матеріали, встановивши фактичні обставини справи, з наданням їм відповідної правової оцінки, суд вважає заявлені вимоги такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного:

в період з 13.11.2014 р. по 19.11.2014 р., на підставі наказу в.о. начальника Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 13.11.2014 р. №629, згідно пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПКУ посадовими особами податкового органу була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "ОСОБА_1 Груп" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Аквен-Інтер", за результатами якої складено акт №2366/10-08-22-01/34301919 від 20.11.2014 р. про порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, 198.2- 198.3, 198.6 статті 198, п.201.1 та п.201.10. ст.201 ПКУ, що мало наслідком заниження податку на додану вартість у сумі 59 000 грн. На підставі вказаного акту відповідачем, 06.01.2015 р., було винесено податкове повідомлення-рішення №0000012202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 59 000 грн. та застосована штрафна санкція у сумі 14750 грн.

Як слідує з акту перевірки №2366/10-08-22-01/34301919, підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання слугував висновок перевіряючих про неправомірність формування податкового кредиту з ПДВ за результатом господарської операції з ТОВ Аквен-Інтер . При цьому, податковий орган посилався на відсутність підтвердження фактичного здійснення такої операції.

Натомість за наслідком вивчення наданих документів, суд дійшов зворотнього.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Пунктом 198.1 ст. 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг, - п.201.4 ст. 201 ПК. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс),- п.201.7 ст. 201 ПКУ.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, існують декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Частиною 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п. 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. За правилами п. 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами у разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарської операції відповідно до її реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства, а відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Також, згідно п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст.38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПКУ, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Тому, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ "ОСОБА_1 Груп" в межах своєї господарської діяльності уклала договір про надання рекламних послуг в мережі Інтернет з ТОВ "Аквен-Інтер". В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку ( власне сам договір, платіжні доручення про оплату наданих рекламних послуг, акти здачі-прийнятт виконаних послуг), які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Представлені документи складені за результатами проведеної операції та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Відсутність в актах прийому-передачі розгорнутого викладення наданих рекламних послуг не свідчить про ненадання цих послуг.

Також, суд зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Правова позиція ДПС України з цього приводу викладена в Узагальнюючій податковій консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженій наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 № 123, в якій передбачено, що до маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги). Рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори). Тобто, такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

З наданого заперечення податкового органу не слідує встановлення ним незмінної величини реалізованої продукції за розрахунком доходу від її продажу або відсутність попиту товару позивача після проведення рекламної компанії ТОВ "Аквен-Інтер", більше того вказана обставина навіть не була предметом дослідження податкового органу.

Відповідачем також не доведено належними та допустимими доказами відсутність руху активів платника податку за результатом проведеної господарської операції. Натомість суд таких рух активів встановив фактом сплати коштів на рекламні послуги.

Основою аргументації правомірності прийнятого рішення відповідача є твердження про відсутність у контрагента активів та персоналу для надання рекламних послуг, а також неможливість проведення зустрічної звірки у ТОВ "Аквен-Інтер", у зв'язку з чим суд вкотре наголошує про індивідуальний характер правової відповідальності платника податків.

Частина 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові ВСУ від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом. Згідно чинного законодавства, контрагент належним чином повинен бути зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що доводить достатній об'єм правоздатності останнього для укладення спірної угоди (Ухвала ВАСУ від 19.07.2016 р. у справі № К/800/50811/15), а в силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомості, які внесені до ЄДР вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, позивач не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань, в тому числі і перевіряти його здатність на виконання певних послуг. Суд підкреслює, що відповідно представлених суду документів позивачем рекламні послуги від ТОВ "Аквен-Інтер" були одержані, а їх якість запит позивача задовольнила.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та постачальника послуг для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (ухвала ВАСУ від 19.07.2016 р. у справі № К/800/50811/15).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини. На недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків неодноразово вказав Європейський суд з прав людини, зокрема 9 січня 2007 року у рішенні Інтерсплав проти України , а також Верховний Суд України, зокрема у постанові № 21-1578 від 13.01.2009 року, висновок якого, в силу ст.242 КАС України, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду аналогічної справи є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Так, Верховний Суд України звернув увагу на те, що платник податків, за умови його необізнаності, не може нести відповідальність за недобросовісні дії свого контрагента, а тим більше перевіряти чи реальною була воля засновників даного підприємства на здійснення господарської діяльності.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Крім того, суд відхиляє твердження податкового органу про нереальний характер проведеної господарської операції з огляду на недеталізованість її змісту, оскільки вказане є лише припущенням контролюючого органу та не відповідає фактичним обставинам справи.

Оскільки судом не встановлено факту здійснення позивачем господарської операції без мети одержання економічної вигоди, формування ним податкового кредиту відбулось правомірно.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, при цьому понесені позивачем судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податковое повідомлення рішення №0000012202 від 06.01.2015 р.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнувань, спрямованих на утримання Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції України ГУ ДФС у Київській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Груп Україна" 1474, 50 (тисяча чотириста сімдесят чотири) грн.50 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Брагіна О.Є.