Постанова

від 15.05.2018 по справі 813/399/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2018 року

Київ

справа №813/399/16

касаційне провадження №К/9901/40175/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2016 (суддя - Гулкевич І.З.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 (головуючий суддя - Довгополов О.М., судді - Ільчишин Н.В., Святецький В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Приватбуд Плюс (далі - Товариства) до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до ДПІ, у якому просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.02.2016 №0000052202, №0000062202, №0000072202.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалось на те, що відповідачем зроблено незаконні висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки перевірка стосовно нього була проведена без наявності на те правових підстав.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 29.06.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 01.02.2016 №0000052202, №0000062202, №0000072202.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що відповідачем порушено вимоги пп. 78.1.1 п. 78.1, п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України в частині наявності підстав для призначення перевірки та повідомлення платника податку про факт її проведення. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання Товариством підрядних робіт у ПП Хімінвест , які використовувались ним у власній господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, а тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом у періоді, що перевірявся.

ДПІ оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.11.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на обґрунтованість висновків проведеної перевірки, оскільки посадовими особами ТОВ Приватбуд Плюс не надано первинних документів, що підтверджують право на віднесення до складу податкового кредиту за травень 2015 року податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП Хімінвест на суму 117942,01 грн.

Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 Про визначення дня початку роботи Верховного Суду днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.05.2018 прийняв касаційну скаргу ДПІ до провадження та призначив справу до розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 15.05.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що посадовими особами ДПІ здійснено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП Хімінвест за травень 2015 року, а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП Хімінвест , за результатами якої складено акт від 21.12.2015 №2302/13-04-22-00/38057137.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2015 року на 117942,01 грн., завищено від'ємне значення цього податку у вказаному періоді на 68381,00 грн. та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за цей період, на 49561,00 грн.; пп. 44.1, пп. 44.3, пп. 44.6 ст. 44, п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України, а саме: не надано оригінали документів на вимогу контролюючого органу.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення від 01.02.2016 року №0000072202, яким Товариству зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 68381,00 грн.; №0000062202, яким до Товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. за ненадання документів на вимогу контролюючого органу; №0000052202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 74342,00 грн., з яких 49561,00 грн. - основний платіж та 24781,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктами 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (робіт, послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). Крім того, правове значення мають обставини реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (робіт, послуг). При цьому, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, а необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (робіт, послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Ці обставини були належним чином встановлені судами попередніх інстанцій, які з'ясували, що 18.05.2013 позивач (Генпідрядник) уклав з ДП Інтергал-Буд (Замовник) договір підряду на капітальне будівництво №18/05/13-Б-ген, відповідно до умов якого Генпідрядник за завданням замовника та відповідно до проектної документації, вимог законодавства, державних будівельних норм та правил, на свій ризик зобов'язується виконати та здати замовнику у визначені договором терміни (строки) повний комплекс робіт із будівництва об'єкту Багатоповерховий житловий будинок по вул. Бережанська, 54 у м. Львові (крім робіт, вказаних у п. 2.1.2). Також даним договором було передбачено, що Генпідрядник має право залучати для виконання певних обсягів робіт субпідрядні організації зі збереженням за собою відповідальності перед замовником за неналежне виконання робіт субпідрядною організацією та подальшу здачу закінченого будівництвом об'єкта на експлуатацію.

З метою забезпечення виконання своїх зобов'язань перед замовником робіт Товариство (Замовник) 30.01.2015 уклало з ПП Хімінвест (Підрядник) договір підряду №02/2015-Б, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується власними і залученими силами та засобами виконати загальнобудівельні та інші роботи по будівництву багатоквартирного житлового будинку по вул. Бережанській, 54 у м. Львові за завданням замовника, а замовник зобов'язується надати підряднику фронт робіт (будівельний майданчик), забезпечити своєчасне фінансування робіт, прийняти виконані роботи і повністю сплатити їх вартість.

За результатами господарських взаємовідносин з ПП Хімінвест на підставі вказаного договору позивач включив до складу податкового кредиту у травні 2015 року податок на додану вартість у сумі 117942,01 грн.

Фактичне здійснення ПП Хімінвест передбачених цим договором робіт підтверджується наданою позивачем копією виписаної цим підприємством податкової накладної від 29.05.2015 №194, яка відображена позивачем в Реєстрі виписаних та отриманих податкових накладних за травень 2015 року, а розрахунки між сторонами за виконані роботи підтверджуються випискою з картки рахунку 631 за травень 2015 року та оборотно-сальдової відомості. Також реальність отримання позивачем зазначених робіт від вказаного контрагента підтверджується фактом їх використання позивачем у власній господарській діяльності, а саме для виконання своїх зобов'язань як Генпідрядника перед ДП Інтергал-Буд , доказами чого є підписані між ними акти за травень 2015 року № 1, № 2 і № 3 на виконання загальнобудівельних, монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт по будівництву багатоквартирного житлового будинку по вул. Бережанській, 54 у м. Львові, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за травень 2015 року, оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 за травень 2015 року, та виписані позивачем податкові накладні від 14.05.2015 №3 і від 25.05.2015 №5.

Зазначені документи відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , податкові накладні містили всі необхідні реквізити, виписані суб'єктом господарювання, який був зареєстрований платником податку на додану вартість, а податковий орган у встановленому порядку не довів факту підробки, недостовірності чи неналежного оформлення цих документів. На момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП Хімінвест було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебувало на обліку в органах державної фіскальної служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Таким чином, суди попередніх інстанцій на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановили факти реального придбання Товариством підрядних робіт у ПП Хімінвест , які використані ним у власній господарській діяльності, здійснення господарських операцій підтверджено первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом у періоді, що перевірявся.

Що ж стосується податкового повідомлення-рішення №0000062202, яким до Товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. за ненадання документів на вимогу контролюючого органу, то з цього приводу судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що у відповідача не було законних підстав призначати документальну позапланову виїзну перевірку Товариства, оскільки наказ про призначення перевірки датований тією ж датою, що і запит податкового органу. Оскільки на момент призначення та проведення перевірки не минув десятиденний строк, у межах якого позивач мав змогу надати відповідь на запит податкового органу, застосування штрафу за ненадання документів на вимогу контролюючого органу є безпідставним.

Зважаючи на відсутність у діях позивача порушень податкового законодавства, рішення судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 01.02.2016 №0000052202, №0000062202, №0000072202 відповідає правильному застосуванню приписів Податкового кодексу України.

Таким чином, доводи ДПІ, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2016 та ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга ДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2016 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна