Постанова

від 12.02.2019 по справі 824/95/18-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №824/95/18-а

касаційне провадження №К/9901/53691/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - Управління) на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.02.2018 (суддя Лелюк О.П.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 (головуючий суддя - Сушко О.О., судді Залімський І.Г., Смілянець Е.С.) у справі за позовом Малого приватного виробничо-комерційного підприємства Елітор (далі - Підприємство) до Головного управління ДФС у Чернівецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до суду з позовом до Управління, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2017 №0020595401 та №0020585401.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що: камеральна перевірка своєчасності плати Підприємством податкового зобов'язання по орендній платі за землю, результати якої оформлені актом від 04.12.2017 №6308/24-13-12-06/31161484, була здійснена з порушенням строку проведення такої перевірки; Підприємством були подані уточнюючі податкові декларації з плати за землю, а не сплата самостійно узгоджених податкових зобов'язань; допущена Підприємством технічна помилка в декларації не мала наслідком недоплату податків до бюджету і не призвела до жодного порушення інтересів держави та суспільства, внаслідок даної посилки ні переплати, на недоплати не відбулось, оскільки Підприємство сплачувало ту суму орендної плати, яка відповідає щомісячному платежу, визначеному у податковій декларації.

Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 26.02.2018, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 27.08.2014 №0020595401 та №0020585401, прийняті Управлінням.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що обов'язковою умовою для застосування до платника податку штрафу на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України є сплата ним грошового зобов'язання або факт погашення податкового боргу, при цьому подання уточнюючого розрахунку у зв'язку з виправленням допущених помилок не є джерелом сплати податкового боргу у розумінні положень статті 87 Податкового кодексу України, оскільки законодавець пов'язує погашення грошових зобов'язань саме з фактичною їх сплатою або за рахунок грошових коштів, або за рахунок переплати, або за рахунок майна, але не у зв'язку зі зменшенням самостійно визначеної платником податків суми податкових зобов'язань.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 06.08.2018 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: при поданні уточнюючого розрахунку, що збільшує або зменшує грошові зобов'язання минулих періодів платника податків, нарахування в інтегрованій картці платника проводиться датою його подання; в даному випадку подання Підприємством уточнюючого розрахунку призвело до зменшення абсолютного значення податкового боргу, що виник раніше; факт виправлення помилок шляхом подання уточнюючих декларацій ніяким чином не впливає на неможливість застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов'язань.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просить залишити судові рішення у даній справі без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.02.2019 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 12.02.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Управління, обґрунтування відзиву щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди встановили, що 14.02.2017 Підприємство подало до податкового органу засобами телекомунікаційного зв'язку податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік, у якій задекларувало податкове зобов'язання з орендної плати у загальному розмірі 26046,27 грн. (графа 11 розділу ІІ) та здійснило розбивку річної суми рівними частками, а саме - 2170,50 грн. щомісяця. При цьому, у розділі ІІІ при розбивці річної суми рівними частками за місяцями Підприємством у графі 10 (платіж за липень) було допущено технічну помилку і замість суми 2170,52 грн. вказано 21070,52 грн., що, в свою чергу призвело до помилки у графі 3 (річна сума).

У зв'язку з самостійним виявленням допущених у декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік помилок, Підприємство 20.03.2017 та 10.10.2017 подало до податкового органу уточнюючі податкові декларації з плати за землю, у яких виправило допущені у графах 3 та 10 розділу ІІІ технічні помилки.

Управління провело камеральну перевірку щодо несвоєчасної сплати податкового зобов'язання по орендній платі за землю Підприємства за липень та серпень 2017 року, результати якої оформлені актом від 04.12.2017 №6308/24-13-12-06/31161484, за висновками якого Підприємством були порушені вимоги пункту 288.7 статті 288 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати грошових зобов'язань з орендної плати за землю, визначених у податковій декларації з орендної плати за землю з юридичних осіб за 2017 рік, а саме: за липень 2017 року (граничний термін сплати 30.08.2017) та за серпень 2017 року (граничний термін сплати 30.09.2017).

На акт перевірки Підприємством були подані заперечення, за результатом розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

На підставі вказаного акту перевірки Управління прийняло податкові повідомлення-рішення від 19.12.2017; №0020595401, яким застосувала до Підприємства штраф у розмірі 20% у сумі 2892,36 грн. за платежем: орендна плата з юридичних осіб; № 0020585401, яким застосувала до Підприємства штраф у розмірі 10% у сумі 434,15 грн. за платежем: орендна плата з юридичних осіб.

Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податків зобов'язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Статтею 285 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, для застосування до платника податків відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, необхідна наявність двох фактів: сплата узгодженої суми грошового зобов'язання та відповідна кількість календарних днів затримки такої сплати.

За визначенням, наведеним у абзацу 1 пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Положеннями пунктів 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

При цьому, абзацом 1 пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, суди першої та апеляційної дійшли обґрунтованого висновку, що якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 Податкового кодексу України, у податкового органу відсутні підстави для застосування до такого платника податків санкцій, передбачених пунктом 126.1статті 126 Податкового кодексу України, оскільки з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.

При цьому, суди правомірно виходили з того, що специфіка нарахування штрафної санкції, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, полягає у тому, що вона застосовується контролюючим органом вже на погашену суму податкового боргу, тоді як при поданні уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов'язання з певного податку, відсутній об'єкт застосування штрафної санкції, передбаченої статтею 126 Податкового кодексу України, оскільки подання уточнюючої податкової декларації зі зменшеним податковим зобов'язанням не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, у той час як нарахування штрафної санкції залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати суми податкового зобов'язання.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.02.2018 та постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.02.2018 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

І.Я.Олендер

Т.М. Шипуліна