Постанова

від 14.05.2018 по справі 742/2817/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 742/2817/17 Провадження № 22-ц/795/432/2018 Головуючий у I інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Харечко Л. К. Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді Харечко Л.К.,

суддів: Лакізи Г.П., Шарапової О.Л.

секретар - Поклад Д.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_2, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг ,

за участі: представника позивача ОСОБА_3,

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 січня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг про визнання договору оренди недійсним та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг , в якому просила визнати недійсною додаткову угоду від 13.06.2014 року до договору оренди земельної ділянки (паю), укладеного 14.12.2009 року між нею та відповідачем стосовно оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500020000386, розміром 7,58 га, що розташована на території Дубогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, належної ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЧН № 152517, виданого 19.06.2004 року та скасувати його державну реєстрацію. Просила стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 січня 2018 року позов задоволено частково, визнано недійсною додаткову угоду від 13.06.2014 року до договору оренди земельної ділянки (паю), укладеного 14.12.2009 року між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг стосовно оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500020000386, розміром 7,58 га, що розташована на території Дубогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, належної ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЧН № 152517, виданого 19.06.2004 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг на користь ОСОБА_2 1 540 грн. 48 коп. в рахунок повернення коштів за судовий збір та проведення судової почеркознавчої експертизи. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість.

Доводи скарги зводяться до того, що висновки суду про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на передачу її у користування спростовуються доводами відповідача та тими фактами, що протягом тривалого періоду (впродовж 2014, 2015, 2016 та 2017 років) позивач отримувала орендну плату як в грошовому, так і в натуральному вигляді, тобто фактично визнавала факт існування договірних відносин з відповідачем.

Зазначає, що основним доказом, на який послався суд в своєму рішенні, це результати судової почеркознавчої експертизи, проте, дослідивши висновок експерта, суд не надав правової оцінки іншим доказам, що свідчить про неповне та необ'єктивне дослідження обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, звертаючи увагу суду на те, що відповідно до ст. 203 ч. 3, ст. 627 ч. 1 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначеності його умов, а також згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами, і оскільки, підпис в додатковій угоді позивач не ставила, вважається, що вольових дій на укладення правочину не вчинила, а отже, договір вважається недійсним. На її думку, доводи відповідача щодо визнання існування договору в силу того, що нею отримувалася орендна плата, є надуманими, оскільки орендна плата проводилась за період фактичного використання земельної ділянки.

Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не ставила свій підпис на додатковій угоді до договору оренди землі від 13.06.2014 року, а отже, не було її волевиявлення на продовження з ТОВ Агрікор Холдинг оренди земельної ділянки, а щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації договору, то суд вважав, що відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, в зв'язку з чим така вимога не підлягає задоволенню.

З таким висновком погоджується і апеляційний суд, оскільки він відповідає вимогам діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та обставинам даної справи.

Встановлено, що ОСОБА_2, згідно державного акту на право приватної власності серії ЧН № 152517, належить земельна ділянка площею 7,58 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області (а.с. 5).

14 грудня 2009 року між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки (кадастровий номер 7424182500:02:000:0386) строком на 5 років і того ж числа був складений акт прийому - передачі об'єкта оренди (а.с. 6-8). Договір оренди земельної ділянки 28 січня 2010 року був зареєстрований в Прилуцькому міськрайвідділі Чернігівської регіональної філії Центру ДЗК за реєстраційним № 041084800076.

В додатковій угоді, яка була укладена сторонами 13 червня 2014 року до договору оренди та яка, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, була зареєстрована 30.06.2014 року, було обумовлено сторонами новий строк дії договору оренди, а саме п. 8 договору був викладений в редакції: Договір укладено на 10 років - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою .

Відповідно до висновку експерта Чернігівського науково - дослідного Експертно-криміналістичного центру МВС України від 22.12.2017 року № 1488 (а.с. 103-108) в графах Орендодавець , які розміщені в договорі оренди землі від 14.12.2009 року, в додатковій угоді до договору оренди землі від 13.06.2014 року між ОСОБА_2 і ТОВ Агрікор Холдинг укладені не ОСОБА_2, а іншою особою.

Також, факт отримання ОСОБА_2 орендної плати за користування земельною ділянкою, як в грошовому, так і в натуральному вигляді за 2014, 2015, 2016, 2017 роки матеріалами справи підтверджений (а.с. 34-36, 37-50) та позивачем не заперечувався.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. ч. 2, 4 статті 207 Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається в письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 статті 203 Кодексу.

Отже, аналізуючи зазначене вище, волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливе вчинення правочину, що узгоджується з свободою договору. Свої волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документу, в якому фіксуються права та обов'язки сторін. Підписи сторін є обов'язковим реквізитом договору, укладеного в письмовій формі, який відображає волевиявлення сторін на укладення такого договору. Дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору оренди землі, сторони договору складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Суд вірно встановив, що спірна додаткова угода, укладена від імені позивача, але нею не підписана, а підписана іншою особою, як і сам договір оренди.

Таким чином, спірна угода була укладена без волевиявлення ОСОБА_2, а тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недійсність правочину на підставі положень статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

В зв'язку з зазначеним, доводи апеляційної скарги про те, що отримання позивачем орендної плати в грошовій формі та натуральній, як плати за користування земельною ділянкою, вважається підтвердженням укладення та визнання останньою угоди, є такими, що не заслуховують на увагу, оскільки факт отримання такої плати не свідчить про погодження з умовами укладеного між сторонами договору та в силу положень діючого законодавства не є підставою для того, щоб вважати такий договір дійсним.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а апеляційна скарга не містить доводів, які б давали підстави для його скасування, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрікор Холдинг залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складеня повної постанови 19.05.2018 року.

Головуючий:Судді: