Постанова

від 04.09.2018 по справі 911/1546/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. м. Київ Справа № 911/1546/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу: від позивача: Мазур І.О. за довіреністю від відповідача: Мельниченко В.С. за довіреністю від третьої особи: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сван Транс" на рішенняГосподарського суду Київської області від 06.03.2018 суддя Бацуца В.М. повний текст складено 25.05.2018 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Сван Транс", м. Київ дотовариства з обмеженою відповідальністю "Гонта", м. Бровари, Київська обл. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера-Імпорт", м. Київ простягнення 100 802,65 грн.,

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сван Транс (надалі-ТОВ Сван Транс /позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовом товариства з обмеженою відповідальністю Гонта ( надалі-ТОВ Гонта / відповідач) про стягнення 100 802, 65 грн. збитків, що складаються з 55 293,61 грн. вартості втраченого внаслідок викрадення вантажу, понесених витрат на сплату - 18 820,55 грн. акцизного збору, 101,89 грн. вартості акцизних марок, 15 726, 31 грн. ПДВ під час розмитнення, 9 057,10 грн. вартості морського фрахту та логістичних послуг, 1 598, 91 грн. вартості наземного фрахту, 65,25 грн. вартості послуг митного терміналу з ПДВ.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо якісного надання послуг з перевезення вантажу та забезпечення перевезення у повному обсязі вантажу за договором № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.06.2017 було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -товариство з обмеженою відповідальністю Баядера-Імпорт ( надалі-ТОВ Баядера-Імпорт / третя особа).

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2018 у справі № 911/1546/17 відмовлено у задоволенні позову повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення визначених ст. 22 Цивільного кодексу України, а саме факт заподіяння саме відповідачем вказаних збитків позивачу; самі збитки та їх заявлений розмір; наявність вини саме відповідача у заподіянні збитків позивачу; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою саме відповідача і заявленими збитками позивача.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2018 у справі № 911/1546/17 ТОВ "Сван Транс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у справі № 911/1546/17 задоволено клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Сван Транс" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2018 у справі № 911/1546/17; відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги призначено на 07.08.2018.

16.07.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Гонта" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не було надано належну оцінку пунктам 3.2.18, 4.1., 4.5 договору про перевезення вантажу.

Заявник апеляційної скарги вказує, що відповідачем (перевізником) було порушено положення ст. 525 Цивільного кодексу України в контексті неналежного виконання зобов'язання з перевезення (доставлення) та видачі товару у невідповідності до зазначених у міжнародній товарно-транспортній накладній кількості, а отже, був виявлений факт нестачі товару.

За доводами скаржника, відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу (товару) з моменту прийняття його до перевезення та видачі вантажу одержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Скаржник вважає, що місцевим господарським судом не було враховано те, що крадіжка не є тією обставиною, якій перевізник не міг запобігти або усунення якої від нього не залежало.

16.07.2018 через відділ автоматизовано розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ Гонта надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі позивача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

23.07.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ "Сван Транс" надішла відповідь на відзив.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09.1-08/2168/18 від 06.08.2018 у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/1546/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.08.2018 для розгляду справи № 911/1546/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В. Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу апеляційну скаргу ТОВ "Сван Транс" на рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2018 у справі № 911/1546/17 колегією суддів у складі: головуючий суддя-Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у справі № 911/1546/17 задоволено клопотання ТОВ "Сван Транс" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2018 у справі № 911/1546/17; відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги призначено на 07.08.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 розгляд справи № 911/1546/17 відкладено на 04.09.2018.

27.08.2018 через відділ автоматизовано розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ Сван Транс надійшли додаткові пояснення по справі.

Третя особа не подала суду відзиву на апеляційну скаргу ТОВ Сван Транс . Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції ( ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, з наведених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду Київської області від 06.03.2018 у справі № 911/1546/17 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві на неї та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення-без змін.

Інші учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю третьої особи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції частковому скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 01.06.2014 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 00231/1 на перевезення вантажів ( надалі-договір).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого предметом цього договору є порядок взаємовідносин, які виникають між перевізником і експедитором при організації та виконанні обсягу послуг, пов ?язаних з перевезенням вантажів номенклатури експедитора у міжнародному та внутрішньому сполученні.

Перевізник зобов'язується доставити за рахунок експедитора довірений йому- відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вартажу (одержувачеві), а експедитор зобов'язується сплатити за перевезезення вантажу встановлену плату.

У п. 2.1. договору сторони визначили, що перевізник надає послуги відповідно до Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі - КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (далі - МДП), Європейської Угоди, що стосується екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (надалі ESTR ), Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), Європейської угоди про перевезення вантажів які, швидко псуються (в країнах транзиту, на території яких Сторони повинні їх виконувати), „Про транспорт", Статуту автомобільного транспорту, Цивільного та Господарського кодексів України та інших діючих нормативних актів України. На кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яке складається в письмовій формі, підписується замовником/експедитором і надається перевізнику за допомогою факсимільного зв'язку та є невід'ємною частиною договору. Сторони визнають юридичну силу замовлення (заявки), що надається факсимільним зв'язком.

У п. 3.1.10. договору передбачено, що експедитор зобов ?язується у випадку повної або часткової втрати або пошкодження вантажу, а також у разі виникнення розбіжностей між перевізником та експедитором (вантажоодержувачем) при здачі/прийманні доставленого вантажу складати відповідний акт, який скріплюється підписами зацікавлених осіб (водія ТЗ, експедитора або вантажоодержувача)

Перевізник зобов ?'язується провести інструктаж водіїв про необхідність, у тому числі, у темний час доби зупинятись лише на зупинках TIR ( п. 3.2.6. договору).

Згідно з п. 3.2.18. договору перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його прийому його від відправника до моменту здавання одержувачу.

Пунктом 4.5. договору сторони передбачили, що у випадку повної або часткової втрати або пошкодження вантажу, які виникли в проміжок часу між отриманням вантажу та його передачею вантажоодержувачу, перевізник відшкодовує експедитору штраф, еквівалентний вартості втраченого або пошкодженого вантажу, який вказаний в претензії вантажоодержувача (вантажовласника) та підтверджується актом згідно з п. 3.1.10 цього договору.

У п. 9.1. договору визначено строк його дії, згідно якого цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе обов ?язків. Якщо договір укладено шляхом факсимільного зв'язку, оригінал цього договору з печаткою та підписом уповноваженої особи передаються (пересилаються) перевізником протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з моменту укладання договору шляхом факсимільного зв'язку. У випадку, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про намір припинити дію договору за 30 діб до спливу його строку, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах.

25.07.2016 між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 00231/1 на перевезення вантажів від 01.06.2014 р.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, що 22.02.2017 між позивачем та відповідачем було підписано заявку № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017, згідно з умовами якої відповідач зобов'язувався здійснити для позивача перевезення вантажу (алкогольні напої, 86 куб.м., вагою до 20 т, до 33 палет) за маршрутом м. Рига, Латвія - м. Київ, Україна, автомобілем, державний номер НОМЕР_1, напівпричіп НОМЕР_4 (тент), водій ОСОБА_5, дата завантаження - 23.02.2017, дата розвантаження - без строку.

Відповідно до заявки автоперевезення вантажів провадиться згідно з міжнародними вимогами, відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) ООН Женева 1956 р. Водій зобов ?'язаний не робити довготривалих зупинок з вантажем по території України без вагомих на це причин, а у випадку зупинки, буде проводити її на сертифікованих охороняємих стоянках, які будуть нести відповідальність за схоронність вантажу. Водію у будь-якому випадку забороняється залишати автомобіль під час перевезення (навіть на охоронюваних стоянках).

У процесі виконання відповідачем вищевказаного перевезення вантажу 24.02.2017 приблизно о 02 год. 00 хв. під час зупинки транспортного засобу з вантажем на охоронюваній стоянці „Твоя" у місцевості Протаси м. Заблудів Республіки Польща невідомі особи після попереднього розрізання тенту напівпричепу, реєстраційний номер НОМЕР_4, здійснили викрадення з напівпричепу 44 коробів по 12 пляшок об ?ємом 0, 7 літрів кожна та однієї пляшки об ?ємом 1 літр віскі „White Horse", що підтверджується внутрішньою квитанцією на оплату стоянки та подання повідомлення від 24.02.2017 в Комісаріат Поліції у Заблудові, наявними у матеріалах справи.

На виконання умов договору та заявки № DG-4 на міжнародне перевезення автотранспортом від 22.02.2017 відповідачем у період з 23.02.2017 по 02.03.2017 було надано позивачу послуги по перевезенню вантажу, в результаті надання яких 02.03.2017 в момент розвантаження вантажу та видачі його вантажоодержувачу на складі ТОВ „Баядера-Логістик" було виявлено та встановлено нестачу вантажу (товару), а саме віскі „White Horse" 528 пляшок об' ?ємом 0, 7 літрів кожна та 1 пляшка об ?'ємом 1 літр.

Вказане підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0911568, актом прийому продукції № 54 від 02.03.2017, рахунком (invoice) № 9616119955 від 02.02.2017, вантажно-митною декларацією (МД-2) № UA125220/2017/701860 та іншими документами, наявними у матеріалах справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера-Імпорт" звернулась до позивача із претензією № 63 від 06.03.2017 про відшкодування збитків, у якій вимагала від останнього відшкодувати понесені збитки у зв ?язку із втратою (нестачею) вищевказаного вантажу у загальному розмірі 100 802,65 грн. за наданим розрахунком.

Товариством з обмеженою відповідальністю Сван Транс на виконання претензії № 63 від 06.03.2017 було відшкодовано понесені збитки та перераховано третій особі грошові кошти у загальному розмірі 100 802,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 581 від 23.03.2017 на суму 50 802,65 грн. та платіжним дорученням № 566 від 17.03.2017 на суму 50 000,00 грн., які наявними у матеріалах справи.

07.03.2017 позивач звернувся до відповідача із претензією № 07/03/17 про відшкодування збитків, у якій (претензії) вимагав від останнього відшкодувати понесені збитки у зв ?язку із втратою (нестачею) вищевказаного вантажу у загальному розмірі 100 802, 65 грн.

13.03.2017 товариство з обмеженою відповідальністю Гонта звернувся до позивача із листом-відповідю № 9 на претензію позивача № 07/03/17 від 07.03.207 про відшкодування збитків на суму 100 802, 65 грн., у якій зазначив, що у випадку затримання дійсних винуватців крадіжки збитки будуть компенсовані в повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Сван Транс повторно звернувся до відповідача із претензією № 14395 від 28.03.2017 про відшкодування збитків, у якій вимагав від останнього відшкодувати понесені збитки у зв ?язку із втратою (нестачею) вищевказаного вантажу у загальному розмірі 100 802, 65 грн.

У відповідь на претензію № 14395 від 28.03.2017 відповідач звернувся до позивача із листом-відповідь № 22 від 10.04.2017 на претензію про відшкодування збитків на суму 100 802,65 грн., у якій зазначив, що підстав для задоволення вимог претензії немає.

Несплата відповідачем збитків в сумі 100 802,65 грн. стала підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні місцевий господарський суд виходи з того, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо схоронності вантажу, а позивачем в свою чергу, не було доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення визначених ст. 22 Цивільного кодексу України.

Проте, суд апеляційної інстанції частково не погоджується з таким висновком суд першої інстанції, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 ( надалі-Конвенція).

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику

У відповідності до положень частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Відповідач в ході судового розгляду підтвердив факт недоставляння ввіреного йому вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Також, ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статут автомобільного транспорту та стаття 925 ЦК України зобов'язує сторін застосовувати претензійний порядок регулювання спору.

Згідно ст. 925 Цивільного кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Як вже зазначалось вище, 07.03.2017 позивач звернувся до відповідача із претензією № 07/03/17 про відшкодування збитків, у якій (претензії) вимагав від останнього відшкодувати понесені збитки у зв ?'язку із втратою (нестачею) вищевказаного вантажу у загальному розмірі 100 802, 65 грн.

13.03.2017 товариство з обмеженою відповідальністю Гонта звернувся до позивача із листом-відповідю № 9 на претензію позивача № 07/03/17 від 07.03.207 про відшкодування збитків на суму 100 802, 65 грн., у якій зазначив, що у випадку затримання дійсних винуватців крадіжки збитки будуть компенсовані в повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Сван Транс повторно звернувся до відповідача із претензією № 14395 від 28.03.2017 про відшкодування збитків, у якій вимагав від останнього відшкодувати понесені збитки у зв ?'язку із втратою (нестачею) вищевказаного вантажу у загальному розмірі 100 802, 65 грн.

У відповідь на претензію № 14395 від 28.03.2017 відповідач звернувся до позивача із листом-відповідь № 22 від 10.04.2017 на претензію про відшкодування збитків на суму 100 802,65 грн., у якій зазначив, що підстав для задоволення вимог претензії немає.

Відповідач шкоду не відшкодував.

Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Положеннями ст. 314 Господарського кодексу України визначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення є необґрунтованими, оскільки відповідачем не були виконані вимоги законодавства та договору щодо збереження вантажу під час його перевезення, що в свою чергу призвело до нестачі вантажу та виникнення у позивача збитків.

