Постанова

від 15.05.2018 по справі 826/1183/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2018 року

Київ

справа №826/1183/14

касаційне провадження №К/9901/2652/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Елін на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014 (суддя Гарник К.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 (головуючий суддя - Федотов І.В., судді: Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі № 826/1183/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Елін до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Елін звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.12.2013 № 0001532204 та від 25.12.2013 № 0001542204.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25.02.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовив у повному обсязі. При цьому стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю Елін на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4684,80 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.09.2014 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю Елін оскаржило їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Елін посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 № 168/97-ВР, статей 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що спірні господарські операції є реальними та підтверджуються належним чиним оформленими первинними документами.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Елін з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2012 року, податку на прибуток за перше півріччя 2012 року при фінансово-господарських взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Ентерпрайс , результати якої оформлено актом від 29.11.2013 № 1891/26-53-22-04/32770988.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок неправомірного формування даних податкового обліку при придбанні інструментів (будівельних тощо) в Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд Ентерпрайс з огляду на безтоварність господарських операцій.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.12.2013 № 0001542204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 171278,00 грн. за основним платежем та 85639,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 25.12.2013 № 0001532204, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 163122,00 грн. за основним платежем та 81561,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платнику грошових зобов'язань та правомірності прийняття своїх рішень.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди попередніх інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи документи (податкові та видаткові накладні, платіжні доручення) не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій.

Зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю Елін на підтвердження реального характеру розглядуваних поставок не подано актів прийому-передачі товару, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, документів, які підтверджують їх зберігання та використання в господарській діяльності.

Тобто, не подано документів, які б достеменно підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону спірних господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету.

При цьому суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно не прийняв до уваги подані позивачем при апеляційному перегляді справи подорожні листи вантажного автомобіля.

Так, за змістом частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Однак, жодних об'єктивних підстав недолучення до матеріалів справи подорожніх листів вантажного автомобіля під час вирішення спору в суді першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю Елін не зазначено.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про слушність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем даних податкового обліку за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд Ентерпрайс господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Проте, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, неправильно вказав суму судового збору, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Елін на користь Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час звернення 31.01.2014 з позовом до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік від 16.01.2014 № 719-VII встановлено у 2014 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1218,00 грн.

Враховуючи розмір заявлених майнових вимог (244683,00 грн.), позивачу в даному випадку при зверненні до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 4872,00 грн.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час звернення 31.01.2014 з позовом до суду) під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем при зверненні з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва сплачено згідно з платіжним дорученням від 31.01.2014 № 214 судовий збір у розмірі 487,20 грн., а тому, враховуючи результат розгляду адміністративної справи, сума судового збору, яка підлягала стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Елін на користь Державного бюджету України, становить 4384,80 грн., а не 4684,80 грн., як помилково зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, оскільки суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допустили порушення норм процесуального та матеріального права, а лише помилково стягнули з Товариства з обмеженою відповідальністю Елін неправильну суму судового збору, вказані судові рішення слід змінити у відповідній частині.

Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Елін задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014 у справі № 826/1183/14 змінити, виклавши пункт другий її резолютивної частини в такій редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Елін на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.) .

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 у справі № 826/1183/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк