Рішення

від 05.03.2018 по справі 911/1546/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2018 р. Справа № 911/1546/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Белишевій А. В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Лебедь Є. М. (довіреність б/н від 07.07.2017 р.);

від відповідача: Сачавський А. М. (директор - наказ № 3 від 09.02.2012 р.);

від третьої особи: не з`явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сван Транс, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Гонта, м. Бровари

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю „Баядера-Імпорт, м. Київ

про стягнення 100 802, 65 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ „Сван Транс звернулось в господарський суд Київської області із позовом ТОВ „Гонта про стягнення 100 802, 65 грн збитків, що складаються з 55 293, 61 грн вартості втраченого внаслідок викрадення вантажу, понесених витрат на сплату - 18 820, 55 грн акцизного збору, 101, 89 грн вартості акцизних марок, 15 726, 31 грн ПДВ під час розмитнення, 9 057, 10 грн вартості морського фрахту та логістичних послуг, 1 598, 91 грн вартості наземного фрахту, 65, 25 грн вартості послуг митного терміналу з ПДВ.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо якісного надання послуг з перевезення вантажу та забезпечення перевезення у повному обсязі вантажу за договором № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.05.2017 р. порушено провадження у справі № 911/1546/17 за позовом ТОВ „Сван Транс до ТОВ „Гонта про стягнення 100 802, 65 грн і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 07.06.2017 р.

07.06.2017 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача надійшов лист № 72 від 06.06.2017 р. із доданими до нього документами на виконання вимог суду, що долучені судом до матеріалів справи.

07.06.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 21.06.2017 р.

21.06.2017 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив № 20/06/17 від 20.06.2017 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

21.06.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 12.07.2017 р. Також, даною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю „Баядера-Імпорт.

12.07.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 23.08.2017 р.

23.08.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 06.09.2017 р.

06.09.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 27.09.2017 р.

27.09.2017 р. у судовому засіданні представник позивача надав додаткові письмові пояснення № 2609-17/СТ від 26.09.2017 р., що долучені судом до матеріалів справи.

27.09.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 11.10.2017 р.

11.10.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 01.11.2017 р.

01.11.2017 р. у судовому засіданні представник відповідача надав письмові пояснення № 01/11/17 від 01.11.2017 р., що долучені судом до матеріалів справи.

01.11.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 29.11.2017 р.

29.11.2017 р. у судовому засіданні представник позивача надав письмові пояснення № 1 б/д, а представник третьої особи надав письмові пояснення № 28/11-1 від 28.11.2017 р., що долучені судом до матеріалів справи.

29.11.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 13.12.2017 р.

13.12.2017 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 17.01.2018 р.

17.01.2018 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 14.02.2018 р.

14.02.2018 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 27.02.2018 р.

27.02.2018 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 06.03.2018 р.

02.03.2018 р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 02.03.2018 р. із доданими до нього документами на виконання вимог суду, що долучені судом до матеріалів справи.

06.03.2018 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, документи, витребувані судом, надав.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 00231/1 на перевезення вантажів, згідно з умовами 1.1., 1.2. якого предметом цього договору є порядок взаємовідносин, які виникають між перевізником і експедитором при організації та виконанні обсягу послуг, пов?язаних з перевезенням вантажів номенклатури експедитора у міжнародному та внутрішньому сполученні.

Перевізник зобов`язується доставити за рахунок експедитора довірений йому- відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вартажу (одержувачеві), а експедитор зобов`язується сплатити за перевезезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 2.1. перевізник надає послуги відповідно до Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі - КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (далі МДП), Європейської Угоди, що стосується екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (надалі ESTR), Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), Європейської угоди про перевезення вантажів які, швидко псуються (в країнах транзиту, на території яких Сторони повинні їх виконувати), „Про транспорт, Статуту автомобільного транспорту, Цивільного та Господарського кодексів України та інших діючих нормативних актів України. На кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яке складається в письмовій формі, підписується замовником/експедитором і надається перевізнику за допомогою факсимільного зв`язку та є невід`ємною частиною договору. Сторони визнають юридичну силу замовлення (заявки), що надається факсимільним зв`язком.

Пунктом 3.1.10. договору передбачено, що експедитор зобов?язується у випадку повної або часткової втрати або пошкодження вантажу, а також у разі виникнення розбіжностей між перевізником та експедитором (вантажоодержувачем) при здачі/прийманні доставленого вантажу складати відповідний акт, який скріплюється підписами зацікавлених осіб (водія ТЗ, експедитора або вантажоодержувача).

Пунктом 3.2.6. договору передбачено, що перевізник зобов?язується провести інструктаж водіїв про необхідність, у тому числі, у темний час доби зупинятись лише на зупинках TIR.

Пунктом 3.2.18. договору передбачено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його прийому його від відправника до моменту здавання одержувачу.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що у випадку повної або часткової втрати або пошкодження вантажу, які виникли в проміжок часу між отриманням вантажу та його передачею вантажоодержувачу, перевізник відшкодовує експедитору штраф, еквівалентний вартості втраченого або пошкодженого вантажу, який вказаний в претензії вантажоодержувача (вантажовласника) та підтверджується актом згідно з п. 3.1.10 цього договору.

Пунктом 9.1. договору визначено строк його дії, згідно якого цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе обов?язків. Якщо договір укладено шляхом факсимільного зв`язку, оригінал цього договору з печаткою та підписом уповноваженої особи передаються (пересилаються) перевізником протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з моменту укладання договору шляхом факсимільного зв`язку. У випадку, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про намір припинити дію договору за 30 діб до спливу його строку, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах.

25.07.2016 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р.

22.02.2017 р. між позивачем та відповідачем було підписано заявку № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 р., згідно з умовами якої відповідач зобов`язувався здійснити для позивача перевезення вантажу (алкогольні напої, 86 куб.м., вагою до 20 т, до 33 палет) за маршрутом м. Рига, Латвія м. Київ, Україна, автомобілем, державний номер НОМЕР_1 , напівпричіп НОМЕР_2 (тент), водій Вакуленко О., дата завантаження 23.02.2017 р., дата розвантаження без строку.

Відповідно до заявки автоперевезення вантажів провадиться згідно з міжнародними вимогами, відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) ООН Женева 1956 р. Водій зобов?язаний не робити довготривалих зупинок з вантажем по території України без вагомих на це причин, а у випадку зупинки, буде проводити її на сертифікованих охороняємих стоянках, які будуть нести відповідальність за схоронність вантажу. Водію у будь-якому випадку забороняється залишати автомобіль під час перевезення (навіть на охоронюваних стоянках).

У процесі виконання відповідачем вищевказаного перевезення вантажу 24.02.2017 р. приблизно о 02 год. 00 хв. під час зупинки транспортного засобу з вантажем на охоронюваній стоянці „Твоя у місцевості Протаси м. Заблудів Республіки Польща невідомі особи після попереднього розрізання тенту напівпричепу, реєстраційний номер 01894КХ, здійснили викрадення з напівпричепу 44 коробів по 12 пляшок об?ємом 0, 7 літрів кожна та однієї пляшки об?ємом 1 літр віскі „White Horse, що підтверджується внутрішньою квитанцією на оплату стоянки, підтвердженням подання повідомлення від 24.02.2017 р. в Комісаріат Поліції у Заблудові, наявними у матеріалах справи.

На виконання умов договору та заявки № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 р. відповідачем у період з 23.02.2017 р. по 02.03.2017 р. було надано позивачу послуги по перевезенню вантажу, в результаті надання яких 02.03.2017 р. в момент розвантаження вантажу та видачі його вантажоодержувачу на складі ТОВ „Баядера-Логістик було виявлено та встановлено нестачу вантажу (товару), а саме віскі „White Horse 528 пляшок об?ємом 0, 7 літрів кожна та 1 пляшка об?ємом 1 літр, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0911568, актом прийому продукції № 54 від 02.03.2017 р., рахунком (invoice) № 9616119955 від 02.02.2017 р., вантажно-митною декларацією (МД-2) № UA125220/2017/701860 та іншими документами, наявними у матеріалах справи.

У березні 2017 р. третя особа звернулась до позивача із претензією № 63 від 06.03.2017 р. про відшкодування збитків, у якій вимагала від останнього відшкодувати понесені збитки у зв?язку із втратою (нестачею) вищевказаного вантажу у загальному розмірі 100 802, 65 грн за наданим розрахунком.

На виконання претензії № 63 від 06.03.2017 р. позивачем було відшкодовано понесені збитки та перераховано третій особі грошові кошти у загальному розмірі 100 802, 65 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 581 від 23.03.2017 р. на суму 50 802, 65 грн, платіжним дорученням № 566 від 17.03.2017 р. на суму 50 000, 00 грн, наявними у матеріалах справи.

У березні 2017 р. позивач звернувся до відповідача із претензією № 07/03/17 від 07.03.2017 р. про відшкодування збитків, у якій вимагав від останнього відшкодувати понесені збитки у зв?язку із втратою (нестачею) вищевказаного вантажу у загальному розмірі 100 802, 65 грн.

У березні 2017 р. у відповідь на претензію № 07/03/17 від 07.03.2017 р. відповідач звернувся до позивача із листом-відповідь № 9 від 13.03.2017 р. на претензію про відшкодування збитків на суму 100 802, 65 грн, у якій зазначив, що у випадку затримання дійсних винуватців крадіжки збитки будуть компенсовані в повному обсязі.

У березні 2017 р. позивач повторно звернувся до відповідача із претензією № 14395 від 28.03.2017 р. про відшкодування збитків, у якій вимагав від останнього відшкодувати понесені збитки у зв?язку із втратою (нестачею) вищевказаного вантажу у загальному розмірі 100 802, 65 грн.

У квітні 2017 р. у відповідь на претензію № 14395 від 28.03.2017 р. відповідач звернувся до позивача із листом-відповідь № 22 від 10.04.2017 р. на претензію про відшкодування збитків на суму 100 802, 65 грн, у якій зазначив, що підстав для задоволення вимог претензії немає.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві, крім інших вимог, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 55 293, 61 грн вартості втраченого внаслідок викрадення вантажу при його перевезенні за договором № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р. та заявкою № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 р.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із наданням послуг по міжнародному перевезенню вантажу здійснюється Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно з ст. 17 цієї ж Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

2. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

3. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

4. За умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов`язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин:

a) з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній;

b) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню;

c) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача;

d) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників;

e) з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць;

f) з перевезенням худоби.

5. Якщо відповідно до цієї статті перевізник не несе жодної відповідальності за деякі обставини, що викликали втрату, ушкодження або затримку, то він несе відповідальність лише в тій мірі, у якій обставини, за які він відповідає згідно цієї статті, сприяли виникненню втрати, ушкодження або затримки.

Статтею 18 цієї ж Конвенції передбачено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

2. Якщо перевізник встановить, що через обставини, які склалися, утрата вантажу чи його ушкодження могли бути наслідком одного чи декількох особливих ризиків, зазначених у пункті 4 статті 17, то вважається, що вони відбулися внаслідок цього. Однак, позивач має право довести, що утрата або ушкодження фактично не були пов`язані, повністю або частково, з одним з цих ризиків.

3. Ця презумпція не застосовується у випадку, передбаченому підпунктом a) пункту 4 статті 17, якщо нестача перевищує припустиму норму або при втраті будь-якого вантажного місця.

4. Якщо перевезення виконується транспортними засобами, спеціально обладнаними так, щоб вантаж не підпадав під вплив тепла, холоду, змін температури чи вологості повітря, перевізник не може посилатися на підпункт d) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи стосовно вибору, обслуговування і використання вищезгаданого обладнання, яких він був зобов`язаний вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що він дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.

5. Перевізник не може посилатися на підпункт f) пункту 4 статті 17, якщо тільки він не доведе, що всі заходи, які він був зобов`язаний вжити з урахуванням обставин, були ним вжиті, і що він дотримувався будь-яких наданих йому спеціальних інструкцій.

Згідно з частинами 1, 6 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до ст. 314 цього ж кодексу перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

3. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

4. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

5. У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

Відповідно до ч. 2 статті 908 цього ж кодексу загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 909 цього ж кодексу передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ст. 920 цього ж кодексу у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 924 цього ж кодексу передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

2. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 614 цього ж кодексу передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним

Статтею 617 цього ж кодексу передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Пунктом 3.2.6. договору № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р. передбачено, що перевізник зобов?язується провести інструктаж водіїв про необхідність, у тому числі, у темний час доби зупинятись лише на зупинках TIR.

Пунктом 3.2.18. договору передбачено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його прийому його від відправника до моменту здавання одержувачу.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що у випадку повної або часткової втрати або пошкодження вантажу, які виникли в проміжок часу між отриманням вантажу та його передачею вантажоодержувачу, перевізник відшкодовує експедитору штраф, еквівалентний вартості втраченого або пошкодженого вантажу, який вказаний в претензії вантажоодержувача (вантажовласника) та підтверджується актом згідно з п. 3.1.10 цього договору.

Відповідно до заявки № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 р. автоперевезення вантажів провадиться згідно з міжнародними вимогами, відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) ООН Женева 1956 р. Водій зобов?язаний не робити довготривалих зупинок з вантажем по території України без вагомих на це причин, а у випадку зупинки, буде проводити її на сертифікованих охороняємих стоянках, які будуть нести відповідальність за схоронність вантажу. Водію у будь-якому випадку забороняється залишати автомобіль під час перевезення (навіть на охоронюваних стоянках).

Як вбачається із матеріалів справи, при виконанні перевезення вантажу за договором № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р. та заявкою № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 р. відповідачем було належним чином та із дотриманням умов і вимог договору та заявки здійснено 23.02.2017 р. зупинку транспортного засобу з вантажем на охоронюваній стоянці TIR - „Твоя у місцевості Протаси м. Заблудів Республіки Польща, що підтверджується внутрішньою квитанцією на оплату стоянки, підтвердженням подання повідомлення від 24.02.2017 р. в Комісаріат Поліції у Заблудові, наявними у матеріалах справи, а тому суд дійшов висновку, що ним було вжито всіх залежних від нього заходів, передбачених умовами договору і заявки, направлених на схоронність вантажу і недопущення його викрадення, тощо, а тому суд вважає, що в даному випадку і за таких обставин відповідальними за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, є безпосередньо особи, що здійснили його викрадення, і не є відповідальною особою за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, безпосередньо відповідач.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, що при виконанні перевезення вантажу за договором № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р. та заявкою № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 р. відповідачем було належним чином та із дотриманням умов і вимог договору та заявки здійснено 23.02.2017 р. зупинку транспортного засобу з вантажем на охоронюваній стоянці TIR - „Твоя у місцевості Протаси м. Заблудів Республіки Польща, та було вжито всіх залежних від нього заходів, передбачених умовами договору і заявки, направлених на схоронність вантажу і недопущення його викрадення, тощо, і в даному випадку і за таких обставин відповідальними за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, є безпосередньо особи, що здійснили його викрадення, і не є відповідальною особою за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, безпосередньо відповідач, а тому відповідно позовна вимога позивача до відповідача про стягнення 55 293, 61 грн вартості втраченого внаслідок викрадення вантажу, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на сплату - 18 820, 55 грн акцизного збору, 101, 89 грн вартості акцизних марок, 15 726, 31 грн ПДВ під час розмитнення, 9 057, 10 грн вартості морського фрахту та логістичних послуг, 1 598, 91 грн вартості наземного фрахту, 65, 25 грн вартості послуг митного терміналу з ПДВ, у зв?язку із втратою внаслідок викрадення вантажу при його перевезенні за договором № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р. та заявкою № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 р.

З приводу вказаних позовних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду усіх достатніх, належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме факт заподіяння саме відповідачем вказаних збитків позивачу; самі збитки та їх заявлений розмір; наявність вини саме відповідача у заподіянні збитків позивачу; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою саме відповідача і заявленими збитками позивача.

Докази, додані позивачем до позовної заяви при зверненні в суд та надані ним у процесі розгляду справи і наявні у матеріалах справи, а саме довідка № 057 від 23.02.2017 р. SIA „Prodimpekss Logistikas Grupa, заявка-розрахунок № 153 від 02.02.2017 р. на придбання марок акцизного податку для маркування алкогольних напоїв, акт надання послуг № 1298 від 01.03.2017 р., заявка про купівлю іноземної валюти № 2688 від 20.03.2017 р., платіжне доручення в іноземній валюті № 2553 від 28.03.2017 р., платіжне доручення № 289704 від 17.08.2016 р., платіжне доручення № 1588450097 від 02.03.2017 р., платіжне доручення № 38353 від 22.02.2017 р., платіжне доручення № 309751 від 07.09.2016 р., платіжне доручення № 2183 від 23.01.2017 р., платіжне доручення № 2182 від 23.01.2017 р., рахунок (invoice) № 17/0373 від 03.02.2017 р., акт № Т-106736903 прийому-здачі послуг від 03.02.2017 р., рахунок (invoice) № 17/0564 від 23.02.2017 р., акт № М-106736903 прийому-здачі послуг від 23.02.2017 р., і інші документи, не є належними та допустимими доказами, що достовірно підтверджують вищевказані заявлені збитки позивача, та достовірно не підтверджують факт заподіяння саме відповідачем вказаних збитків позивачу, самі збитки, їх обов`язковий характер та їх заявлений розмір відповідно до кількості і обсягу втраченого (викраденого) вантажу, а також достовірно не підтверджують наявність будь-якого причинного зв`язку між протиправною поведінкою саме відповідача і заявленими збитками позивача.

Оскільки, враховуючи те, що як було встановлено судом у процесі розгляду справи, що при виконанні перевезення вантажу за договором № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р. та заявкою № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 р. відповідачем було належним чином та із дотриманням умов і вимог договору та заявки здійснено 23.02.2017 р. зупинку транспортного засобу з вантажем на охоронюваній стоянці TIR - „Твоя у місцевості Протаси м. Заблудів Республіки Польща, та було вжито всіх залежних від нього заходів, передбачених умовами договору і заявки, направлених на схоронність вантажу і недопущення його викрадення, тощо, і в даному випадку і за таких обставин відповідальними за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, є безпосередньо особи, що здійснили його викрадення, і не є відповідальною особою за викрадення (нестачу) вантажу, що перевозився, безпосередньо відповідач, а тому відповідно недоведеними є факти заподіяння саме відповідачем вказаних збитків позивачу, їх розмір, наявність вини саме відповідача у заподіянні збитків позивачу, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою саме відповідача і заявленими збитками позивача, то у суду відсутні правові підстави для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного (господарського) правопорушення, а тому позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача понесених витрат на сплату - 18 820, 55 грн акцизного збору, 101, 89 грн вартості акцизних марок, 15 726, 31 грн ПДВ під час розмитнення, 9 057, 10 грн вартості морського фрахту та логістичних послуг, 1 598, 91 грн вартості наземного фрахту, 65, 25 грн вартості послуг митного терміналу з ПДВ, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Відмовити у задоволенні позову повністю.

2.Судові витрати покласти на позивача.

3.Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Київської області.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення підписаний

25 травня 2018 р.