Постанова

від 16.05.2018 по справі 824/95/18-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/95/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк Олександр Петрович

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

16 травня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника позивача: Шепелько Т.М.

представника відповідача: Ахтемійчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року (м. Чернівці, 02 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом малого приватного виробничо-комерційного підприємства "Елітор" до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про скасування повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0020595401 та № 0020585401 від 19 грудня 2017 року.

Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційну скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 14 лютого 2017 року позивачем подано до Чернівецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), якою самостійно визначено платником грошове зобов'язання (по орендній платі за землю) за липень в сумі 21070,52 грн, річна сума-29046,27 грн.

20 березня 2017 року позивачем подано до Чернівецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), якою самостійно визначено платником грошове зобов'язання (по орендній платі за землю) за липень в сумі 2170,52 грн, річна сума- 26046,27 грн.

10 жовтня 2017 року позивачем подано до Чернівецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), якою самостійно визначено платником грошове зобов'язання (по орендній платі за землю) за липень в сумі 2170,52 грн.

Вказані декларації були доставлені до контролюючого органу та прийняті ним.

На підставі пп. 19-1.1 та пп. 19-1.2 п. 19-1.1 ст. 19-1 та пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України головним державним ревізором інспектором відділу податків і зборів з юридичних осіб Чернівецького управління Головного управління Головного управління ДФС у Чернівецькій області Захарієм М.І., проведено камеральну перевірку позивача щодо несвоєчасної сплати податкового зобов'язання по сплаті орендної плати за землю з юридичних осіб за липень та серпень 2017 року.

За результатами камеральної перевірки складено Акт №6308/24-13-12-06/31161484 від 04 грудня 2017 року.

Контролюючим органом встановлено порушення позивачем термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по платі за землю з юридичних осіб протягом строків, визначених п. 288.7 ст. 288 ПК України.

Так, самостійно визначене платником грошове зобов'язання по орендній платі за землю:

- податковою декларацією з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 року за липень 2017 року у сумі 21070,52 грн: граничний термін сплати - 30 серпня 2017 року, сплачено 22 вересня 2017 року в сумі 2171,00 грн із затримкою 23 дні;

- податковою декларацією з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 року за липень 2017 року у сумі 21070,52 грн граничний термін сплати - 30 серпня 2017 року, сплачено 06 червня 2017 року в сумі 2171,00 грн із затримкою 38 днів;

- податковою декларацією з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 року за липень 2017 року у сумі 21070,52 грн граничний термін сплати - 30 серпня 2017 року, сплачено 10 жовтня 2017 року в сумі 12290,79 грн із затримкою 41 день.

- податковою декларацією з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 року за серпень 2017 року у сумі 2170,52 грн граничний термін сплати - 30 серпня 2017 року, сплачено 10 жовтня 2017 року в сумі 2170,52 грн, із затримкою 10 днів.

Відтак, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 288.7 ст. 288 ПК України в частині несвоєчасної сплати грошових зобов`язань з орендної плати за землю, визначених у податковій декларації з орендної плати за землю з юридичних осіб за 2017 рік.

07 грудня 2017 року позивачем подано до начальника Головного управління ДФС у Чернівецькій області заперечення до акту камеральної перевірки, в якому вказано, що камеральна перевірка проведена після спливу строків її проведення. Посилаючись на п. 50.1 ст.50 ПК України, зазначено, що залежно від обраного способу виправлення помилки розділяють такі розміри штрафів: 3% - у разі виправлення помилки через уточнюючу декларацію; 5% - у разі виправлення помилки через поточну декларацію, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання.

Вказував, що притягнення до відповідальності за п. 126.1 ст. 126 ПК України є незаконним.

Разом із цим зазначив, що помилка в декларації не мала наслідком недоплату податків до бюджету і не призвела до жодного порушення інтересів держави та суспільства, внаслідок даної помилки ні переплати, ні недоплати не відбулось, адже підприємство платило ту суму орендної плати, які і повинно було платити щомісяця.

Листом №3949/10/24-13-12-06 від 18 грудня 2017 року відповідачем надано відповідь за результатами розгляду заперечення, яким повідомлено позивача про те, що у зв'язку із порушенням строків сплати податкового зобов'язання із терміном прострочення до 30-календарних днів та більше 30-календарних днів до підприємства була застосована штрафна санкція в розмірі 10% та 20%.

19 грудня 2017 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0020595401, яким на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України позивач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 2892,36 грн за платежем орендна плата з юридичних осіб.

В той же день відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0020585401, яким на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України мале приватне виробничо-комерційне підприємство "Елітор" зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 434,15 грн за платежем орендна плата з юридичних осіб.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, згідно з п. 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст.ст. 285 - 287 цього розділу.

У відповідності до ст. 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

За змістом п. 286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

В силу п. 287.3 ст. 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до пп. 16.1.1 -16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;. подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 49.1. ст. 49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків, а згідно п. 49.2. ст. 49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Положеннями п. 50.1. ст. 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Отже, платник податку зобов`язаний сплачувати орендну плату за землю, визначаючи суму такої самостійно в поданих до контролюючого органу податкових деклараціях. Поряд з цим платник податку має право у разі виявлення помилок в оформленні податкових декларацій подати до неї уточнюючий розрахунок. Подання платником уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у разі самостійного виявлення помилок у розрахунку податкових зобов'язань у податковій декларації за минулий податковий період, що виявилось у завищенні суми податкового зобов'язання, є правом платника податку, якому кореспондує обов'язок податкового органу прийняти поданий уточнюючий розрахунок при умові наявності та достовірності заповнення всіх обов'язкових реквізитів. Водночас законодавцем не обмежено характеру помилок, які можуть бути виправлені платником податків. Результатом помилки може бути не лише заниження податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету, але й завищення попередньо задекларованого податкового зобов'язання, як такого, що підлягало сплаті до бюджету. Фактично, лише виявлення факту заниження податкового зобов'язання призводить до виникнення у платника податку підстав для сплати штрафних санкцій за подання такого уточнюючого розрахунку та за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.

Вимогами п. 126.1 ст. 126 ПК України, на підставі якої відповідачем прийнято оскаржені рішення, встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених п. 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Тобто, обов'язковою умовою для застосування до платника податку штрафу на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України є сплата ним грошового зобов'язання або факт погашення податкового боргу.

Згідно з пп. 14.1.152. пункту 14.1 статті 14 ПК України, погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Разом з тим, за змістом п.п. 87.1, 87.2,87.5 ст. 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у п. 43.4 1 ст. 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. У разі якщо здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не привело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу, контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків.

Відтак, іншим джерелом погашення податкового боргу окрім власних коштів, майна платника податків та за рахунок надміру сплачених сум може бути лише дебіторська заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи. При цьому зазначена норма закону передбачає обов'язково зміни у майновому стані такого платника податків.

А тому, подача уточнюючого розрахунку у зв'язку з виявленням допущених помилок не є джерелом сплати податкового боргу в розумінні ст. 87 ПК України. Законодавець пов'язує погашення грошових зобов'язань саме з фактичною їх сплатою або за рахунок грошових коштів, або за рахунок переплати, або за рахунок майна, але не із зменшенням самостійно визначеної платником податків суми податкових зобов'язань.

Таким чином, подання позивачем 10 жовтня 2017 року уточнюючого розрахунку відносно орендної плати за землю за липень 2017 року не є погашенням ним податкового боргу, а тому підстави для застосування до нього штрафу згідно п. 126.1 ст. 126 ПК України відсутні.

Зважаючи, що штраф нараховується лише на ті суми податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, то у випадку, коли позивач шляхом надання уточнюючого розрахунку зменшив суму податкового зобов'язання (грошового зобов'язання), задекларовану раніше, така сума (до зменшення) не підлягає сплаті в бюджет і, відповідно, на таку суму не нараховується штраф.

Оскільки оплати повної суми боргу, що на думку відповідача становив 21070,52 грн, з підтвердженням відповідними платіжними документами на вказану суму чи за рахунок майна платника податку або у разі зарахування в рахунок погашення податкового боргу надміру сплачених сум з інших платежів або за рахунок дебіторської заборгованості платника податку не було, то момент для початку та закінчення нарахування штрафних санкцій відсутній.

В свою чергу, подаючи уточнюючий розрахунок 10 жовтня 2017 року позивачем не було погашено податковий борг (що мав місце бути на думку відповідача), а лише виправлено допущену помилку.

Водночас, у позивача, по суті, був відсутній борг зі сплати орендної плати за землю у 2017 році. Позивач не зменшував уточнюючою декларацією суму податкового боргу, адже такий борг взагалі не виникав. Фактично, в податковій декларації сума податкового зобов'язання платником податків була визначена неправильно (допущена механічна помилка замість орендної плати за липень 2017 року в розмірі 2170,52 грн вказано 21070,52 грн, що потягло за собою іншу помилку сума річної орендної плати зазначено неправильно 29046, 2 грн), а тому відсутня протиправна поведінка платника податку і, як наслідок, відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу згідно п. 126.1 статті 126 ПК України.

Отже, оскаржені податкові повідомлення-рішення №0020595401 та №0020585401 від 19 грудня 2017 року є незаконними.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем доведено помилковість висновків відповідача про несвоєчасну сплату позивачем грошових зобов`язань з орендної плати за землю, визначених у податковій декларації за 2017 рік, та про наявність підстав для накладення штрафу згідно п.126.1 ст. 126 ПК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 17 травня 2018 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Смілянець Е. С.