Рішення

від 24.04.2018 по справі 910/21213/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2018Справа № 910/21213/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС"

до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітас"

про розірвання договору поруки.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Шубак М. І., адвокат, ордер ЛВ № 079183 від 19.02.2018 р.;

Від відповідача: не з'явилися.

Від третьої особи: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить розірвати договір поруки від 08.11.2016 року № 4М11303И/П укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 року порушено провадження у справі № 910/21213/17, розгляд справи призначено на 23.01.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 року вирішено справу № 910/21213/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, підготовче засідання у справі №910/21213/17 призначено на 20.02.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітас".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 року закрито підготовче засідання та призначено справу № 910/21213/17 до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 24.04.2018 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання 24.04.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, кредитор) 08.11.2016 року укладено договір поруки № 4М11303И/П (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕЛІТАС" (код за ЄДРПОУ 34984598) (далі - боржник) своїх зобов'язань за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И.

Відповідно до п.7 договору у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п.6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли згоди, що Кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк".

Згідно з п. 8 договору до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У п. 10 договору зазначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання Поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін. (п.14 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк було перераховано грошові кошти у розмірі 1 652 041 054,43 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №15, 16, 17, 18, 19 від 09.11.2016 року із зазначенням призначення платежу як виконання обов'язків по кредитним договорам від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до п.8 договору поруки відповідач повинен був передати належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитним договором, проте станом на день звернення до суду не виконав свої зобов'язання. Таким чином, позивач, не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників, не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємця - боржника, втратило зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнало значних збитків. За таких підстав, позивач просить суд розірвати з 08.11.2016 року Договір поруки № 4М11303И/П від 08.11.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт - Альянс" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як встановлено судом вище, 08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" (далі - поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - кредитор) укладено договір поруки № 4М11303И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕЛІТАС" (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитними договорами від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Якщо в договорі не передбачено субсидіарну відповідальність поручителя, кредитор має право, керуючись ст. 543 ЦК України, звернутися як до боржника за основним зобов'язанням, так і до поручителя; як разом, так і окремо; як повністю, так і в частині боргу. Таким чином, при солідарній поруці кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з них - боржника чи поручителя - чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності пред'являти свої вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Згідно п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Як зазначає позивач, платіжними дорученнями № 19 від 09.11.2016 на суму 5 760 84108,74 грн., № 18 від 09.11.2016 на суму 769165777, 78 грн., № 16 від 09.11.2016 на суму 117255303, 55 грн., № 15 від 09.11.2016 на суму 77607869,58 грн., № 18 від 09.11.2016 на суму 18128438,78 грн., № 17 від 09.11.2016 на суму 48065755,23 грн., № 17 від 09.11.2016 на суму 45733800,77 грн. позивачем перераховано відповідачу кошти у загальному розмірі 1 652 041 054,43 грн., в графі "призначення платежу" яких зазначено: виконання зобов'язань по кредитним договорам від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И.

Відповідно до п. 10 договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Разом з тим, відповідно до п. 1 договору поруки, предметом останнього є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕЛІТАС" (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Однак, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, суд не може дійти до беззаперечного висновку, що на момент сплати позивачем грошових коштів заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛІТАС" перед банком за кредитними договорами від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И становила саме 1 652 041 054,43 грн.

Тож, за відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитними договорами та того, що за рахунок коштів в сумі 1 652 041 054,43 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість боржника за кредитним договором 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту повного виконання зобов'язання за боржника за кредитними договорами.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 14 договору поруки, дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою Сторін.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору поруки № 4М11303И/П від 08.11.2016 року відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13.

Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників, не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємця - боржника, втратило зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнало значних збитків.

Як встановлено в ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" до відповідача з відповідними вимогами про надання необхідних документів, передбачених п.8 договору поруки № 4М11303И/П від 08.11.2016 року, наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що свідчить про недоведеність істотного порушення умов договору зі сторони відповідача.

Крім того, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір поруки № 4М11303И/П від 08.11.2016 року, а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Тож, позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, значною мірою позбавило Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" того, на що воно розраховувало при укладенні договору, як підставу для розірвання договору.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.05.2018.

Суддя О.В. Мандриченко