Рішення

від 21.05.2018 по справі 911/449/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2018 р. м. Київ

Справа № 911/449/18

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.

при секретарі судового засідання Щербаковій В.О., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінфуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» про стягнення 6887,37грн, за участю представників від:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 28.12.2017);

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 02.01.2018)

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тінфуд» (далі - ТОВ Тінфуд ) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» (далі - ТОВ Астерс Груп ) про стягнення 202 861,16грн, у т.ч.: 198 832,76грн основного боргу; 2982,49грн втрат від інфляції за січень 2018 року; 1045,91грн 3% річних, нарахованих за період з 01.01.2018 по 05.03.2018.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки від 17.01.2014 №11022839 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.3-5).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.03.2018 судом відкрито провадження за вказаним позовом, постановлено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання на 20.04.2018, а також встановлено строки для вчинення сторонами процесуальних дій (а.с.1-2).

19.04.2018 від відповідача надійшов відзив (який здано для відправлення відділенню зв'язку м. Києва №125 17.04.2018), відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог у даній справі, посилаючись на те, що позивачем до суми основного боргу включено, разом із боргом за договором поставки від 17.01.2014 №11022839, вимоги за іншими договорами, на які позивач не посилається, звертаючись з позовом. Крім того, відповідач вказує на те, що з нього не підлягає стягненню сплачена позивачем сума судового збору, оскільки сума позову завищена шляхом включення сум за іншими договорами.

Також, у вказаному відзиві відповідач повідомив про сплату суми основного боргу у розмірі 157 858,18грн (зокрема, платіжними дорученнями від 17.04.2018 №101170367 на суму 157 667,38грн та №101170371 на суму 190,80грн) за договором поставки від 17.01.2014 №11022839, стягнення за яким є предметом позовних вимог у даній справі (а.с.121).

20.04.2018 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач повідомляє про сплату відповідачем суми основного боргу, проте збільшує розмір нарахованих 3% річних та інфляційних втрат до 1362,34грн та 5525,03грн відповідно (а.с.117-118).

Однак, фактично така заява є заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та втрат від інфляції, які позивач нараховує за інший, збільшений період.

Так, звертаючись з даним позовом до суду, позивач заявляв вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції в загальному розмірі 4028,40грн, а у заяві збільшив такі вимоги до 6887,37грн, тобто різниця між сумою заявлених вимог в частині процентів та інфляції складає 2858,97грн.

11.05.2018 - до початку розгляду справи по суті позивачем подано заяву про відмову від позову в частині стягнення 40 974,58грн основного боргу, а також письмові пояснення, згідно яких останній повідомляє про помилкове заявлення 2442,48грн основного боргу, оскільки на таку суму проведено залік.

У підготовчому засіданні 11.05.2018 оголошено перерву до 21.05.2018.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2018 судом припинено провадження у справі в частині стягнення 198 832,76грн основного боргу на підставі пп.2,4 ч.1 ст.231 ГПК України.

Після закриття провадження у справі за частиною вимог, залишились нерозглянутими вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1362,34грн за період з 01.01.2018 по 16.04.2018 та втрат від інфляції у розмірі 5525,03грн за період січень-березень 2018 року, які відповідач не визнає.

Оскільки сторонами надано письмову згоду відповідно до ч.6 ст.183 ГПК України, після закінчення підготовчого засідання 21.05.2018, суд розпочав розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

17.01.2014 між ТОВ Тінфуд (постачальник) та ТОВ Астерс Груп (покупець) укладено договір №1І022839 (далі - договір, а.с.12-17).

Відповідно до умов вказаного договору, постачальник зобов'язався поставити товар, а покупець прийняти і оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених вказаним договором (п. 1.1 договору).

У відповідності до п. 3.6 договору, постачальник при поставці товару передає покупцю наступну супровідну документацію: накладні; товарно-транспорті накладні; податкові накладні; належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок, сертифікатів відповідності, гігієнічні висновки (для товарів що підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти; коригувальні податкові накладні у випадках повернення товару; погоджений з покупцем примірник замовлення.

Перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент приймання-передачі товару на складі покупця (п. 5.1 договору).

В силу п.7.1 договору, покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних.

Згідно п. 7.9 договору, оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 днів; під реалізацією сторони розуміють безпосередню реалізацію товару, що здійснюється через мережу магазинів Фуршет . При цьому, сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше ніж 500,00грн.

Пунктом 7.13 сторони узгодили, що не рідше ніж кожні три місяці з моменту укладення договору сторони зобов'язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків (не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу).

Вказаний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017.

Як встановлено судом під час розгляду справи позивачем у 2014-2015 роках поставлявся товар за таким договором, що підтверджується накладними (а.с.31-79).

Як вказує позивач у позовній заяві, частково товар був оплачений відповідачем, що підтверджується виписками з рахунку (а.с.107-114), а частина товару повернута за накладними №2213164183 від 24.04.2015 та №2213119475 від 15.04.2015 (а.с.80-81).

Відповідні обставини не оспорювались відповідачем під час розгляду спору у даній справі.

В силу ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як визначено ч.4 т.165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У поданому відзиві і під час розгляду справи по суті відповідач факт поставки товару за відповідним договором не оспорював.

Відповідно до акту звірки від 30.09.2015 заборгованість відповідача за всіма рахунками по взаємовідносинах з позивачем становила 199 027,64грн (а.с.84).

В заяві про зменшення позовних вимог, позивач вказує, що заборгованість відповідача саме за договором №11022839 від 17.01.2014 складає 157 858,18грн.

Вказана сума боргу погашена відповідачем 17.04.2018 після порушення провадження у даній справі, що стало підставою для закриття провадження у справі у відповідній частині.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством за порушення зобов'язання з оплати товару у встановлений договором строк.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вказаної норми, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Умовами договору настання строку оплати пов'язано з фактом реалізації продукції, що фактично залежить від волі відповідача, до якого товар перейшов у власність в момент його передачі, як визначено п.5.1 договору.

При цьому, строк дії такого договору закінчився 31.12.2017; до закінчення строку дії такого договору товар, який не був оплачений та не реалізований, позивачу не повернутий, що не спростовано відповідачем; доказів того, що такий товар не реалізований до закінчення строку договору не надано.

Отже, відсутні підстави вважати, що строк оплати такого товару, який перейшов у власність відповідача і який його оплатив під час розгляду справи, не настав.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, нарахування 3% річних у розмір 1362,34грн за період з 01.01.2018 по 16.04.2018 та втрати від інфляції у розмірі 5525,03грн за період січень-березень 2018, позивачем здійснено на заборгованість у розмірі 157 858,18грн.

За розрахунком суду, розмір 3% річних та втрат від інфляції складає більшу суму, ніж заявлено позивачем, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог (відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог), вимоги щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

При розподілі судових витрат, як визначено ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати по оплаті позову судовим збором у розмірі 103,31грн підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» (вул. Лісова, буд.6-Г, м. Ірпінь, Київська обл. 08205, ідентифікаційний код 35995595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тінфуд» (пров. Несторівський, буд.6, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 37201333) 5525,03грн втрат від інфляції, 1362,34грн 3% річних, 103,31грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів у порядку, визначеному ст.257 ГПК України, з урахування підпункту 17.5 пункту 17 ч.1 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.05.2018.

Суддя А.Р. Ейвазова