Постанова

від 22.05.2018 по справі 910/17015/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2018 р. Справа№ 910/17015/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

Секретар судового засідання: Камінська Т.О.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 22.05.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства власників квартир "Будматеріали"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 (повний текст складено 12.03.2018)

у справі № 910/17015/17 (суддя Паламар П.І.)

За позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Київської міської ради

до 1. Головного територіального управління юстиції у місті Києві,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Салон-Магазин "Україна-Імідж"

треті особи 1. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва",

2. Товариство власників квартир "Будматеріали"

про скасування свідоцтва про право власності, витребування майна, ціна позову 549 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах Київської міської ради до 1. Головного територіального управління юстиції у місті Києві, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Салон-Магазин "Україна-Імідж" м. Києва треті особи 1. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва", 2. Товариство власників квартир "Будматеріали" м. Києва про скасування свідоцтва про право власності, витребування майна, ціна позову 549000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилався на те, що реєстрація права власності на нежиле приміщення № 164 площею 78,1 м 2 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві проведена з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 р., за відсутності документів, які підтверджували б набуття відповідачем 2. права власності на це майно, та порушує право власності територіальної громади міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2018, повний текст якого підписаний 12.03.2018, у справі № 910/17015/17 позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво № 44422721 від 24 вересня 2015 р. про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Салон-Магазин "Україна-Імідж" на нежиле приміщення 164 площею 78,1 м 2 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві, видане Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві.

Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю Салон-Магазин "Україна-Імідж" та передано територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради нежиле приміщення № 164 загальною площею 32,1 м 2 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Салон-Магазин "Україна-Імідж" на користь Київської місцевої прокуратури № 6, 9835 грн. судового збору.

В іншій частині у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство власників квартир "Будматеріали" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 09.1-04.1/2044/18 від 04.04.2018), відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/17015/17 скасувати в частині витребування від відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОН - МАГАЗИН "Україна - ІМІДЖ" та передання територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилого приміщення № 164 загальною площею 32,1 кв.м. по вул. Шовковичній, 48 (згідно рішення суду 46/48) у м. Києві , та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні даної позовної вимоги відмовити.

Обґрунтовіючи апеляційну скаргу, апелянт наголосив, що при прийнятті будинку в експлуатацію не зазначалося конкретних приміщень з номерами та метражем, а всі приміщення перебували у володінні ЖБК "Будматеріали".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2018 апеляційну скаргу Товариства власників квартир "Будматеріали" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі №910/17015/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства власників квартир "Будматеріали" та призначено до розгляду на 22.05.2018.

02.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокуратура заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити апеляційну скаргу Товариства власників квартир "Будматеріали" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 без змін.

03.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Київська міська рада заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТВК "Будматеріали" та залишити рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2018 у справі № 910/17015/17 без змін.

17.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника ТВК "Будматеріали" надійшла заява про долучення додаткових матеріалів.

22.05.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-Магазин "Україна - Імідж" надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Обґрунтовуючи дане клопотання, заявник зазначив, що органи прокуратури не мають права подавати позови в інтересах територіальних громад в особі сільських селищних або міських рад.

Розглянувши вищевикладене клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні у зв'язку з його необґрунтованістю та недоведеністю, з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Правовідносини, пов'язані з вибуттям майна із комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, вчинення дій, на підставі яких майно вибуло з комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірного майна на користь територіальної громади з володіння ТОВ Салон-Магазин "Україна-Імідж" відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі норм статті 387 ЦК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Таким чином, спір у даній справі становить суспільний інтерес, оскільки нежитлове приміщення № 164 по вул. Шовковична, 46/48 у м. Києві незаконно, без відповідного волевиявлення дійсного власника-Київської міської ради, вибуло з комунальної власності, що порушує майнові права територіальної громади м. Києва.

Тому, звертаючись з даним позовом, прокурор правомірно дійшов висновку, що сам факт нездійснення уповноваженим органом захисту державних інтересів (відсутність активних дій Київської міської ради спрямованих на звернення з позовом до суду) є обставиною, що свідчить про бездіяльність зазначених органів держави.

В судовому засіданні 22.05.2018 представники Головного територіального управління юстиції у місті Києві, підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та просила задовольнити апеляційну скаргу Товариства власників квартир "Будматеріали", скасувати рішення суду першої інстанції в частині витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-Магазин "Україна - Імідж" та передання територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради нежилого приміщення № 164 загальною площею 32,1 кв.м. по вул. Шовковичній 48 (згідно рішення суду -46/48) у м. Києві, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні даної позовної вимоги відмовити.

