Постанова

від 23.05.2018 по справі 910/14075/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/14075/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство "Рубіком-Ю",

представник позивача - не з'явився,

відповідач-1 - публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський",

представник відповідача-1 - не з'явився,

відповідач-2 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

представник відповідача-2 - не з'явився,

третя особа - державне підприємство "Дослідне господарство "Саливонківське" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України",

представник третьої особи - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Гриценка В.В. (далі - Уповноважена особа)

на рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2017 (головуючий суддя Сівакова В.В.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 (головуючий Чорногуз М.Г., судді: Мальченко А.О. і Жук Г.А.)

у справі № 910/14075/17

за позовом приватного підприємства "Рубіком-Ю" (далі - Підприємство)

до: 1) публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - Банк);

2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державне підприємство "Дослідне господарство "Саливонківське" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" (далі - Господарство),

про визнання незаконними дій відповідачів щодо невиконання вимоги про повернення коштів та стягнення 488 431,04 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про визнання незаконними дій Фонду та Банку з невиконання вимоги Підприємства про повернення на користь Господарства 488 431,04 грн. та стягнення з Банка на користь Підприємства 488 431,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання договору купівлі-продажу від 24.06.2016 № 13 (далі - Договір) Господарство як покупець перерахувало Підприємству як продавцю грошові кошти у розмірі 488 431,04 грн. на відкритий у Банку рахунок Підприємства. Після звернення до Банка з метою отримання підтвердження зарахування вказаних коштів, Підприємство отримало позитивну відповідь, а також інформацію про те, що Банк віднесено до категорії неплатоспроможних. У подальшому Підприємство звернулось до Банку з вимогою про повернення грошових коштів на користь Господарства, яку Банком залишено без задоволення. Підприємство вважає дії відповідачів щодо незадоволення вказаної вимоги неправомірними, оскільки кошті, які воно просило повернути надійшли після запровадження тимчасової адміністрації.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Банку на користь Підприємства грошові кошти у розмірі 488 431,04 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- спірні кошти були перераховані 26.05.2016 на рахунок Підприємства, який відкритий у Банку, тобто після запровадження в ньому тимчасової адміністрації (23.05.2016), тому обмеження встановлені пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин;

- позовні вимоги в частині визнання незаконними дій відповідачів щодо невиконання вимоги Підприємства про повернення на користь Господарства 488 431,04 грн. не зможе забезпечити поновлення порушеного права Підприємства, а отже обраний спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що кредиторські вимоги Підприємства акцептовано та віднесено до 7-ї черги задоволення, а тому на нього, як кредитора Банку розповсюджується дія визначених пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежень і прийняття оскаржуваного рішення призведе до подвійного задоволення кредиторських вимог Підприємства.

Підприємством подано клопотання про направлення йому копії касаційної скарги та ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2018, посилаючись на те, що вказані документи на адресу Підприємства не надходили. У задоволенні зазначеного клопотання Касаційний господарський суд відмовляє, оскільки з опису вкладень відправленої кореспонденції, долученого до касаційної скарги, вбачається, що скаржником було направлено копію касаційної скарги на адресу, яка співпадає з адресою Підприємства зазначеною у даному клопотанні. Доказів неотримання поштової кореспонденції Підприємством не надано, як і не надано доказів її повернення відправнику. Що ж до ненадходження ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2018, то вказана ухвала була направлена Касаційним господарським судом на адресу Підприємства, яка зазначена в матеріалах справи та співпадає з адресою вказаною Підприємством у клопотанні. При цьому вказана кореспонденція була повернута відділенням поштового зв'язку, у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Тобто невиконання Підприємством обов'язку з отримання у відділенні поштового зв'язку кореспонденції, яка надійшла на його адресу не може бути доказом неотримання відповідної поштової кореспонденції з причин, які не залежали від Підприємства.

Від учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.05.2018 № 830 у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/14075/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Сухового В.Г.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 26.04.2016 Підприємством як продавцем та Господарством як покупцем укладено Договір.

На виконання умов Договору Підприємством виставлено Господарству рахунок від 26.04.2016 № 13 про сплату вартості товару в розмірі 918 431,04 грн. на рахунок № 26005300115901 відкритий у Банку, МФО 380935. Аналогічні банківські реквізити також містяться у розділі Договору "Місцезнаходження та реквізити сторін".

Господарство здійснило часткову передоплату за виставленим рахунком наступним чином: згідно з платіжним дорученням від 26.05.2016 № 671 у розмірі 284 214,92 грн. та згідно з платіжним дорученням від 26.05.2016 № 672 у розмірі 204 216,12 грн., на загальну суму 488 431,04 грн.

При цьому на підставі рішення правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23.05.2016 № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації стром на один місяць з 23.05.2016 по 22.06.2016 включно.

Наказом уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.05.2016 № 7 наказано заборонити з 19.35 23.05.2016 здійснювати у Банку будь-які видаткові операції без дозволу уповноваженої особи фонду.

07.07.2016 Підприємство звернувся до Уповноваженої особи з вимогою від 06.07.2016 № 6/1 про повернення коштів у розмірі 488 431,04 грн. на поточний рахунок Господарства №26003435476, МФО 380805, код 00497681 в АТ "Райффайзен банк Аваль", м. Київ.

Листом від 12.07.2016 № 05-1477 Уповноважена особа повідомила Підприємство про те, що у Банку запроваджено тимчасову адміністрацію з 23.05.2016 по 22.07.2016 та з посиланням на пункт 5 частини шостої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якою визначено, що обмеження не поширюється на зобов'язання банку щодо виконання операцій з виплати переказів, що надійшли з дня початку процедури виведення банку з ринку, зазначила про те, що Уповноваженою особою вживаються заходи для належного виконання зобов'язань Банку, зокрема, при здійсненні операцій з переказу коштів, що надійшли з дня початку виведення банку з ринку.

12.07.2016 правлінням НБУ прийнято рішення № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський".

На підставі рішення правління НБУ від 12.07.2016 № 124-рш виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213, згідно з яким з 13.07.2016 розпочато процедуру ліквідації Банку.

Відповідно до частин першої, другої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Інформацію про ліквідацію Банку опубліковано в газеті "Голос України" від 16.07.2016 № 132 (6386), а також розміщено на офіційному сайті Фонду за адресою: www.fg.gov.ua.

Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

12.08.2016 Підприємство звернулося до Уповноваженої особи із заявою про задоволення вимог кредитора щодо залишку коштів на рахунку №26005300115901 в розмірі 488 562,27 грн.

З наданого Фондом витягу з переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку акцептованих Уповноваженою особою, затвердженого рішенням від 10.11.2016 № 2414 судами встановлено, що вимоги Підприємства включено до реєстру кредиторів на суму 488 562,27 грн. та віднесено до 7-ої черги задоволення вимог.

Причиною виникнення спору по даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання незаконними дій Фонду та Банку з невиконання вимоги Підприємства про повернення на користь Господарства 488 431,04 грн. та стягнення з Банка на користь Підприємства 488 431,04 грн.

Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 36 вказаного Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Водночас пунктом 5 частини шостої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлені пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Згідно з частиною шостою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.

Механізму виконання інших передбачених частиною шостою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зобов'язань неплатоспроможного банку, на які не розповсюджуються визначені пунктом 1 частини п'ятої статті 36 обмеження, стаття 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 1.16 розділу ІІІ рішення Фонду від 05.07.2012 № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку" обмеження, встановлені абзацом другим пункту 1.15 цієї глави (задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку), не поширюються на зобов'язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

З огляду на те, що кошти у розмірі 488 431,04 грн. були перераховані 26.05.2016 на рахунок Підприємства, що відкритий у Банку, тобто після запровадження у ньому тимчасової адміністрації (23.05.2016), суди дійшли висновку, що обмеження встановлені пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Отже в силу пункту 5 частини шостої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа мала виконати розпорядження Підприємства у розмірі 488 431,04 грн., а залишок коштів у розмірі 131,23 грн. (488 562,27 грн. залишок на рахунку - 488 431,04 грн. заявлені позивачем у заяві про задоволення вимог кредитора) включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

При цьому зволікання Уповноваженої особи фонду щодо повернення вказаних коштів призвело до порушення прав Підприємства на отримання грошових коштів.

Що ж до посилання Банку на наказ Уповноваженої особи від 23.05.2016 № 7 "Про заборону видаткових операцій", яким заборонено здійснювати у Банку будь-які видаткові операції без дозволу Уповноваженої особи, то такі були відхилені судами, оскільки не спростовують доводів Підприємства викладених у своїх вимогах, а положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" мають вищу юридичну силу.

Стосовно доводів Банку про те, що Підприємством заявлено вимоги до Банку у встановленому статтею 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядку і їх включено до реєстру кредиторів та віднесено 7-ої черги, а прийняття оскаржуваного рішення призведе до подвійного задоволення кредиторських вимог Підприємства, то судами встановлено, що відповідно до пункту 1 частини першої розділу VІІ Порядку складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.08.2017 № 3711 підставами для внесення до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду в тому числі є рішення суду, яке набрало законної сили.

Враховуючи викладене та те, що законодавчо визначені обмеження не поширюються на зобов'язання Банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їх рахунки з дня початку процедури виведення Фондом Банку з ринку, суди дійшли висновку про те, що вимога Підприємства про стягнення з Банку коштів у сумі 488 431,04 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У випадку набрання відповідним рішенням законної сили Уповноважена особа фонду не позбавлена можливості виключити відповідні вимоги з відповідного реєстру.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій відповідачів з невиконання вимоги Підприємства про повернення на користь Господарства 488 431,04 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що заявлені Підприємством позовні вимоги у частині визнання незаконними дій відповідачів щодо невиконання вимоги позивача про повернення на користь Господарства 488 431,04 грн. не може забезпечити їх поновлення, а отже обраний спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання в касаційній скарзі на те, що кредиторські вимоги Підприємства акцептовано та віднесено до 7-ї черги задоволення, а тому на нього, як кредитора Банку розповсюджується дія визначених пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмежень і прийняття оскаржуваного рішення призведе до подвійного задоволення кредиторських вимог Підприємства, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Гриценка В.В. залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі № 910/14075/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає .

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Суховий