Постанова

від 12.09.2018 по справі 910/21213/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р. Справа№ 910/21213/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 12.09.2018:

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018) у справі №910/21213/17 (суддя Мандриченко О.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС"

до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітас"

про розірвання договору поруки

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про розірвання договору поруки від 08.11.2016 № 4М11303И/П, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк".

Позов обґрунтовано наявністю підстав для розірвання спірного договору у зв'язку з ненаданням відповідачем позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржників за кредитними договорами. Позивач, наголошуючи на істотності порушення, послався на те, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору поруки (у частині надання позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами) він значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав збитків і втратив зацікавленість у подальшому виконанні договору.

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилався на недотримання позивачем вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо порядку розірвання договору, недоведеність повного виконання позивачем умов договору поруки та істотності порушення, як підстави для розірвання договору поруки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що місцевий господарський суд визнав недоведеною істотність порушення умов договору від 08.11.2016 № 4М11303И/П відповідачем і дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання цього договору у судовому порядку з підстав, заявлених позивачем. При цьому суд зауважив, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що його право порушено, тобто те, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами, а також відмови відповідача у такому.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018) у справі №910/21213/17 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору безпідставно не було враховано доводи позивача про те, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору поруки в частині надання позивачу належним чином завірених копій документів в підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами, він значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення договору поруки, і був вимушений залучити, зокрема, кредитні кошти. Крім того, наведене порушення з боку відповідача призвело до погіршення фінансово-майнового стану позивача, чим спричинено суттєву шкоду позивачу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/21213/17 розподілено для розгляду колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/21213/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018), розгляд справи призначено на 17.07.2018.

17.07.2018 розгляд справи №910/21213/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018) - не відбувся.

У зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити розгляд справи у визначеному складі суду - неможливо.

Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, розпорядженням №09.1-08/1820/18 від 17.07.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/21213/17.

У відповідності до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.07.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 справу № 910/21213/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді : Гончаров С.А., Куксов В.В., розгляд справи призначено на 07.08.2018.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018, у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №910/21213/17.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07.08.2018 для розгляду справи №910/21213/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018) сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Гончаров С.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 справу № 910/21213/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді : Гончаров С.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 в судовому засіданні 07.08.2018 оголошено перерву у розгляді справи № 910/21213/17 до 12.09.2018.

В судовому засіданні 12.09.2018 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.09.2018 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Третя особа в судове засідання 12.09.2018 своїх представників не направила, причин неявки суд не повідомила, про розгляд справи повідомлялась належним чином.

Неявка представників третьої особи не є перешкодою для розгляду справи.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, кредитор) 08.11.2016 року укладено договір поруки № 4М11303И/П (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕЛІТАС" (код за ЄДРПОУ 34984598) (далі - боржник) своїх зобов'язань за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И.

Відповідно до п.7 договору у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п.6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли згоди, що Кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк".

Згідно з п. 8 договору до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У п. 10 договору зазначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання Поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін. (п.14 договору).

Матеріалами справи підтверджується, що з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк було перераховано грошові кошти у розмірі 1 652 041 054,43 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №15, 16, 17, 18, 19 від 09.11.2016 року із зазначенням призначення платежу як виконання обов'язків по кредитним договорам від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И.

Обґрунтовуючи позов, позивач наголошував на тому, що відповідно до п.8 договору поруки відповідач повинен був передати належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитним договором, проте станом на день звернення до суду не виконав свої зобов'язання. Таким чином, позивач, не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників, не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємця - боржника, втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнав збитків, у зв'язку з чим позивач просив розірвати з 08.11.2016 року Договір поруки № 4М11303И/П від 08.11.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт - Альянс" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, норми цивільного законодавства визначають, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як підтверджується матеріалами справи, 08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" (далі - поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - кредитор) укладено договір поруки № 4М11303И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕЛІТАС" (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитними договорами від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Якщо в договорі не передбачено субсидіарну відповідальність поручителя, кредитор має право, керуючись ст. 543 ЦК України, звернутися як до боржника за основним зобов'язанням, так і до поручителя; як разом, так і окремо; як повністю, так і в частині боргу. Таким чином, при солідарній поруці кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з них - боржника чи поручителя - чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності пред'являти свої вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Згідно п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Як зазначає позивач, платіжними дорученнями № 19 від 09.11.2016 на суму 5 760 84108,74 грн., № 18 від 09.11.2016 на суму 769165777, 78 грн., № 16 від 09.11.2016 на суму 117255303, 55 грн., № 15 від 09.11.2016 на суму 77607869,58 грн., № 18 від 09.11.2016 на суму 18128438,78 грн., № 17 від 09.11.2016 на суму 48065755,23 грн., № 17 від 09.11.2016 на суму 45733800,77 грн. позивачем перераховано відповідачу кошти у загальному розмірі 1 652 041 054,43 грн., в графі "призначення платежу" яких зазначено: виконання зобов'язань по кредитним договорам від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до п. 1 договору поруки, предметом останнього є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕЛІТАС" (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів в розмінні вимог ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, що на момент сплати позивачем грошових коштів заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛІТАС" перед банком за кредитними договорами від 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И становила саме 1 652 041 054,43 грн. Крім того, суд апеляційної інстанції пропонував учасникам справи надати відповідні відомості стосовно розміру заборгованості боржника за кредитним договором, проте, станом на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції суду таких доказів не подано.

Таким чином, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження дійсного розміру заборгованості за кредитними договорами та того, що за рахунок коштів в сумі 1 652 041 054,43 грн. було саме в повному обсязі погашено заборгованість боржника за кредитним договором 28 квітня 2016 року №4М16023Д, від 09 лютого 2012 року №4М12051И, від 16 квітня 2013 року № 4М13241И; 05 квітня 2012 року №4М12114И; від 20 лютого 2015 року №4М15062И, від 19 лютого 2014 року №4М14166И, від 28 квітня 2011 року №4М11303И, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту повного виконання зобов'язання за боржника за кредитними договорами.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 14 договору поруки, дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою Сторін.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору поруки № 4М11303И/П від 08.11.2016 року відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/21148/17 вказував на те, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених ст. 651 Цивільного кодексу України. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи не встановив обставин, які передбачали б можливість розірвання договору від 08.11.2016 із підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України), а позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження того, що саме ненадання відповідачем примірників документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, - є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від боржника повернення сплачених позивачем коштів. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено і наявності шкоди.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників, не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємця - боржника, втратило зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнало значних збитків.

Як встановлено в ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" до відповідача з відповідними вимогами про надання необхідних документів, передбачених п.8 договору поруки № 4М11303И/П від 08.11.2016 року, наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що свідчить про недоведеність істотного порушення умов договору зі сторони відповідача.

Крім того, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір поруки № 4М11303И/П від 08.11.2016 року, а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

З огляду на викладене. суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, значною мірою позбавило Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" того, на що товариство розраховувало при укладенні договору, як підставу для розірвання договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновку суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки задоволенню не підлягають, а доводи скаржника в обґрунтування підстав скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018) у справі №910/21213/17 - не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та фактичними обставинами.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018) у справі №910/21213/17 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника. Крім того, судом першої інстанції вірно здійснено розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФТ-АЛЬЯНС" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018) у справі №910/21213/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст підписано 21.05.2018) у справі №910/21213/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/21213/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 14.09.2018.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

Л.В. Чорна