В судовому засіданні 22.05.2018 прокурор та представник позивача надали пояснення по суті спору, заперечували проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзивах на апеляційну скаргу, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства власників квартир "Будматеріали", а рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 22.05.2018, повноважні представники відповідача-2 та третіх осіб не з'явилися.

Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача-2 та третіх осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 04.03.1975 між Житлово-будівельним кооперативом "Будматеріали" та Управлінням капітального будівництва міськвиконкому у вересні 1977 року був збудований 9-ти поверховий багатоквартирний кооперативний жилий будинок по вул. К.Лібкнехта (нині Шовковичній), 46/48 у м. Києві.

Згідно із актом приймання в експлуатацію державною приймальною комісією від 20.09.1977, затвердженого рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів трудящих № 1433 від 30 вересня-3 жовтня 1977 р., у вказаному жилому будинку розміщені вбудовані нежилі приміщення побутового обслуговування Фірми "Світанок" площею 258 м 2 та дитячої бібліотеки площею 165 м 2 .

Відповідно до акту обстеження нежитлового приміщення від 19.05.2017, складеного Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією за участю представників третьої особи 1., стверджується, що приміщення дитячої бібліотеки розташоване на 3-му цокольному поверсі, решта нежилих приміщень на 1-му цокольному поверсі цього будинку.

Згідно з Технічним паспортом на багатоповерховий житловий будинок по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві від 30.11.1977, журналом підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, поверховим планом 1-го цокольного поверху вбудовані нежилі приміщення на першому цокольному поверсі будинку по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві складаються з нежилих приміщень №№ 163 площею 179,2 м 2 , 164 площею 32,1 м 2 та 165 площею 48,3 м 2 (всього 259,6 м 2 ). Місця загального користування на першому цокольному поверсі будинку (сходові клітини, коридори, тамбури, водомірна, сміттєзбірники, електрощитова, комори, підсобка) займають площу 168 м 2 .

З 1991 року на підставі ст.ст. 15, 24, 35 Закону України "Про власність" у власності житлово-будівельного кооперативу залишився збудований за рахунок внесків його членів жилий будинок по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві, окрім площі квартир, за які його членами повністю були внесені пайові внески і які стали власністю цих осіб, та приміщень закладів культури (дитячої бібліотеки) і побутового обслуговування, які набули статусу комунальної власності.

Посилання відповідача-2 щодо набуття нежилими приміщеннями загальною площею 424,6 м 2 (дитячої бібліотеки 165 м 2 і побутового обслуговування 259,6 м 2 ) по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві статусу майна комунальної власності суперечать вищевказаним вимогам Закону, тому є безпідставними.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцевим самоврядуванням в Україні є гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади -жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста-самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 5 статті 6 Заону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Київська міська рада не приймала рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна, а тому право власності територіальної громади міста Києва на дане майно не припинялося.

Крім того, твердження прокурора та позивача про набуття у комунальну власність м. Києва також місць загального користування на першому цокольному поверсі будинку площею 168 м 2 суперечать чинним на час виникнення комунальної власності Закону України "Про власність" та ст. 95 ЦК УРСР, а також чинним на даний час ч. 2 ст. 382 ЦК України, ч. 2 ст. 4, ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Тому також є необґрунтованими.

Посилання на рішення Київської міської ради № 284/5096 від 2 грудня 2010 р. "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" не спростовують правого статусу майна, визначеного законами як правовими актами вищої юридичної сили.

24.09.2015 на підставі рішення про державну реєстрацію № 24707179 Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві було видане свідоцтво № 44422721 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Салон-Магазин "Україна-Імідж" на нежиле приміщення № 164 площею 78,1 м 2 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві.

Відносини з державної реєстрації прав на нерухоме майно врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції станом на час вчинення реєстраційної дії.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначені засади державної реєстрації прав, згідно з якими державна реєстрація прав є обов'язковою. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Частиною 4 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Зі змісту матеріалів реєстраційної справи Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 12987107 щодо реєстрації нежилого приміщення 164 площею 78,1 м 2 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві, пояснень відповідачів, наданих у ході судового розгляду, слідує, що під час державної реєстрації прав на вказане нерухоме майно державний реєстратор виходив з повноти та достатності документів, що підтверджують виникнення у відповідача 2. права власності на це майно, яке внесене до його статутного фонду Товариством покупців членів трудового колективу Організації орендарів "Лоліта", яке придбало його на підставі договору купівлі-продажу державного комунального майна від 31 серпня 1995 р. з Представництвом Фонду державного майна України у Старокиївському районі м. Києва та акту прийому-передачі державного майна цілісного майнового комплексу Організації орендарів "Лоліта" від 5 жовтня 1995 р.

З тексту договору купівлі-продажу та акту прийому-передачі, не вбачається, що нежиле приміщення № 164 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві було предметом указаного правочину про приватизацію комунального майна.

Інших доказів відчуження цього майна з комунальної у приватну власність матеріали справи не містять.

Що стосується посилання на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2013 у справі № 2а-17660/12/2670 є необґрунтованими.

Відповідно до указаних судових рішень члени трудового колективу Організації орендарів "Лоліта", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Салон - магазин "Україна - Імідж", приватизувавши у 1995 році цілісний майновий комплекс Організації орендарів "Лоліта", приватизував об'єкт нерухомості - нежиле приміщення площею 180 м 2 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві.

З урахуванням встановлених обставин складу нежилих приміщень будинку по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві об'єктом приватизації за договором купівлі-продажу від 31.08.1995 було нежиле приміщення № 163.

Даний факт встановлено судовими рішеннями в адміністративній справі № 826/5991/15 та цивільних справах № 757/2733/14-ц та № 757/30173/15-ц.

Що стосується доводів апелянта про підтвердження його права власності на спірні приміщення ухвалою Верховного суду України від 23.05.1995 по справі № 6-147к95 слід зазначити, що з вказаної ухвали не вбачається за які приміщення стягувалася заборгованість по орендній платі.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи статусу власника.

Дана правова позиція викладена Верховним судом України в постанові від 05.10.2016 у справі № 3 - 604гс16.

Вказані обставини під час державної реєстрації прав на нерухоме майно за відповідачем-2. всупереч вимог ч. 4 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" враховані не були, що порушує права позивача як органу, уповноваженого управляти комунальним майном територіальної громади міста Києва.

Крім того, не враховано, що фактична площа нежилого приміщення № 164 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві становить 32,1 м 2 , а не 78,1 м 2 як про це заявив відповідач 2.

З матеріалів справи вбачається, що для проведення за собою державної реєстрації відповідачем-2. було подано технічний паспорт на приміщення громадського призначення, вбудовані у житловий будинок, група приміщень № 164 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві станом на 18 грудня 2012 р.

Проте як слідує з листа Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" № 062/14-8256 від 7 липня 2017 р. технічна інвентаризація цього приміщення проводилася під час технічної інвентаризації всього багатоповерхового будинку у 1977 році. З того часу інших технічних інвентаризацій, у т.ч. у 2012 році за завданням відповідача 2., не проводилося і зміни у матеріали технічної інвентаризації цього приміщення не вносилися.

Таким чином, всупереч вимог частини 3 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав була проведена без технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, права стосовно якого підлягали державній реєстрації.

Статтями 15 та 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно є документом, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, тобто є самостійним правовстановлюючим документом на таке майно.

Враховуючи, що з часу видачі оспорюваного свідоцтва про право власності рішення про державну реєстрацію як індивідуальний правовий акт вичерпало свою дію, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві на підставі Закону України № 834-VІІІ від 26 листопада 2015 р. після 30 квітня 2016 р. вже не виконує функцій і повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, то порушене право позивача відповідно до вимог ст. 16 ЦК України підлягає захисту шляхом визнання цього свідоцтва недійсним. У зв'язку з цим заявлений прокурором з цього приводу позов підлягає частковому задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

При цьому, позивач не позбавлений можливості в установленому порядку на підставі статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ставити перед державним реєстратором питання про внесення до Державного реєстру прав записів про зміну чи скасування державної реєстрації прав на нежиле приміщення № 164 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві площею 32,1 м 2 , про що в межах даної справи не заявлялося.

З урахуванням встановлених обставин незаконного заволодіння відповідачем 2. майном комунальної власності міста Києва, а також складу цього майна, заявлений прокурором з підстав ст. 387 ЦК України позов про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає частковому задоволенню, а саме в частині витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю Салон-Магазин "Україна-Імідж" та передачі територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради нежилого приміщення № 164 загальною площею 32,1 м 2 по вул. Шовковичній, 46/48 у м. Києві.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про витребування решти майна, що є приміщеннями загального користування та спільним майном багатоквартирного будинку по вул. Шовковичній, 46/48 в м. Києві, задоволенню не підлягають.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства власників квартир "Будматеріали" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/17015/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/17015/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства власників квартир "Будматеріали" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2018 у справі № 910/17015/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/17015/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та в строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 25.05.2018.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко