Постанова

від 23.05.2018 по справі 917/1656/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2018 р. Справа № 917/1656/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Будкін С.В. - дов. № 31-16-0.6-6/2-18 від 02.01.2018,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №620 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі № 917/1656/17

за позовом Фермерського господарства "Хризоліт", м. Глобине, Полтавська область,

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава,

про визнання права користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 позов задоволено. Визнано за фермерським господарством "Хризоліт" право користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 27, 3215 га, кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розміщена на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області, за договором оренди землі від 29.05.2014, що зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.05.2014.

Відповідач, не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; судові витрати покласти на позивача. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство", Законом України "Про оренду землі", укладеним між Головним управління Держземагентсва у Полтавській області та ОСОБА_3 договором оренди землі від 29.05.2014 щодо землекористування земельною ділянкою площею 27,3215 га кадастровий номер НОМЕР_1 для цілей ведення фермерського господарства не передбачений порядок заміни сторони-контрагента договірних відносин. Крім того, сам договір оренди землі від 29.05.2014 (за яким орендарем визначено громадянина ОСОБА_3) пройшов відповідну державну реєстрацію, що була вчинена за правилами на час вчинення цього правочину, містить всі істотні умови за чинним законодавством. Також, Законом України від 18.02.2016 №1012-УІІІ "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, визначено, що право оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства набувається на конкурентних засадах (земельних торгах). Також зазначає, що підпункт "в" ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", за яким закріплено, що землі фермерського господарства можуть складатися із "земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди", за змістовим навантаженням стосується лише земельної ділянки, що надана в оренду безпосередньо фермерському господарству, а саме: з закріпленням в договорі стороною - орендарем господарство, а не громадянина (засновника чи учасника цього господарства).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його цілком обґрунтованим та законним, вважає, що судом були об'єктивно і повно досліджені всі матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, наполягає на правомірності рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач зазначив, що рішення у вигляді наказів Головного управління Дерземагентства у Полтавській області щодо надання відповідного дозволу на розробку та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди на території Бабичівської сільської ради ОСОБА_3, укладений договір оренди землі від 29.05.2014 (пройшов відповідну реєстрацію) засвідчують, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 27,3215 га передається в строкове платне користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства. На думку позивача, землі фермерського господарства не можуть складатися із земель сільгосппризначення, які перебувають у користуванні (оренді) його засновника (учасника). Звернення фермерського господарства до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про внесення змін до договору оренди землі від 29.05.2014 в частині зміни формального орендаря земельної ділянки на фактичного користувача земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 - фермерське господарство "Хризоліт" в особі голови ОСОБА_3, мало результат у вигляді письмової відмови.

В судове засідання представник позивача не з'явився, 23.05.2018 на адресу суду електронною поштою від нього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю направити уповноваженого представника в дане судове засідання.

Частиною 11 ст. 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Розглянувши клопотання позивача щодо відкладення розгляду справи, суд не вбачає підстав для його задоволення та відмовляє в задоволенні клопотання позивача за безпідставністю, оскільки позивач вже вдруге явку повноважного представника не забезпечив, а повідомлені заявником причини неявки представника позивача в судове засідання не можуть бути визнані поважними.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю представників позивача.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та розглянувши матеріали справи в порядку ст. 269 ГПК України, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" № 973-1V від 19.06.2003 (в редакції, що діяв на той період) ОСОБА_3, який на момент звернення до суду, є головою Фермерського господарства "Хризоліт" (позивач), 29.10.2013 (з посиланням на ст.ст. 15 1 , 22, 31, 122, 123, 124 ЗК України) звернувся до Головного управління Дерземагентсва у Полтавській області як розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної власності на момент звернення, правонаступником якого на сьогодні є відповідач - ГУ Дергеокадастру у Полтавській області, з заявою (а.с. 48) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства (із земель сільськогосподарського призначення державної власності) орієнтовною площею 27,3215 га (рілля - 27,3215 га) на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області.

Наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 06.12.2013 року № ПЛ/5320680400:00:011/00000385 (а.с. 50) ОСОБА_3 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої з південно-західної сторони с. Бабичівка Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області, орієнтовною площею 27,5032 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 28.04.2014 року № 16-286/16-14-СГ (а.с. 24): 1) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства (із земель сільськогосподарського призначення державної власності) на території Бабичівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Бабичівка) Глобинського району Полтавської області, 2) надано гр. ОСОБА_3 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 27,3215 га (рілля) для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду терміном на 20 років, яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області. При цьому п. 5 цього ж наказу зроблено застереження - земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням з дотриманням вимог статей 96, 103 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів.

29 травня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_3 (орендар) був укладений договір оренди землі (а.с. 25-28) строком на 20 років, відповідно до якого орендодавець надав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку (землі для ведення фермерського господарства) площею 27,3215 га (рілля) - кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, яка знаходяться на території Бабичівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Бабичівка) Глобинського району Полтавської області.

Як вбачається з договору оренди, на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна (п.3 договору), а земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (п. 6 договору).

Договір оренди землі від 29.05.2014 був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав 29.05.2014, номер запису про інше речове право - 5844082 (а.с.28).

Фермерське господарство "Хризоліт" було створене ОСОБА_3 (п. 1.2 Статуту ФГ , а.с. 10-14) в 2010 році відповідно до положень частини 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на час створення господарства), за якою дається визначення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Стаття 7 Закону України "Про фермерське господарство" закріплює порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства саме громадянам, які виявили бажання створити фермерське господарство як юридичну особу з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації.

В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що державна реєстрація фермерського господарства (як юридичної особи) здійснюється після укладення договору оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства та його (договору) державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме податкової звітності, наданої позивачем (а.с.17-23), господарство має в користуванні на умовах оренди з метою здійснення фермерської діяльності, починаючи з 01.11.2011, декілька земельних ділянок, в т.ч. і земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, площею 27,3215 га (рілля).

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 N 858-IV дає визначення цільового призначенні земельної ділянки - як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. За видовими ознаками документація із землеустрою перелічена в ст. 25 цього закону, серед яких, зокрема, є: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 (а.с. 38-39) кадастровий номер НОМЕР_1, що був затверджений за наказом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 28.04.2014 № 16-286/16-14-СГ, цільове призначення цієї земельної ділянки площею 27,3215 га (рілля) - для ведення фермерського господарства.

Зазначена земельна ділянка фактично використовується фермерським господарством "Хризоліт", яке й було створене для цілей приведених в п. 1.2 Статуту позивача, а саме для ведення фермерського господарства з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. Підтвердженням цьому є податкова звітність до фіскальної служби щодо сплати обов'язкових платежів, пов'язаних з користуванням землею, у т.ч. орендна плата за неї.

При цьому кількісних обмежень щодо права звернення громадян до розпорядника сільгоспугідь для отримання землі в користування на умовах оренди з метою ведення фермерського господарства законодавець не встановив.

Формально стороною (контрагентом) за договором оренди землі від 29.05.2014 є фізична особа ОСОБА_3, який є засновником та головою фермерського господарства "Хризоліт".

Враховуючи наведене, голова Фермерського господарства "Хризоліт" ОСОБА_3 15 вересня 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, як розпорядника земель сільгосппризначення державної форми власності, з листом (вх. реєстраційний номер кореспонденції ГУ 27-11944/0/1-17 від 18.09.2017, а.с. 104), в якому просив відповідача: а) визнати право користування за ФГ "Хризоліт" земельною ділянкою площею 27,3215 га кадастровий номер НОМЕР_1 та б) внести зміни до договору оренди землі від 29.05.2014 (зареєстрований у Державному реєстрі речових прав 29.05.2014) в частині зміни орендаря земельної ділянки: громадянина ОСОБА_3 на Фермерське господарство "Хризоліт" в особі голови ОСОБА_3.

На зазначене звернення відповідач відреагував листом від 21.09.2017 за №27-16-0.332-7209/2-17 (а.с. 29,106), в якому зазначив, що правових підстав для задоволення клопотання позивача не вбачається, оскільки договір оренди землі від 29.05.2014 укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_3 (орендар), і тому право володіння і користування земельною ділянкою площею 27,3215 га кадастровий номер НОМЕР_1 належить на підставі вищезазначеного договору оренди землі громадянину ОСОБА_3 Земельним законодавством України щодо землекористування земельною ділянкою площею 27,3215 га кадастровий номер НОМЕР_1 для цілей ведення фермерського господарства не передбачений порядок заміни сторони-контрагента договірних відносин.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на 2013 рік) та ст. 15 1 , ст. 186 1 Земельного кодексу України саме громадяни звертаються до відповідного розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної власності для отримання в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 16.01.12р. (а.с. 9) та Статуту ФГ "Хризоліт" (а.с. 10-14) вбачається, що ОСОБА_3 є керівником (головою) фермерського господарства "Хризоліт", яке зареєстроване державним реєстратором Глобинської РДА 05.05.2010 за № 15611020000000794.

У відповідності до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затв. наказом ГУ Держземагентства у Полтавській області від 28.04.2014 №16-286/16-14-СГ, цільове призначення земельної ділянки площею 27,3215 га (рілля) - кадастровий номер: НОМЕР_1 визначено як для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ: 01.02).

Колегією суддів встановлено, що на час отримання земельної ділянки ОСОБА_3 земельна ділянка мала своє цільове призначення - забезпечувала господарську діяльність специфічного суб'єкта підприємництва - селянського (фермерського) господарства.

На протязі строку дії договору оренди землі цільове призначення земельної ділянки і правовий зв'язок між фермерським господарством і земельною ділянкою зберігалися, про що свідчать норми права щодо покладення обов'язків власника речових прав не на суб'єкта, вказаного в договорі (голову ФГ Хризоліт Писаренко), а на юридичну особу - ФГ Хризоліт .

Таким чином, приписами Закону України Про фермерське господарство була створена правова конструкція, за якою право використання земельної ділянки і отримання від неї благ надано фермерському господарству, обов'язок утримання земельної ділянки і понесення відповідних ризиків покладений на фермерська господарство, а суб'єктом стороною відповідного договору оренди залишена фізична особа - орендар земельної ділянки.

Аналіз Закону показує, що законодавець не надав фермерському господарству жодних речових прав щодо земельних ділянок, які виділені фізичній особі (засновнику ФГ) саме з метою ведення господарської діяльності фермерським господарством, а також не встановив законодавчих гарантій безперешкодного здійснення фермерським господарством господарської діяльності на земельній ділянці, яка належить фізичній особі (засновнику ФГ) на праві оренди (строкового користування). Ця обставина, на думку колегії суддів, є однією з причин виникнення даного судового спору.

Враховуючи викладене, зміст та обсяг прав землекористувача ФГ Хризоліт , визначених Законом, повинні були прийматися до уваги всіма державними органами, які приймали рішення щодо цих права, в тому числі відповідачем при вирішенні звернення позивача.

Тобто, на думку колегії суддів, відповідач повинний був врахувати, що на підставі приписів Закону користувачем земельної ділянки стала юридична особа - ФГ Хризоліт .

Відповідач, який є державним органом, однією з функцій якого є ведення державного обліку і реєстрації земель, а також забезпечення достовірності інформації про наявність та використання земель, не міг не знати, що позивач є користувачем земельної ділянки, яка була надана саме для функціонування підприємства позивача, і несе відповідний комплекс прав та обов'язків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновок про наявність у фермерського господарства певних прав щодо земельної ділянки, переданої в оренду засновнику господарства, прямо випливає з закону і є очевидним.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц зазначила такий статус фермерського господарства як очевидний: Після укладення договору тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась .

Однак, на стадії розгляду звернення позивача від 15.09.2017 відповідач самоусунувся від визначення обсягу прав ФГ Хризоліт , замість цього надавши формально вірну відповідь щодо процедурної неможливості заміни сторони договору оренди землі.

В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що на стадії вирішення спору судом апеляційної інстанції відповідач, виходячи із змісту його письмових пояснень від 18.05.2018 (вх. 3713) визнав наявність у позивача права володіння і користування земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач як землекористувач є суб'єктом прав на землю, а точне визначення обсягу прав позивача можливе шляхом тлумачення змісту відповідних положень Закону, та з урахуванням ключових елементів принципу правової визначеності.

Так, ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія суддів керується правилами, викладеними у справі ЄСПЛ Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі Суд зазначає, що прописаний у Конвенції термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Зокрема, Суд наголосив: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом , зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні (громадян України та юридичних осіб-резидентів).

У цьому аспекті слід визнати, що в силу наведених вище положень статей 7,8 Закону земельну ділянку на умовах оренди отримує фізична особа, однак комплекс прав і обов'язків землекористувача несе фермерське господарство.

У системному поєднанні із положеннями ст. 12 Закону (землі фермерського господарства), яка встановлює, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди,

можна зробити висновок про те, що Закон не ставить статус земель фермерського господарства в залежність від обставини, хто є формальним орендарем земельної ділянки: громадянин-учасник (засновник) фермерського господарства чи саме господарство як юридична особа.

Таким чином, приписи норм права, наведених вище, які визначили фермерське господарство як землекористувача земельної ділянки, отриманої її членом, в тому числі в порядку оренди, обумовили законні очікування позивача на наявність в нього прав володіння і користування землю в обсязі, який визначений договором оренди.

У своєму рішенні у справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland ЄСПЛ визнав компанію-заявника, яка купила земельну ділянку, отримавши дозвіл на будівництво, такою, що має законні очікування розвивати спірну територію, а відповідний дозвіл на здійснення господарської діяльності на земельній ділянці був визнаний складовою частиною власності заявника в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 (п. 29 даної постанови).

Колегія суддів зазначає, що умовою наявності законного очікування (legitimate expectations) в розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Тобто, законне очікування - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

У даному спорі законні очікування позивача мають ще більш очевидний характер, аніж в наведеній справі ЄСПЛ, оскільки:

- законодавцем встановлене спеціальне призначення спірної земельної ділянки - для здійснення господарської діяльності позивача;

- використання позивачем земельної ділянки на підставі Закону носить тривалий характер;

- право позивача на використання спірної ділянки визнано як державними фіскальними органами (а.с. 19 - 23), так і самим відповідачем, про що зазначено у поясненнях відповідача від 18.05.2018, наданих до апеляційного суду, в яких він вказав, що з приводу володіння та користування земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 27,3215 га ФГ Хризоліт Головне управління не заперечує.

Крім того, відповідач зазначив, що з моменту укладення договору оренди землі від 29.05.2014, до моменту звернення позивача із позовом, пройшло майже три роки, протягом яких ФГ Хризоліт використовувало земельну ділянку площею 27,3215 га з кадастровим номером НОМЕР_1, сплачувало податки і статус ФГ як землекористувача ніяким чином не заперечувався ані Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, ані іншими державними органами.

Таким чином, права позивача на строкове використання земельної ділянки, яка була надана для ведення господарської діяльності ФГ Хризоліт , є законними очікуваннями (legitimate expectations), і в якості таких вони підлягають захисту як майно в розумінні ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в даному випадку визнання права користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою за ФГ Хризоліт є правомірним з огляду на гарантії, встановлені ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи і підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду про те, що законними та обґрунтованими є обставини й матеріали справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення, наведено місцевим судом, та приходить до висновку, що підстав для скасування рішення не має. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава, на рішення господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі № 917/1656/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі № 917/1656/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 29.05.2018.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Пелипенко Н.М.