Постанова

від 18.05.2018 по справі 916/3235/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/3235/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Сергіївка" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (Гладишева Т.Я., Головей В.М., Савицький Я.Ф.) та рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2017 (Демешин О.А.) у справі №916/3235/16

за позовом Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Сергіївка" про стягнення 5 313,14 грн

ВСТАНОВИВ:

Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Позивач) звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Сергіївка" (далі - Відповідач) з позовом (з урахуванням уточнення позовних вимог) про стягнення 5313,14 грн заборгованості по виплаті орендної плати за договором від 11.05.2011.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди, оскільки впродовж 2014-2016 років ним здійснювалась сплата щомісячних орендних платежів без врахування додаткової угоди від 01.04.2013 до договору від 11.05.2011 та без врахування зміни розміру орендної плати у зв'язку із зміненою нормативною грошовою оцінкою, що є порушенням статей 15, 24, 25, 35 Закону України "Про оренду землі", статей 509, 525, 526, 611, 629, 792 ЦК України та статей 288, 289 Податкового кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2017 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість по орендній платі в сумі 4515,08 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 4515,08 грн, яку Відповідач мав сплачувати у відповідності до пунктів 9, 11 договору оренди земельної ділянки за період з січня 2014 року по вересень 2016 року включно, з урахуванням змін розміру орендної плати згідно додаткової угоди від 01.04.2013 та індексів інфляції за 2014-2015 роки. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період з жовтня по грудень 2016 року в сумі 798,06 грн, в цій частині у задоволенні позову судом відмовлено з посиланням на те, що, оскільки позовну заяву Позивачем подано 28.11.2016, то на момент звернення до суду у Відповідача не виникло зобов'язань щодо оплати за оренду земельної ділянки за жовтень, листопад та грудень 2016 року, а тому права Позивача в цій частині не порушені.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2017 змінено, позов задоволено, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 5313,14 грн заборгованості з орендної плати.

Здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати за жовтень, листопад та грудень 2016 року в сумі 798,06 грн, посилаючись на те, що позовну заяву Позивачем надано 28.11.2016, оскільки 03.02.2017 Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив стягнути заборгованість по виплаті орендної плати в сумі 5313,14 грн за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Відповідач подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області та постанову Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В касаційній скарзі Відповідач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій з тих підстав, що судами попередніх інстанцій під час вирішення спору у даній справі порушено статті 6, 21, 30 Закону України "Про оренду землі", частину 1 статті 182, частину 4 статті 334, частину 1 статті 632 ЦК України, статтю 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 12, 19, 61, 288 ПК України, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 4, 4 2 , 33, 43 ГПК України.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій у даній справі без змін.

Відзив позивача мотивований тим, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки випливає безпосередньо з чинного законодавства України, а саме статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 289 ПК України, статті 11 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 11.05.2011 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення Сергіївської селищної ради № 87 від 17.02.2011 надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування, в оренду терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 0,078 га (кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:03:003:0078), що розташована за адресою: смт. Сергіївка, вул.Набережна Ротерхема, 1-б, для експлуатації бази-причалу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 59264,40 грн (п. 5 договору).

Відповідно до п. 9 договору оренди землі орендна плата вноситься щомісячно в сумі 148,17 грн.

Орендна плата вноситься щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (п. 11 договору); розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавством України (пункт 12 договору).

Позивач рішенням №394 від 29.03.2013 "Про затвердження коефіцієнтів економіко-функціонального використання земельних ділянок, розташованих на території смт.Сергіївка, що знаходяться в орендному користуванні громадян, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб" були затверджені коефіцієнти, що характеризують економіко-функціональне використання земельної ділянки (Ко).

На виконання вказаного рішення 01.04.2013 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оренди земельної ділянки, умовами якої пункт 9 договору викладено в наступній редакції: "Орендна плата вноситься Орендарем щомісячно у сумі 197,55 грн."

Як зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не в повному обсязі сплачував орендну плату починаючи з 01.01.2014 по 31.12.2016, внаслідок чого утворилась заборгованість по орендній платі в сумі 5313,14 грн.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст.288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

При цьому згідно з п. 288.4 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

З наведених положень ПК України та Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений в договорі оренди. ПК України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому, як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, саме договором оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Позивач рішенням №394 від 29.03.2013 "Про затвердження коефіцієнтів економіко-функціонального використання земельних ділянок, розташованих на території смт.Сергіївка, що знаходяться в орендному користуванні громадян, фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб" затвердив коефіцієнти, що характеризують економіко-функціональне використання земельної ділянки (Ко). Судами не встановлено, що дане рішення у встановленому законом порядку скасовано, а тому умови додаткової угоди № 1 від 01.04.2013, яка укладена на виконання вказаного рішення (рішення вступило в силу 01.04.2013), відповідно до пунктів 12, 34 договору, є обов'язковими до виконання.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи Відповідача, що зазначена вище додаткова угода № 1 є неукладеною. Так, угода в силу статті 204 ЦК України підписана представниками сторін, до суду не оскаржена та не визнана недійсною, а тому є чинною, за законодавством, що діяло на момент її укладення (пункт 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011), зміни щодо розміру плати державній реєстрації не підлягали.

Отже, суди дійшли вірного висновку, що розмір орендної плати за умовами договору має обраховуватись з урахуванням індексу інфляції, а також додаткової угоди №1, проте, як вірно встановив апеляційний господарський суд, суд першої інстанції помилково, під час розгляду справи відмовив в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати за жовтень, листопад та грудень 2016 року в сумі 798,06 грн, посилаючись на те, що позовну заяву Позивачем надано 28.11.2016, оскільки 03.02.2017 Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій вимога про стягнення заборгованості по виплаті орендної плати в сумі 5313,14 грн заявлена за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заборгованості Відповідача по орендній платі, з урахуванням підтвердженої матеріалами справи часткової сплати Відповідачем орендних платежів, дійшов обґрунтованого висновку, що загальна заборгованість Відповідача становить 5313,14 грн, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника, що судами попередніх інстанцій під час вирішення спору у даній справі порушено статті 6, 21, 30 Закону України "Про оренду землі", частину 1 статті 182, частину 4 статті 334, частину 1 статті 632 ЦК України, статтю 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 12, 19, 61, 288 ПК України, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 4, 4 2 , 33, 43 ГПК України, колегією суддів відхиляється, оскільки апеляційним господарським судом повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Крім того, суд обґрунтував свою юридичну позицію відхиляючи доводи Відповідача.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Сергіївка" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі №916/3235/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.