Постанова

від 17.05.2018 по справі 910/18313/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2018 р. Справа№ 910/18313/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

Секретар судового засідання: Романова Ю.М.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 17.05.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 (повний текст підписано 22.12.2017)

у справі № 910/18313/17 (суддя Привалова А.І.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОС39В";

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг;

про стягнення 298 238,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОС39В" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 298 238,26 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року здійснював нарахування за теплопостачання позивачу, застосовуючи тариф, встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", яка була скасована з моменту її прийняття, в зв'язку з чим позивачем було надмірно сплачено грошові кошти у сумі 298 238,26 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОС39В" суму надмірно сплачених коштів в розмірі 298 238 грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору - 4473 грн. 57 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. 09.1-04.1/991/18 від 29.01.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт, наголосив що між сторонами відсутній спір в розумінні п. 11 ч.1, ст.. 80 ГПК України, оскільки укладено угоду про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію по Договору на теплопостачання від 24.09.2001 №1310348, а тому суд першої інстанції мав припинити провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та призначено до розгляду на 17.04.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 відкладено розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на 17.05.2018.

03.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від ПАТ "Київенерго" надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копію акту звіряння розрахунків за теплову енергію між ПАТ "Київенерго" та ОСББ "ОС39В" по договору про постачання теплової енергії від 24092001 №1310348 за період з 01.04.2015 по 01.08.2016 станом на 01.04.2018 на виконання ухвали Київського апеляційного господарського суду у справі №910/18313/17 та доказ направлення відповідачу актів звіряння розрахунків за теплову енергію між ПАТ "Київенерго" та ОСББ "ОС39В" по договору про постачання теплової енергії від 24.09.2001 № 1310348 за період з 01.04.2015 по 01.08.2016 станом на 01.04.2018 на виконання ухвали Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/18313/17.

14.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної.

В судовому засіданні 17.05.2018 представник відповідача надала пояснення по суті спору, підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та просила задовольнити апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго", рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 скасувати та прийняти нове рішення яким, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 17.05.2018 представники позивача надали пояснення по суті спору, заперечували проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго", а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 17.05.2018, повноважні представники третьої особи не з'явилися.

Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третьої особи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2001 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (ПАТ "Київенерго") та ОСББ "ОС39В" було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310348.

Згідно із пунктом 1.1. Договору постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.

Відповідно до пункту 2.1. Договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що постачальник зобов'язується:

- безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання протягом року згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначених в додатку 1;

- при зміні тарифів повідомляти споживача у п'ятиденний термін з моменту отримання Розпорядження держадміністрації м. Києва про їх змінення;

- своєчасно письмово сповіщати споживача про зміни власних юридичних реквізитів (найменування організації, розрахункового рахунку тощо), та при необхідності переукладати Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно із пунктом 2.3. Договору споживач зобов'язаний, зокрема, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені Договором.

Відповідно до пункту 5.1. Договору, облік споживання споживачем теплової енергії проводиться по приладах обліку.

Пунктами 4.1. та 4.3. Договору визначено, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2002р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

У період з квітня 2015 року по квітень 2016 року загальний обсяг споживання позивачем теплової енергії склав 1078,11273 гКал, за які було сплачено 680 110,10 грн. на підставі виставлених відповідачем рахунків, розрахованих виходячи з тарифу, встановленого постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ЖБК "Річковик-2" звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" та визнання протиправними дій щодо прийняття вказаної постанови.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2016 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 апеляційну скаргу задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинною постанови - скасовано, постановивши в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг оприлюднити резолютивну частину даної постанови у 15-деннний термін з моменту її проголошення, в решті постанову суду - залишено без змін.

На підставі чого 18.09.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою за вих. б/н, в якій зазначив про наявність переплати у розмірі 298 238,26 грн. за опалювальний період 04.2015 - 04.2016 років, оскільки було визнано нечинною постанову НКРЕКП № 613 від 03.03.2015р., та просив повернути переплачені грошові кошти за спожиту теплову енергію за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року згідно тарифу в розмірі 295,17 грн. за Гкал, оскільки тарифи згідно з постановою НКРЕКП № 613 від 03.03.2015р. нечинні та незаконні.

Вказана вимога була отримана відповідачем нарочно, про що свідчить вхідний штам за № 18/050КБК/19/1/95068 від 22.09.2017.

Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Заперечуючи проти позову відповідач, наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення надмірно сплачених грошових коштів в розмірі 298 238,26 грн., а отже звернення до суду саме щодо стягнення цієї суми є передчасним. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав доказів надмірно сплачених коштів на суму 298 238,26 грн. за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року, а також первинних бухгалтерських документів, на яких обґрунтовується факт переплати на заявлену до стягнення суму.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із частиною 6 та частиною 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на виконання умов договору відповідачем виготовлено та поставлено, а позивачем прийнято теплову енергію у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року за відповідними актами приймання-передавання товарної продукції.

Як наслідок позивачем було спожито теплової енергії у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року в розмірі 1078,11273 Гкал.

Зі змісту актів вбачається, що нарахування вартості теплової енергії було здійснено за тарифами, встановленими постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Постановою від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 10.09.2014 року № 715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:

" 1. Установити ПАТ "Київенерго" тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:

- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);

2. Установити ПАТ "Київенерго" структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4.

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Як вже зазначалося, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15 постанову № 613 визнано нечинною з моменту прийняття.

Згідно із статтею 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15, якою визнано нечинною з моменту прийняття Постанову № 613, набрала законної сили з моменту її проголошення, а відтак, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, яке в судовому порядку визнано нечинними з моменту їх прийняття, в той час як нарахування відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цією постановою, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.

Зі змісту облікових карток вбачається, що за період з квітня 2015 по квітень 2016 року, нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалось позивачем на підставі тарифу, встановленого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015р. № 613 (531,10 грн./Гкал).

Проте, оскільки вказана постанова НКРЕКП визнана судом нечинною з моменту її прийняття, відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 року з урахуванням тарифу 531,10 грн./Гкал. про що вірно вказав суд першої інстанції.

Разом з тим, 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову № 465, відповідно до якої тариф для ПАТ "Київенерго" на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року.

Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014р. № 465, не встановлено.

Таким чином, для визначення вартості спожитої відповідачем теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 буде вірним застосування вищезазначеного тарифу, а тому, враховуючи обсяги спожитої теплової енергії згідно облікових карток вартість спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 року в розмірі 1078,11273 Гкал становить 381 871,84 грн. з ПДВ.

З платіжних доручень які наявні в матеріалах справи вбачається, що позивачем було оплачено вартість отриманої теплової енергії у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року, виходячи із тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 613 від 03.03.2015р.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.

Поміж іншого, посилання відповідача про ненадходження коштів за спірний період не ґрунтуються на матеріалах справи оскільки з платіжних доручень наданих позивачем вбачається, що кошти сплачувалися у відповідності до тарифів встановлених розпорядженням НКРЕКП № 613 від 03.03.2015 застосування тарифів якої поширюється саме на період з квітня 2015 року по квітень 2016 року що свідчить про сплату коштів саме за спірний період, а не за будь-який інший.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 910/7749/17 висловив чітку правову позицію щодо правомірності стягнення надмірно сплачених коштів у спірних правовідносинах між споживачами послуг теплової енергії та ПАТ "Київенерго".

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про необхідність здійснення нарахування йому плати за теплову енергію, спожиту протягом квітня 2015 року - квітня 2016 року, за тарифами згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014р. № 465 є обґрунтованими, а сума відповідно у вказаному періоді становить 381 871,84 грн. з ПДВ, виходячи з кількості спожитої теплової енергії.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/18313/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/18313/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі № 910/18313/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18313/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та в строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 22.05.2018.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська