Постанова

від 16.05.2018 по справі 913/312/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 913/312/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

позивача - Демидас Д.А.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 18.07.2017

у складі колегії суддів: Марченко О.А. (головуючого), Татенка В.М., Черноти Л.Ф.

та на рішення Господарського суду Луганської області

у складі судді Масловського С.В.

від 30.05.2017

у справі № 913/312/17

за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз"

до фізичної особи-підприємця Палєєва Сергія Васильовича

про визнання договору оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014,-

ВСТАНОВИВ:

1. 12.04.2017 публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" звернулось в Господарський суду Луганської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Палєєва Сергія Васильовича про визнання договору недійсним.

1.1 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами договір оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки при укладенні оспорюваного правочину відповідач ввів в оману позивача щодо наявності у Фізичної особи - підприємця Палєєва Сергія Васильовича права власності на прилади обліку газу, які є предметом договору оренди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням господарського суду Луганської області від 30.05.2017 у справі № 913/312/17 у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", м. Сєвєродонецьк Луганської області до Фізичної особи - підприємця Палєєва Сергія Васильовича, м. Сєвєродонецьк Луганської області про визнання договору оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 недійсним - відмовлено у повному обсязі.

3. Не погодившись з вищезазначеним рішенням, публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" звернулося в Донецький апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою, відповідно до якої останнє просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

4. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 913/312/17 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" - залишено без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 30.05.2017 у справі № 913/312/17 залишено без змін.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

5. 29.11.2017 публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" звернулось до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд із касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 та на рішення Господарського суду Луганської області від 30.05.2017 у справі № 913/312/17, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга, разом з клопотанням про поновлення строку, встановленого для подання касаційної скарги.

6. 04.01.2018, на підставі частини 5 статті 31 та підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа № 913/312/17 Господарського суду Луганської області разом з вказаною касаційною скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 913/312/17 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями від 21.02.2018.

8. Ухвалою Верховного Суду від 03.04.2018 поновлено публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 913/312/17 Господарського суду Луганської області за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 та на рішення Господарського суду Луганської області від 30.05.2017; призначено розгляд касаційної скарги на 16.05.2018.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

9. Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного суду, Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

10. Вказана скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Також, вказана скарга мотивована тим, що відповідач укладаючи договір з позивачем не мав права власності на обладнання, яке було предметом оренди, а тому не мав повноважень на укладення вказаного договору. Окрім того, скаржник зазначає про те, що оспорюваний договір був укладений позивачем під впливом обману.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

11. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

12. Окрім того, відповідачем подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні без участі його представника.

13. Представник скаржника в судовому засіданні 16.05.2018 проти вказаного клопотання не заперечив.

14. Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення вказаного клопотання та про розгляд касаційної скарги за відсутності представника відповідача.

Позиція Верховного Суду

15. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи було встановлено наступне.

18.1 07.04.2014 між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" та Фізичною особою - підприємцем Палєєвим С.В. укладено договір оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014, відповідно до умов якого сторони погодили, що за цим договором орендодавець зобов'язується передати орендарю, а орендар зобов'язується прийняти в тимчасове користування обладнання згідно додатку №1 та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату (пункт 1.1.).

18.2 Умовами договору сторони погодили, що перелік обладнання, що орендується, визначається у Додатку № 1 до цього договору та може бути змінений за згодою сторін (пункт 1.2.); майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийняте орендарем протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання цього договору (пункт 3.1.); передача майна в оренду здійснюється відповідними спеціально уповноваженими на те фахівцями сторін за актом приймання-передачі (пункт 3.2.); термін оренди складає 5 (п'ять) календарних років з дати прийняття майна, що орендується, за актом приймання передачі (пункт 4.3.); у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушення визначених змістом зобов'язань (пункт 9.1.).

18.3 Предметом договору оренди було обладнання, яке визначене в додатку №1 до договору, а саме - вузли обліку газу: комплекси вимірювальні роторні, лічильники газу, коректори об'єму газу та комплектуючи до них.

18.4 Постановою Донецького апеляційного господарського суду встановлено, що договір оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 припинив свою дію 16.08.2016, з огляду на направлення відповідачем на адресу позивача листа №03-16 від 16.08.2016 про відмову від договору оренди, його розірвання та повернення майна.

18.5 Матеріалами справи підтверджується часткове повернення публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" орендованого майна Фізичній особі - підприємцю Палєєву Сергію Васильовичу, про що свідчить акт приймання - передачі майна (повернення) від 16.12.2016 (а.с. 99).

18.6 Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в межах справи №913/1043/16 встановлено, що оспорюваний правочин виконувався сторонами, позивач фактично користувався переданим в оренду майном у період дії цього Договору та не заперечував факт його вчинення, а отже укладання спірного Договору жодним чином не порушує права та інтереси позивача.

19. Відповідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

20. Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.

21. За змістом статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

22. Згідно статі 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

23. Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

24. Договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, якщо вони не суперечать нормам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

25. Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

26. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

27. Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

28. Згідно з частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

29. Одночасно, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

30. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

31. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

32. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

33. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

34. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

35. Виходячи з чого, з наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання), вчиненого під дією обману необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію, а також наявність умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину.

36. З огляду на викладене, дослідивши та проаналізувавши умови спірного договору, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що при укладенні договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства.

37. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів наявності в діях відповідача умисного введення в оману позивача при укладенні спірного договору, позивачем не надано, а отже оспорюваний договір повністю відповідає нормам цивільного законодавства, якими врегульовано порядок укладення та виконання договорів.

38. Доводи позивача про відсутність правоустановлюючих документів на об'єкти оренди, правомірно не прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки як встановлено судами та вбачається з додатку № 1 до договору оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014, орендоване майно (обладнання) є рухомим, а в силу приписів чинного законодаства, права на рухомі речі не підлягають державній реєстрації.

39. При цьому, відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

40. Також, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що наразі, позивачем не доведено, що відповідачем неправомірно набуто право власності на обладнання, яке є предметом спірного договору оренди, як і не доведено незаконність набуття права власності на вказане майно, встановленого у судовому порядку.

41. Тому, доводи скаржника про те, що відповідач укладаючи договір з позивачем не мав права власності на обладнання, яке було предметом оренди, а тому не мав повноважень на укладення вказаного договору та про те, що оспорюваний договір був укладений позивачем під впливом обману спростовуються вищевикладеним.

42. Інші доводи скаржника, які викладені у касаційній скарзі спростовуються змістом оскаржуваних рішень і спрямовані на переоцінку доказів у справі, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не входить до меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

43. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

44. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

45. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

46. Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають.

47. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

48. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішення та постанови були дотримані.

49. Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 та на рішення Господарського суду Луганської області від 30.05.2017 у справі № 913/312/17 залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2017 та рішення Господарського суду Луганської області від 30.05.2017 у справі № 913/312/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко