Постанова

від 13.02.2019 по справі 145/1089/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 145/1089/17

провадження № 61-45521ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В.В., Сімоненко В.М. (суддя-доповідач),

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна в особі філії Стояни

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна в особі філії Стояни на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Якименко М.М., Сала Т.Б., Зайцева А.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна в особі філії Стояни про визнання договору оренди земельної ділянкивід 17 червня 2011 року №157, за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 8,2020 га наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маловулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області. (далі-спірний договір). Просив стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову зазначав, що вказаний договір він не укладав, а підпис на договорі та в акті прийому-передачі землі не його. Восени 2006 року він досягнув усної домовленості з представниками ТОВ Агро Інвест Україна про те, що вони оброблятимуть належну йому земельну ділянку протягом 10 років без укладення договору оренди. В лютому 2017 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення земельної ділянки, оскільки має намір обробляти її самостійно. Однак відповідач відмовився, мотивуючи це тим, що між ними нібито в письмовій формі укладено договір оренди цієї земельної ділянки від 17 червня 2011 року терміном на 15 років.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 3 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення , суд першої інстанції встановив, що договір є недійсним. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав, оскільки позивачем не доведено, що він не міг довідатись про існування договору оренди земельної ділянки раніше в межах позовної давності. Крім того, суд встановив, що позивач отримував за 2013 та 2014 роки орендну плату, та уповноважив третю особу укладати і розривати від його імені договір оренди земельної ділянки та отримувати орендну плату, що на думку суду, свідчить про наявність у позивача можливості бути обізнаним про укладання договору оренди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 3 травня 2018 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 скасовано, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 8,2020 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маловулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області від 17 червня 2011 року №157, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ АгроІнвест Україна . Стягнуто з ТОВ Агро Інвест Україна на користь позивача 1 697 гривень в рахунок відшкодування сплаченого ним судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлена недійсність договору оренди у зв'язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладання, що суперечить статті 203 ЦК України. Проте судом помилково застосована позовна давність, оскільки з огляду на те, що правовідносини за договором оренди між сторонами в установленому законом порядку не виникли, позивач дізнався про існування договору оренди лише у лютому 2017 року, саме цей строк у розумінні частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 жовтня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на поштовому конверті) відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив поновити строк на касаційне оскарження; застосувати позовну давності; скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року, залишити в силі рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 3 травня 2018 року, судові витрати покласти на позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року відповідачу поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, справу витребувано з суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 1 лютого 2019 року справу за позовомОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна в особі філії Стояни про визнання договору оренди земельної ділянки недійснимпризначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачу було відомо про наявність оспорюваного договору з часу досягнення домовленості про використання земельної ділянки у 2011 році.

Оскільки на видаткових касових ордерах про виплату орендної плати від 12 серпня 2013 року та 18 серпня 2014 року стоїть підпис позивача. Позивач доручив ОСОБА_3 від його імені укладати договори та отримувати орендну плату, що той і робив. Це свідчить про його обізнаність про існування спірного договору оренди з моменту його укладання. Однак до суду в липні 2017 року він звернувся з пропуском строку позовної давності.

Окрім того, під час державної реєстрації спірного договору відповідачем були надані всі необхідні документі, яких не було в розпорядженні позивача. ТОВ Агро Інвест Україна користувався орендованою земельною ділянкою з дотриманням вимог екологічного законодавства, тому суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував позовну давність.

Відзив відповідачів на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 8,2020 га, яка розташована на території Маловулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області, що підтверджується державним актом про право власності на землю серії НОМЕР_2 від 20 січня 2011 року.

11 липня 2012 року відділом Держкомзему у Тиврівському районі зареєстровано договір оренди земельної ділянки №157 від 17 червня 2011 року, за умовами якого позивач передав в оренду відповідачу земельну ділянку строком на 15 років .

Разом з тим судом встановлено, що підписи в обох примірниках даного договору оренди та в обох актах прийому-передачі зазначеної земельної ділянки від 17 червня 2011 року виконанні не ОСОБА_1, а іншою особою.

При цьому, судом першої інстанції також встановлено отримання позивачем за платіжною відомістю від 30 листопада 2011 року 2340,9 грн, та, згідно касових ордерів від 12 серпня 2013 року та 18 серпня 2014 року, а орендної плати за земельний пай за 2013 рік в сумі 3654, 23 грн, за 2014 рік в сумі 3654, 23 грн.

Довіреністю від 27 жовтня 2014 року, посвідченою нотаріально, позивач уповноважив ОСОБА_3 укладати від його імені договір оренди і розривати договір та отримувати орендну плату за ним.

На підставі цієї довіреності ОСОБА_3 отримувала кошті за земельний пай в 2015 та 2016 роках.

2. Мотивувальна частина.Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Стаття 402 ЦПК України передбачає, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, обговоривши питання застосування за встановлених фактичних обставин норм матеріального права та тлумачення цих норм у судовій практиці, Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

Оскільки за встановлених судами фактичних обставин справи, ОСОБА_1 до лютого 2017 року не знав по існування письмового договору оренди земельної ділянки та актів приймання-передачи земельної ділянки і вважав, що земельна ділянка використовується за усною домовленістю, то факт такої обізнаності і є початком перебігу строку позовної давності.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що правовідносини за договором оренди земельної ділянки між сторонами у встановленому законом порядку не виникали, а перебіг строку позовної давності має починатися з часу, коли позивачу стало відомо про існування такого договору.

Посилання відповідача на те, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору з 17 червня 2011 року, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Перебіг позовної давності починається не з моменту, коли сторони домовились про тимчасове користування земельною ділянкою позивача та отримання останнім плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто про укладення від його імені договору.

Оскільки підставами позову ОСОБА_1 було непідписання спірного договору оренди землі та акту приймання-передачі земельної ділянки, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, а саме про факт укладення саме з відповідачем, саме письмового договору оренди та саме на тих умовах, що зазначено у цьому договорі.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачу було відомо про існування оспорюваного договору з 2011 року, оскільки він отримував орендну плату, а потім цю орендну плату отримувала за його дорученням ОСОБА_3 на підставі довіреності від 27 жовтня 2014 року, не спростовують факт відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_1 на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

Наявність у відповідача під час державної реєстрації спірного договору всіх необхідних документів щодо належної позивачу земельної ділянки не спростовують висновок суду про недійсність оспорюваного договору з підстав відсутністю волевиявлення позивача, оскільки останній його не підписував.

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ Агро Інвест Україна користувалося земельною ділянкою з дотриманням норм екологічного законодавства і посилання на відсутність зауважень з боку контролюючих органів предмета спору не стосуються та на висновки суду не впливають.

Розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що ним порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року до закінчення касаційного провадження, виконання судового рішення за результатами їх перегляду підлягають поновленню відповідно до вимог частини третьої статті 436 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко