Постанова

від 24.05.2018 по справі 924/804/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року Справа № 924/804/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги дочірнього підприємства "Шелі" на рішення господарського суду Хмельницької області від 26 лютого 2018 року в справі № 924/804/17 (головуючий суддя - Гладюк Ю.В., суддя - Димбовський В.В., суддя - Виноградова В.В.)

час та місце ухвалення: 26 лютого 2018 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 10:11 год; повний текст рішення складено 01 березня 2018 року

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лайнекс"

до дочірнього підприємства "Шелі"

про стягнення 63 225 грн 39 коп. заборгованості

за участю представників сторін:

позивача - Стащук М.О.;

відповідача - Білич І.М..

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайнекс" (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Хмельницької області з позовом до дочірнього підприємства "Шелі" (надалі - Відповідач) про стягнення 63 225 грн 39 коп. заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує на те, що у Відповідача виникли перед Позивачем грошові зобов'язання згідно договору поставки від 16 березня 2015 року з оплати за товар, який прийнятий по видатковій накладній №2807/2 від 28 липня 2016 року на суму 133 368 грн з простроченням оплати починаючи з 29 липня 2016 року, а також за товар на суму 262 483 грн 50 коп. зі строком оплати до 05 серпня 2016 року. Вказує, що Відповідач частково сплатив вартість товару на суму 350 000 грн, а кошти в розмірі 45 851 грн 50 коп. не погашено.

Крім того, за прострочення оплати товару Позивач просить стягнути із Відповідача 14 780 грн 47 коп. інфляційних витрат та 2 593 грн 42 коп. 3% річних.

Рішенням місцевого суду від 26 лютого 2018 року позов було задоволено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив зокрема з того, що Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 395 851 грн 50 грн., що підтверджено видатковою накладною №2807/2 від 28 липня 2016 року із відміткою про отримання товару Відповідачем за відсутності претензій щодо якості, недоліків тощо. Натомість Відповідач частково сплатив товар в сумі 350 000 грн, що підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. Решта боргу в сумі 45 851 грн 50 коп. залишилась непогашеною (докази оплати відсутні).

Разом з тим, при винесенні оспорюваного рішення, судом першої інстанції також було враховано, що Відповідач отримав товар (обладнання, матеріали) згідно переліку по видатковій накладній №2807/2 від 28 липня 2016 року на загальну суму 395 851 грн 50 коп., в якій вказано, що вона складена за замовленням по рахунку фактурі № 26077 від 26 липня 2016 року. При цьому, місцевим господарським судом зазначено, що додані до матеріалів справи рахунки фактури № 26077 від 26 липня 2016 року не містять вказівки про те, що вони складені на підставі договору від 18 лютого 2015 року чи договору № 16/03/15-П. Натомість, в рахунках відмічено "замовлення договір поставки від 18.02.16" та "Без замовлення". Водночас, судом першої інстанції було взято до уваги і те, що додатки до договору №16/03/15П, що містяться в матеріалах справи не можуть прийматися у якості доказів виникнення відповідних правовідносин саме на підставі цього договору, з огляду на те, що в процесі вирішення спору сторонами не надано самого договору.

З огляду на що, місцевий господарський суд констатував, що видаткова накладна №2807/2 від 28 липня 2016 року є первинним та єдиним належним доказом, який підтверджує виникнення між сторонами зобов'язань з поставки на яку відповідно поширюються норми щодо регулювання купівлі-продажу, а за відсутності письмового договору поставка відбулась на підставі усної домовленості. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зобов'язання по оплаті отриманого товару у Відповідача виникли в момент отримання товару.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить суд призначити у справі судову товарознавчу експертизу, рішення місцевого господарського суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що не зважаючи на ту обставину, що товар, який був поставлений Відповідачу виявився неякісним, внаслідок чого не може бути використаний за призначенням, Позивач недоліки поставленого товару не усунув та не замінив його, не зважаючи на заявлені Відповідачем вимоги. Крім цього апелянт вказує, що суд першої інстанції, всупереч пунктам 3 та 6 частини 4 статті 238 ГПК України, не навів в оскаржуваному рішенні мотивованої оцінки висунутому Відповідачем аргументу щодо виявлення ним недоліку поставленого товару у строк, передбачений статтею 680 ЦК України та заявлення відповідної вимоги.

Водночас, як зазначає Відповідач, в оскаржуваному рішенні зазначено, що судом не прийнято до уваги доводи Відповідача про відсутність у нього обов'язку оплачувати неякісний товар, оскільки під час передачі товару Позивачем та прийняття його Відповідачем, останній про недоліки товару не заявляв. Однак, на переконання Відповідача, не приймаючи наведені вище Відповідачем доводи, місцевий господарський суд не врахував та не надав оцінку тій обставині, що предметом договору була поставка обладнання, призначеного для промислової експлуатації, якість якого можливо визначити лише після введення в експлуатацію. Дані недоліки такого товару, всупереч твердженням суду першої інстанції, не можливо було виявити під час приймання товару від Позивача.

Крім цього, Відповідач звертає увагу апеляційного суду і на те, що місцевим господарським судом було неправомірно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення в даній справі товарознавчої експертизи, з огляду на те, що встановлення тієї обставини, чи відповідав поставлений товар Позивачем вимогам якості на момент його передачі Відповідачу, можливо було здійснити лише шляхом проведення вказаного експертного дослідження.

Ухвалою суду від 26 березня 2018 року (а.с. 119) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.

Водночас, ухвалою суду від 18 квітня 2018 року (а.с. 136) дану справу було призначено до розгляду на 10 травня 2018 року на 14:10 год..

Суд констатує, що до початку судового засідання від 10 травня 2018 року від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.139-142). Дане клопотання обгрунтоване тим, що директор Відповідача, який за сумісництвом є юрисконсультом, у період з 10 по 13 травня 2018 року перебуватиме за кордоном у відрядженні, докази чого додані до зазначеного клопотання.

Ухвалою суду від 10 травня 2018 року (а.с.145) клопотання Відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги було задоволено, а розгляд справи відкладено на 24 травня 2018 року на 10:00 год..

Суд констатує, що Позивач, вимог суду, викладених в ухвалі від 26 березня 2018 року щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не виконав. Проте, відсутність відзиву, в силу дії частини 3 статті 263 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні від 24 травня 2018 року представник Відповідача підтримала доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, та з підстав, наведених в ній, просить суд призначити у справі судову товарознавчу експертизу, рішення місцевого господарського суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Разом з тим, представник просить судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Позивача.

В судових засіданнях від 10 травня 2018 року та від 24 травня 2018 року представник Позивача заперечив щодо клопотання Відповідача про призначення судової товарознавчої експертизи, вважає його безпідставним та необгрунтованим. Водночас, уповноважений представник Позивача просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. При цьому Позивач просить судові витрати покласти на Відповідача.

Розглянувши клопотання Відповідача щодо призначення в даній справі судової товарознавчої експертизи, колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.

Частиною 1 статті 99 ГПК України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні судового слідства.

Разом з тим, суд констатує, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування , тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування і воин стосуються безпосередньо спору. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Водночас, відповідно до статті 73 ЦК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України: суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що під час передачі товару нарікань з боку Відповідача відносно якості товару не було, відсутність доказів того, що на Позивача покладені гарантійні зобов'язання, а також висунення претензій щодо якості майже через рік з моменту відпуску товару, судом критично оцінюютьсяв розрізі з незаявленням Відповідача до Позивача зустрічного позову щодо якості товару, суд не бере до уваги посилання Відповідача на недоліки в роботі отриманих та оплачених ультрафіолетових установок.

Відтак, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що Відповідачем не доведено та необґрунтовано доцільність призначення судової товарознавчої експертизи в справі, що стосується стягнення заборгованості, а тому апеляційний господарський суд не вбачає підстав для проведення запропонованої судової експертизи.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін. При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки від 18 лютого 2015 року (надалі -Договір), згідно пункту 1.1 якого Позивач зобов'язався поставити обладнання та матеріали (товар), необхідне у повному об'ємі для проведення монтажних робіт щодо водопідготовки згідно проектної документації у асортименті й кількості, по ціні, на суму що зазначена у додатку №1 на об'єкт Відповідача: реконструкція будівлі майстерні центральної садиби, торгового центру, будівлі майстерні з добудовою під фізкультурно-оздоровчий комплекс з плавальними басейнами для оздоровчого плавання та ігор (аквапарк), автопаркінгу (до 100 автомобілей), та надбудовою над торговим центром та будівлею майстерні мансардного поверху, та службові приміщення по вул. Кам'янецькій, 122 в м. Хмельницькому (надалі - об'єкт), а Відповідач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Відповідно до пункту 1.3 Договору, Позивач гарантує, що товар, який постачається за даним Договором, є новим, не має дефектів матеріалів або якості.

Приписами пункту 4.2 Договору визначено, що найменування, асортимент, кількість, ціна обладнання, що підлягає поставці, наведені у Специфікації, яка є Додатком №1 до цього Договору, що після його підписання, стає невід'ємною частиною Договору.

Згідно пункту 4.3 Договору: вартість товару вказується в рахунку-фактурі, що є невід'ємною частиною даного Договору; ціни включають вартість товару, тари, упакування й маркування, ПДВ; транспортні витрати також включаються у вартість товарів (у випадку доставки товару Позивачем за адресою вказаною Відповідачем).

В силу дії пункту 4.5 Договору: розрахунок Відповідачем за кожну поставлену на об'єкт Відповідача партію товару, здійснюється у національній валюті України в безготівковому вигляді, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позивача протягом 7 (семи) календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару на будівельний майданчик Відповідача.

В пункті 4.6 Договору Позивач та Відповідач погодили, що: в разі необхідності Відповідач має право на заміну або повернення обладнання; ціна щодо заміни на інше обладнання погоджується сторонами додатковою угодою до Договору; в разі недопоставки товару загальна сума Договору зменшується на суму недопоставленого товару, а в разі повернення - на суму повернутого товару.

Відповідно до пункту 5.1 Договору: Позивач зобов'язався поставити Відповідачу товар належної якості та комплектності на умовах даного Договору; не розголошувати інформацію, визнану сторонами комерційною або конфіденційною.

В свою чергу, як передбачено пунктом 5.2 Договору, Відповідач зобов'язався прийняти поставлений товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару, а також оплачувати товар згідно з умовами визначеними у цьому Договорі.

Згідно пункту 6.1 Договору, Позивач гарантує якість та надійність обладнання протягом гарантійного строку, що становить 12 (дванадцять) календарних місяців, з дати підписання акту виконаних пусконалагоджувальних робіт.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи видаткової накладної №2807/2 від 28 липня 2016 року (а.с. 18), Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 395 851 грн 50 коп. (в т.ч. ПДВ) із відмітками про отримання товару представником Відповідача за довіреністю №50 від 28 липня 2016 року.

Суд констатує, що оплату проведено Відповідачем на загальну суму 350 000 грн, що підтверджено платіжними дорученнями: №826 від 10 жовтня 2016 року на суму 50 000 грн, №876 від 02 листопада 2016 року на суму 100 000 грн, №991 від 19 грудня 2016 року на суму 100 000 грн, №1070 від 17 січня 2017 року на суму 100 000 грн (а.с. 19-22).

Водночас, докази оплати решти суми у розмірі 45 851 грн 50 коп. в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу, 02 червня 2017 року Позивач звернувся до Відповідача із претензією за вих.№12-06/17 (а.с. 61), відповідно до якої просив у п'ятиденний строк із дня отримання претензії, оплатити заборгованість в сумі 45 851 грн 50 коп. за отриманий Відповідачем по видатковій накладній товар.

Відповідач, листами за вих.№47 від 06 червня 2017 року (а.с. 39) та за вих.№50 від 12 червня 2017 року (а.с. 40) повідомив Позивача про неможливість провести остаточний розрахунок по причині того, що останнім отримано устаткування із дефектами, які неможливо усунути, що унеможливлює його використання за цільовим призначенням, вказує про необхідність заміни товару або повернення сплачених за нього коштів.

Листом за вих.№2017-08/07-1 від 08 червня 2017 року (а.с. 63), Позивач повідомив Відповідача про необхідність сплатити заборгованість за поставлений Відповідачу товар по видатковій накладній, не погодився із претензіями щодо якості товару.

Водночас, листом від 09 жовтня 2017 року за вих. №80 (а.с. 55) Відповідач повідомив Позивача про відмову від укладеного у спрощений спосіб договору (шляхом оформлення видаткової накладної №2807/2 від 28 липня 2016 року) та вимагає повернути сплачені кошти в сумі 133 368 грн.

Крім того, в матеріалах справи також наявні додатки до договору поставки від 16 березня 2015 року № 16/03/15 П (специфікація обладнання та специфікація труб і фітингів; а.с 12-17). Проте, копії самого договору не додано. В той же час, в справі наявні: висновок експертизи №68.09.04 781 17 (а.с. 41-54), проведеної за результатами експертного дослідження електроустановок та електроустаткування підвищеної небезпеки Аквапарку "7 Океан", які знаходяться за адресою - вул. Камянецька, 122, м. Хмельницький; рахунок фактура від 26 липня 2016 року №25077 на суму 395 851 грн 50 коп. без вказівок на договір (а.с. 88); рахунок фактура від 26 липня 2016 року №26077 на суму 395 851 грн 50 коп. (а.с.89) з вказівкою на договір від 18 лютого 2016 року.

Крім того, сторонами подано (як вказано вище) договір без номеру від 18 лютого 2015 року, проте не подано Додаток №1 (Специфікація №1, як визначено в пункті 10.7 Договору) до Договору.

З пояснень сторін вбачається, що спірною в оплаті є позиція №11 у видатковій накладній №2807/2 від 28 липня 2016 року (а.с. 18), а саме: УФ установка середнього тиску 0,4 кВт; в кількості 2 штуки; по ціні за штуку без ПДВ 55570 грн; загальною сумою без ПДВ 111140 грн.

При цьому, як встановлено судом (навіть якщо прийняти два додатки до іншого договору, які помилково зазначені додатки до існуючого договору (з огляду на недоведення існування інших договорів, крім договору поставки від 18 лютого 2015 року)) в наявних у справі Специфікаціях відсутнє обладнання, зазначене в пункті 11 видаткової накладної №№2807/2 від 28 липня 2016 року (УФ установка середнього тиску 0,4 кВт). Дане, в свою чергу, опосередковано вказує на те, що поставка даного обладнання проводилась поза межами договірних відносин сторін.

Водночас, суд констатує, що Позивач та Відповідач у своїх поясненнях (в тому числі у судовому засіданні) вказують на те, що за їх позицією поставка обладнання, що не оплачена, здійснена за позадоговірними стосунками сторін. Відтак, в силу дії частини 1 статті 75 ГПК України, обставини щодо поставки даного обладнання за позадоговірними відносинами сторін не підлягають доказуванню (в тому числі з огляду на те, що суд не має щодо цього обгрунтованого сумніву, що описано в попередньому абзаці).

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 2 статті 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У відповідності до приписів статті 11 та статті 509 ЦК України, в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Згідно статті 174 ГК України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

В силу дії частини 1 статті 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 509 ЦК України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами статті 526 передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу дії частини 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 395 851 грн 50 коп, що підтверджено видатковою накладною №2807/2 від 28 липня 2016 року із відміткою про отримання товару Відповідачем за відсутності претензій щодо якості, недоліків тощо в момент отримання вказаного товару.

Водночас, Відповідач частково сплатив товар в сумі 350 000 грн., що підтверджено платіжними дорученнями: №826 від 10 жовтня 2016 року на суму 50 000 грн (а.с.19), №876 від 02 листопада 2016 року на суму 100 000 грн (а.с. 20), №991 від 19 грудня 2016 року на суму 100 000 грн (а.с. 21), №1070 від 17 січня 2017 року на суму 100 000 грн (а.с. 22).

Докази оплати решти боргу в сумі 45 851 грн 50 коп. не лише не подано суду, але й не заперечується сторонами.

Тобто, з огляду на встановлені вище у даній постанові обставини, несплаченою за позадоговірними відносинами сторін залишилася суми основного боргу, котру просить стягнути Позивач, а саме 45 851 грн 50 коп..

В той же час, з огляду на факт відсутності письмового договору та Специфікації щодо поставки УФ установки середнього тиску та з огляду на визнання цієї обставини сторонами по справі, суд при вирішенні даного спору виходить з того, що поставка відбулась на підставі усної домовленості. Відтак зобов'язання по оплаті отриманого товару у Відповідача виникли в момент отримання товару, як і передбачено приписами статті 692 ЦК України (дане встановлено і місцевим господарським судом).

Водночас, як встановлено статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Відповідно до статті 193 ГК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

З огляду на усе вищевказане, апелянт мав оплатити суму заборгованості, проте не вчинив цього.

Що ж до доводів апелянта про те, що в задоволенні позову про стягнення заборгованості за отримання обладнання слід відмовити із за наявності товару, що нібито виявлений Відповідачем через певний час, після поставки даного обладнання, без пред'явлення самостійної вимоги (позову, зустрічного позову) щодо такої якості, то колегія суду відноситься до цих доводів критично.

При цьому суд звертає увагу на те, що заперечення апелянта, виходять з посилань на неякісність товару, без виявлення її безпосередньо при отриманні даного обладнання, а з виявленням її в пізініший час та з висвітленням Позивачу даного доводу вже після отримання письмової претензії щодо оплати залишку заборгованості, котра є предметом спору в даній справі.

Апелянт, даючи такі заперечення вважає, що йому не потрібно в даному випадку представляти самостійну позовну вимогу щодо якості (зустрічного позову чи позов) і що даних пояснень може бути достатньо для вирішення спору між сторонами. Водночас, доводячи більш тривалий строк для можливості заявлення вимоги по якості, сторона не звернула увагу на факт того, що в даній справі відсутня така вимога (зустрічний позов) щодо неякості. Відтак, апеляційний господарський суд вважає та наголошує апелянту, що дані доводи за таких обставин (з огляду на момент нібито невиявлення неякісності) виходять за межі позовних вимог по даній справі (на що не звернув увагу у місцевий господарський суд).

При цьому, суд звертає увагу на те, що навіть теоретичне погодження з доводами апелянта, не призведе до вирішення спору про якість, адже як вбачається з матеріалів справи, Відповідачу поставлено дві одиниці обладнання (про неякісність якого без пред'явлення позову заявила сторона), кожна з котрих коштує більше, аніж суми позову Позивача щодо стягнення заборгованості (згідно листів Відповідача; а.с. 40, 55-56), адже він за наслідком своїх звернень має самостійну вимогу щодо повернення Позивачем сплачених за обладнання коштів в сумі 133 368 грн, що в даній справі не розглядається.

Разом з тим (з огляду на не подачу Відповідачем в даній справі зустрічного позову з відповідними вимогами), суд наголошує на тому, що Відповідач не позбавлений права заявити самостійний позов поза межами даної справи щодо якості і вирішити існуючий між сторонами спір, в тому числі з призначенням експертизи, та в межах предмету спору щодо якості даного обладнання.

Як встановлено вище в даній судовій постанові, Відповідач внаслідок лише часткової оплати коштів за отримане обладнання (без претензій до якості в момент отримання) має перед Позивачем заборгованість в розмірі 45 851 грн 50 коп..

При цьому, з огляду на предмет доказування в даній справі, суд констатує, що Відповідач даної заборгованості Позивачу не сплатив.

Водночас, оцінивши доводи суду першої інстанції в даній частині, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що інша оцінка доводів апелянта місцевим господарським судом, не призвела до прийняття неправильного рішення щодо стягнення заборгованості за позадоговірними відносинами сторін.

З огляду на викладене та з урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 45 851 грн 50 коп. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє дану позовну вимогу Позивача.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Окрім основного боргу, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 14 780 грн 47 коп. інфляційних витрат та 2 593 грн 42 коп. річних.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд констатує, що в апеляційній скарзі Відповідач не висловлював заперечень в частині нарахування інфляційних та річних (всі доводи, як описано вище, стосувалися якості обладнання).

Проаналізувавши наданий Позивачем розрахунок суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, суд зробив перерахунок і дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума інфляційних, що становить 14 780 грн 47 коп. є обгрунтована.

В той же час, оцінивши розрахунок річних, що здійснено Позивачем, та здійснивши їх перерахунок, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що заявлені до стягнення три відсотки річних в розмірі 2 593 грн 42 коп. також є обгрунтованими.

З огляду на усе вищеописане, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача інфляційних в розмірі 14 780 грн 47 коп. та річних в розмірі 2 593 грн 42 коп..

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Підсумовуючи все вищевказане, суд констатує, що приписами статті 73 ГПК України визначено, що: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В силу дії статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно статті 76 ГПК України: належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу дії статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, апеляційний господарський суд, враховуючи предмет доказування в даній справі про стягнення заборгованості за отриманий товар, констатує, що під час розгляду справи не було встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оспорюваного рішення, а відтак, у Рівненського апеляційного господарського суду відсутні підстави для застосування частини 4 статті 269 ГПК України.

Водночас, апеляційний господарський суд, оцінюючи оспорюване судове рішення, з огляду на предмет доказування у цій справі, приходить до висновку, що місцевим господарським судом при винесенні даного рішення і оцінці доказів, що стосуються предмету спору, дане вчинено з додержанням норм матеріального права, що з огляду на все вищевказане, є підставою для залишення оспорюваного рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Шелі" на рішення господарського суду Хмельницької області від 26 лютого 2018 року в справі № 924/804/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 26 лютого 2018 року в справі №924/804/17 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 924/804/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 29 травня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.