Рішення

від 03.05.2018 по справі 145/1089/17

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

"03" травня 2018 р. Справа № 145/1089/17

Провадження № 2/145/48/2018

Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Кіосак Н. О.

за участю секретаря Віценко К.А.,

представника позивача ОСОБА_1.

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 Україна в особі філії Стояни про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524583800:01:001:0128 площею 8,2020 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маловулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 17 червня 2011 року №157 укладений між ним та ТОВ ОСОБА_4 Україна .

Позов обґрунтовує тим, що вказаний договір він не укладав, а підпис на договорі та в акті прийому передачі землі не його.

Восени 2006 року він досягнув усної домовленості з представниками ТОВ ОСОБА_4 Україна про те, що вони оброблятимуть належну йому земельну ділянку протягом 10 років без укладення договору оренди.

В лютому 2017 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення земельної ділянки, оскільки має намір обробляти її самостійно. Однак відповідач відмовився повернути йому вказану земельну ділянку, мотивуючи тим, що між ними ніби-то в письмовій формі укладено договір оренди цієї земельної ділянки від 17 червня 2011 року терміном на 15 років.

Відповідачем було надано йому ксерокопії вказаного договору та акту прийому-передачі землі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просить його задоволити з підстав, викладених в заяві та пояснив, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки про даний договір йому стало відомо в 2017 році від працівників відповідача і тоді ж позивач отримав на підприємстві ТОВ ОСОБА_4 Україна примірник оспорюваного договору оренди. Орендну плату за позивача отримував його представник - ОСОБА_5 на підставі довіреності від 27.10.2014 року, яким позивач уповноважив її на укладення договору оренди земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору, що свідчить про те, що йому не було відомо про існування договору від 17 червня 2011 року.

Чи отримував позивач кошти за тимчасове використання земельної ділянки в 2011, 2013-2014 роках позивач не пам'ятає, а тому дані обставини не визнають. Платіжна відомість від 30.11.2011 року взагалі не містить ідентифікуючих даних про природу отриманих коштів.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, вважає його безпідставним та таким, що поданий з пропуском строку позовної давності, мотивуючи тим, що позивач в позовній заяві підтвердив факт, що він достовірно знав та знає хто використовує його земельну ділянку та факт укладення ним договору оренди землі. Протягом усього строку дії договору ТОВ ОСОБА_4 Україна належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, а позивач їх приймав. На виконання умов Договору № 157 від 17 червня 2011 року у період з 2011 року по 2017 рік позивач особисто, як орендодавець земельної ділянки, отримував та отримує орендну плату, тобто сторонами виконувались всі істотні умови договору та не оспорювався факт законності використання земельної ділянки упродовж 2011-2017 років.

Порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з укладенням договору не було.

Крім того, просить застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні у зв'язку з їх пропуском, початком перебігу строку вважає момент укладення спірного договору, тобто з 17 червня 2011 року. Свій примірник договору позивач отримав в 2012 році після його реєстрації, а не в 2017 році як стверджує його представник.

Не виключає можливості того, що договір оренди міг бути підписаний кимось із родичів позивача. Доводи сторони позивача про усну домовленість використання земельної ділянки не логічні, оскільки розрахунки з позивачем відбувались у письмовій формі, про що позивачу відомо.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №636619 від 20.01.2011 року позивачу на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 0524583800:01:001:0128 площею 8,2020 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маловулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Згідно Договору оренди земельної ділянки №157 від 17 червня 2011 року позивач передав в оренду відповідачу на 15 років дану земельну ділянку. Договір зареєстровано в відділу Держкомзему у Тиврівському районі 11.07.2012року за № 052450004002685 (а.с. 7-8).

Разом з тим, відповідно до висновку судових експертів №58/59/18-21 від 02.03.2018 підписи в обох примірниках договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 0524583800:01:001:0128 площею 8,2020 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маловулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 17 червня 2011 року №157 та в обох Актах прийому -передачі даної земельної ділянки від 17 червня 2011 року виконанні не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, що була чинна на час укладення оспорюваного правочину) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14 , 18 , 20 цього Закону ).

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України ).

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України .

Статтею 208 ЦК України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто, оспорюваний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином, зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_3, що свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України .

Разом з тим, відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такий же висновок застосування норм права викладено в постанові Верховного суду України від 22 лютого 2017 року в справі № 6-17цс17, в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 року від 16.01.2018 року в справі № 397/1402/15-ц, від 21.02.2018 року в справі 144/1292/15-ц.

Суд вважає, що відповідачем надано до суду належні та допустимі докази звернення позивача до суду після спливу позовної давності.

Так, платіжна відомість про № СТ/ВпП-022 від 30.11.2011 року, в якій за №75 вказаний ОСОБА_3, який отримав у відповідача 2340,90 грн., дійсно не містить ідентифікуючих даних правової природи отриманих коштів. Проте, як вказував сам позивач у позовній заяві, домовленість з відповідачем про використання земельної ділянки у них з відповідачем виникла ще в 2006 році. Позивачем не доведено існування якихось інших трудових, цивільних тощо відносин, за якими відповідач мав би сплачувати позивачу вказані кошти. Належність підпису позивачу в даній платіжній відомості ніякими доказами не спростована. Питання про призначення почеркознавчої експертизи на предмет ідентифікації підпису отримувача коштів позивач не ставив.

Крім того, згідно видаткових касових ордерів філії Стояни ТОВ ОСОБА_4 Україна від 12.08.2013 р., 18.08.2014 року ОСОБА_3 отримував орендну плату за земельний пай за 2013 рік в сумі 3 654,23 грн., за 2014 рік - 3654,23 грн. (а.с.30, 31). На даних касових ордерах стоїть підпис позивача. Доказів на спростування даних обставин суду не надано. Наразі сторона позивача вказує, що позивач достеменно не пам'ятає чи отримував зазначені кошти.

Тобто розрахунки за використання земельної ділянки відбувались письмово, офіційно, а в неофіційному порядку, що було б логічним за усної домовленості використання земельної ділянки.

Довіреністю від 27.10.2014 року, що посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_6 (а.с. 24-25), позивач уповноважив ОСОБА_5 не тільки укладати від його імені договір оренди вказаної земельної ділянки, а й розривати (припиняти) його, отримувати належну йому орендну плату за таким договором.

На підставі даної довіреності ОСОБА_5 отримувались у відповідача кошти за земельний пай в 2015, 2016 роках, що вбачається з видаткового касового ордера від 09.09.2016 року, платіжної відомості від 06.10.2015 року (а.с. 26-29).

А відтак, даний документ не може бути достатнім та безспірним доказом не знання позивачем про існування оспорюваного договору чи про неможливість дізнатись про його існування .

Слід також вказати, що стороною позивача не обґрунтовано будь-якими доказами дату отримання позивачем примірника оспорюваного ним договору, що був наданий суду .

За наведеного суд вважає, що обставини сплати коштів за користування земельною ділянкою - офіційно, в письмовому порядку, свідчать про можливість позивачеві довідатись про існування письмового правочину, за якими здійснюється вказана оплата, починаючи з 2011 року.

Позов до суду позивач подав 18.07.2017 року (а.с.2).

За положеннями ч. 2 ст. 267 ЦПК України вимоги про захист порушеного права приймаються судом незалежно від закінчення позовної давності.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, питання про поновлення строку позовної давності сторона позивача не ставить, обставин, які б свідчили про об'єктивні, непереборні, істотні труднощі, які унеможливили позивачу довідатись про існування оспорюваного правочину та подати позов про визнання його недійсним, не наведено, доказів на їх обґрунтування не надано.

За таких обставин суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за пропуском строку позовної давності (п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі від 18.12.2009 N 14).

Керуючись ст.ст. 2 , 3 , 5 , 7 , 9 , 10-13 , 76-81 , 89 , 258 , 263-265 ЦПК України , ст.ст. 256, 257, 260, 261, 267 ЦК України, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 Україна в особі філії Стояни про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі, тобто з 10 травня 2018 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його складення або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Суддя:ОСОБА_7