Під час приймання вантажу вантажоотримувачем було зафіксовано факт нестачі частини вантажу. По даному факту були складені наступні документи:

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 0911568,

- акт прийому продукції № 54 від 02.03.2017,

- рахунком (invoice) № 9616119955 від 02.02.2017,

- вантажно-митною декларацією (МД-2) № UA125220/2017/701860.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зазначені вище документи є належними доказами на підтвердження виявлення факту нестачі вантажу, а також кількості нестачі вантажу, та виникнення у позивача збитків в розмірі 55 432,63 грн.

В п. 3.2.18. договору сторони погодили, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його прийому його від відправника до моменту здавання одержувачу.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом. Пошкодження вантажу - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій); нестача вантажу - доставка вантажу одержувачу в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу. Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, спричинених непереборною силою. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, не зумовленого непереборною силою, відповідно до ст. 924 ЦК України не звільняє перевізника від відповідальності за незбереження вантажу (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.03.2016 у справі №6-2086цс15).

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17.

Статтею 623 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. За оцінкою судів в даному випадку відповідачем порушені зобов'язання, визначені пунктами договору, умови статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконанні умов договору.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає у тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування.

Матеріалами справи підтверджено, що втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник) і який на постійній, професійній основі.

За приписами чинного законодавства за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Розмір вартості втраченого вантажу складає 55 432,63 грн.

Отже, у відповідності до статей 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статей 22, 623, 920, 924 ЦК України та умови пункту 3.2.18. договору, укладеного між сторонами у справі, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача збитків в розмірі 55 432,63 грн.

Отже, враховуючи не доведення відповідачем підстав, наведених у ст. 617 ЦК України та ст. 314 ГК України, які б звільняли відповідача від відповідальності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 55 432,63 грн., у зв'язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в стягненні позивачем понесених витрат на сплату - 18 820,55 грн. акцизного збору, 101,89 грн. вартості акцизних марок, 15 726, 31 грн. ПДВ під час розмитнення, 9 057,10 грн. вартості морського фрахту та логістичних послуг, 1 598, 91 грн. вартості наземного фрахту, 65,25 грн. вартості послуг митного терміналу з ПДВ, у зв'язку з їх не доведеністю та необґрунтованістю.

Так, надані позивачем до позовної заяви при зверненні в суд та надані ним у процесі розгляду справи і наявні у матеріалах справи, а саме довідка № 057 від 23.02.2017, SIA „Prodimpekss Logistikas Grupa", заявка-розрахунок № 153 від 02.02.2017, на придбання марок акцизного податку для маркування алкогольних напоїв, акт надання послуг № 1298 від 01.03.2017, заявка про купівлю іноземної валюти № 2688 від 20.03.2017, платіжне доручення в іноземній валюті № 2553 від 28.03.2017, платіжне доручення № 289704 від 17.08.2016, платіжне доручення № НОМЕР_3 від 02.03.2017 платіжне доручення № 38353 від 22.02.2017, платіжне доручення № 309751 від 07.09.2016, платіжне доручення № 2183 від 23.01.2017, платіжне доручення № 2182 від 23.01.2017, рахунок (invoice) № 17/0373 від 03.02.2017, акт № Т-106736903 прийому-здачі послуг від 03.02.2017, рахунок (invoice) № 17/0564 від 23.02.2017, акт № М-106736903 прийому-здачі послуг від 23.02.2017 і інші документи, оскільки не є належними та допустимими доказами, що достовірно підтверджують вищевказані заявлені збитки позивача.

З огляду на викладене, рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2018 справі № 911/1546/17 про відмову у задоволенні позову, підлягає скасуванню, з прийняттям у вказаній частині нового рішення про часткове задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що згідно з п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про часткове задоволення позову.

Частиною 1 ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ Сван Транс .

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 379,76 грн. покласти на відповідача - ТОВ Гонта .

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сван Транс" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2018 у справі № 911/1546/17 скасувати та прийняти нове.

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Гонта" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Янченка Дмитра, буд. 2, ідентифікаційний код 20585557) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сван Транс" (04212, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 15/3, кв. 12, ідентифікаційний код 37639977) 55 432 ( п'ятдесят п'ять тисяч чотириста тридцять дві) грн. 63 коп. вартості втраченого товару та 879 ( вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 84 коп. - виплат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити .

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Гонта" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Янченка Дмитра, буд. 2, ідентифікаційний код 20585557) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сван Транс" (04212, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 15/3, кв. 12, ідентифікаційний код 37639977) 1 379 ( одну тисячу триста сімдесят дев'ять) грн. 76 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

4. Матеріали справи № 911/1546/17 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Доручити Господарському суду Київської області у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України видати відповідні накази.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 10.09.2018

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

Л.В. Чорна