Рішення

від 25.05.2018 по справі 171/1389/17

АПОСТОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 171/1389/17

2/171/72/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2018 р. м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кодрян Л.І.

за участю секретаря судового засідання Титаренко Л.Б.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Стогній А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Апостолове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів про стягнення компенсації за не використану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів про стягнення не виплаченої компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Позов обґрунтовує тим, що з 03.02.2005 року згідно наказу за № 4-к від 03.02.2005 року його було прийнято на роботу в Апостолівське ПТУ № 85, правонаступником якого є відповідач, на посаду керівника фізичного виховання з посадовим окладом згідно штатного розпису.

12.05.2005 року його протиправно звільнили за п.3 ст.41 КЗпПУ на підставі наказу директора Апостолівського ПТУ № 85 Романової Н.М. за № 14-к.

При розгляді справи № 171/51/15-ц за його позовом до відповідача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди з наданих відповідачем до суду довідки про отриману заробітну плату, табелю робочого часу та розрахункової відомості йому стало відомо про не виплату відповідачем компенсації за не використану ним щорічну відпустку всупереч норм КЗпП України.

Вказує, що незаконні дії відповідача щодо невиплати компенсації за не використану відпустку призвели до моральних переживань на протязі тривалого часу, втрати душевного спокою та погіршення стану здоров'я.

Зазначає, що згідно зробленого ним розрахунку розмір компенсації за не використану щорічну відпустку, яка йому не виплачена становить 1611 грн. 88 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку складає 242346 грн. 15 коп., а заподіяну йому моральну шкоду оцінює в 5000 грн., які просить стягнути з відповідача.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву згідно якого відповідач просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, оскільки, як вважає, відповідач позов ОСОБА_1 пред'явлено до неналежного відповідача у зв'язку з неправильним зазначенням позивачем у позовній заяві назви навчального закладу, як Апостолівський державний професійно-технічний центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів в Апостолівському районі , натомість як правонаступником ПТУ № 85 є Державний професійно-технічний навчальний заклад Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів (а.с.67-68).

Позивачем ОСОБА_1 надано відповідь на відзив в якій він не заперечує, що належним відповідачем у даній справі є Державний професійно-технічний навчальний заклад Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів , як правонаступник ПТУ № 85 (а.с.74-75).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, обґрунтовуючи позов вищенаведеним, збільшивши позовні вимоги, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Зазначив, що з 03.02.2005 року він працював в Апостолівському ПТУ № 85, правонаступником якого є відповідач, на посаді керівника фізичного виховання. Вважає, що його було незаконно звільнено з роботи 12.05.2005 року, трудову книжку не видано, наказ про звільнення не вручений.

У справі за № 171/51/15 його позовні вимоги до відповідача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсаційних коштів в зв'язку з перебуванням на лікарняному, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції задоволено частково. У попередньому позові ним не було заявлено вимог до відповідача про стягнення компенсації за не використану відпустку.

Вважає, що йому не виплачена компенсація за 21 календарний день щорічної відпустки, відповідно до відпрацьованого періоду, з розрахунку 56 календарних днів відпустки, які щорічно надаються науково-педагогічним працівникам, а його середньоденна заробітна плата складає 80 грн. 59 коп., тому з відповідача просить стягнути на його користь не виплачену компенсацію за не використану щорічну відпустку в сумі 4600 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку. Також просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 грн., заподіяну йому внаслідок переживань, втрати душевного спокою та погіршення стану здоров'я у зв'язку з протиправними діями відповідача.

Представник позивача ОСОБА_2 вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з підстав викладених у позовній заяві, позовні вимоги ним збільшено обґрунтовано та їх слід задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача Стогній А.Є. проти задоволення позову заперечила, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки на виконання рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2017 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року відповідачем сплачено ОСОБА_1 присуджені до виплати кошти та з ним проведено повний розрахунок. Сума коштів, належних ОСОБА_1 при звільненні, як вбачається зі змісту судових рішень, стягнута судом першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі.

В судових дебатах представник відповідача Стогній А.Є. позов визнала частково, зазначила, що ОСОБА_1 підлягає виплата компенсації не використану щорічну відпустку в сумі 172,39 грн., а в іншій частині позовних вимог просила відмовити.

Суд, вислухавши позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача Стогній А.Є., дослідивши письмові докази, надані сторонами, приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом директора Апостолівського ПТУ № 85 № 4-к від 03.02.2005 року позивача ОСОБА_1 прийнято на роботу до Апостолівського ПТУ № 85 керівником фізвиховання з 03.02.2005 року, оплата праці згідно штатного розкладу (а.с.84).

Наказом директора Апостолівського ПТУ № 85 № 14-к від 12.05.2005 року позивача ОСОБА_1 звільнено з посади керівника фізвиховання з 12 травня 2005 року, згідно ст. 41 ч.1 п. 3 КЗпПУ за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального поступку, не сумісного з продовженням даної роботи (а.с.99).

Згідно бухгалтерської довідки від 12.05.2005 року (а.с.100-102), розрахунково-платіжних відомостей ПТУ № 85 (а.с.103-111) за час роботи ОСОБА_1 проводилось нарахування заробітної плати по 10 тарифному розряду, однак зроблено перерахунок заробітної плати з 10 тарифного розряду на 8 тарифний розряд; за лютий 2005 року позивачу нараховано заробітної плати 570,49 грн., березень 2005 року - 596,32 грн., квітень 2005 року - 175,95 грн., у травні 2005 року нараховано компенсацію за невикористану відпустку у сумі 172,39 грн., разом з тим знято заборгованість в сумі 205,01 грн. по перерахунку заробітної плати, в зв'язку з чим заробітна плата не виплачувалась (а.с.101-110).

Згідно табелю обліку робочого часу за лютий 2005 року позивач з 03.02.2005 року перебував на роботі у робочі дні - 18 днів; згідно табелю обліку робочого часу за березень 2005 року позивач перебував на роботі у робочі дні - 22 дня; згідно табелю обліку робочого часу за квітень 2005 року позивач перебував на роботі у робочі дні - 6 днів, а з 11.04.2005 року по 29.04.2005 року перебував на лікуванні (а.с.177-179, справа № 171/51/15-ц - а.с.86-88).

Табель обліку робочого часу за травень 2005 року до матеріалів справи не надано.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2017 року позов ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсаційних коштів у зв'язку з перебуванням на лікарняному, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивча невиплачену заробітну плату 205,01 грн., 596,32 грн. в рахунок відшкодування шкоди завданої невиплатою компенсаційних коштів за період тимчасовою непрацездатності, що разом складає 801,33 грн. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.124-127).

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2017 року скасовано в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів , яке є правонаступником Апостолівського професійно-технічного училища № 85, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів , яке є правонаступником Апостолівського професійно-технічного училища № 85, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 12.05.2005 року по 30.03.2018 року в сумі 5000 грн. та моральну шкоду в розмірі 1000 грн .В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.160-168).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищезазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, що набрали законної сили встановлено, що ОСОБА_1 працював в Апостолівському ПТУ № 85 з 03.02.2005 року, звільнений 12.05.2005 року та при звільненні йому не були виплачені всі належні суми у строки, зазначені ст.116 КЗпП України; дії відповідача по здійсненню перерахунку заробітної плати позивача у квітні 2005 року, утриманню з нарахованої позивачу заробітної плати суми 205,01 грн. є протиправними, такими, що здійснені в порушення вимог ч. 4 ст. 97 КЗпПУ, а сума 205,01 грн. є сумою недосплаченої заробітної плати позивачу; крім того, неоплата періоду тимчасової непрацездатності позивачу в сумі 596 грн. 32 коп. є також несвоєчасною виплатою заробітної плати.

Як встановлено судом, у травні 2005 року позивачу ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку у сумі 172,39 грн., разом з тим нараховано заборгованість 205,01 грн., в зв'язку з чим заробітна плата не виплачувалась (а.с.101-103).

Таким чином, позивачу ОСОБА_1 компенсація за невикористану відпустку не виплачена, нараховано вказану компенсацію в сумі 172,39 грн., яку знято відповідачем по перерахунку заробітної плати для погашення вищезазначеної заборгованості в сумі 205,01 грн.

Однак, позивач вважає, що розмір компенсації за не використану щорічну відпустку, яка йому не виплачена, згідно його розрахунку становить 4600 грн.

Дослідивши обставини справи суд встановив, що між сторонами виникли трудові правовідносини щодо проведення розрахунку з працівником при звільненні, які регулюються наступними нормами права.

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

Частинами 1,2 ст.83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Згідно ч.ч.1,6 ст.6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Згідно роз'яснень п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року передбачено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менше 10 місяців, грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток виплачується з розрахунку повної тривалості останніх.

Згідно п.6 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого Постановою КМ України від 14 квітня 1997 року № 346 (далі - Порядок надання щорічної основної відпустки) встановлено, що у разі звільнення керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівників їм виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної основної відпустки.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Згідно розділу IV Додатку до Порядку надання щорічної основної відпустки тривалість щорічної основної відпустки керівника фізичного виховання професійно-технічного навчального закладу становить 56 календарних днів.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 прийнято на роботу до Апостолівського ПТУ № 85 керівником фізвиховання, період роботи ОСОБА_1 в Апостолівському професійно-технічному училищі № 85, правонаступником якого є відповідач, становить з 03.02.2005 року по 12.05.2005 року.

Враховуючи положення п.6 Порядку надання щорічної основної відпустки ОСОБА_1 не виплачено компенсацію за не використані 18 календарних днів щорічної основної відпустки пропорційно до відпрацьованого ним часу.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п.7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08 лютого № 100 (далі - Порядок обчислення середньої заробітної плати) нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (ст. 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Як встановлено судом відпрацьований ОСОБА_1 у Апостолівському ПТУ № 85 з 03.02.2005 року по 12.05.2005 року період складає 95 календарних днів (за винятком святкових і неробочих днів встановлених законодавством). За лютий 2005 року позивачу нараховано заробітну плату 570,49 грн., березень 2005 року - 596,32 грн., квітень 2005 року - 175,95 грн. Крім того, рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2017 року, залишеним в частині без змін судом апеляційної інстанції, на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто невиплачену заробітну плату 205,01 грн., 596,32 грн. в рахунок відшкодування шкоди завданої невиплатою компенсаційних коштів за період тимчасовою непрацездатності, що разом складає 801,33 грн.

Отже, сумарний заробіток за останній перед наданням відпустки фактично відпрацьований період складає 2144 грн. 09 коп.

Таким чином, компенсація за невикористану відпустку у кількості 18 календарних днів становить 406 грн. 25 коп. виходячи із наступного розрахунку: 2144,09 грн. (сумарний заробіток за відпрацьований період) : 95 (календарних днів відпрацьованого періоду) х 18 (календарних днів невикористаної відпустки) = 406,25 грн.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України № 6-144цс14 від 29 січня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади - 12 травня 2005 року, відповідачем не проведено виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплачено компенсацію за не використану відпустку у кількості 18 календарних днів, що становить 406 грн. 25 коп.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення, в межах позовних вимог, по день ухвалення рішення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п.8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Вказаний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду України № 6-2807цс16 від 01 березня 2017 року.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 30 грн. 71 коп. виходячи із наступного розрахунку: 570,49 грн. (заробітна плата за лютий 2005 року) + 596,32 грн. (заробітна плата за березень 2005 року) : 40 (число відпрацьованих робочих днів за цей період) = 29,17 грн.

Судом визначено період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , тобто з наступного дня після звільнення позивача та по день постановлення рішення - з 13.05.2005 року по 25 травня 2018 року, що становить 3290 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки виплати суми компенсації за не використану відпустку при звільненні з 13.05.2005 року по 25 травня 2018 року складає 95969 грн. 30 коп. (29,17 гривень (середньоденна заробітна плата) х 3290 дня (затримки розрахунку) = 95969,30 грн.).

Разом з тим, як вже зазначалося вище, згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України №6-837цс15 від 23 грудня 2015 року, № 6-113цс16 від 27 квітня 2016 року, №6-1207цс16 від 06 липня 2016 року, №6-2405цс16 від 05 жовтня 2016 року та № 6-259цс17 від 13 березня 2017 року.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що справедливим буде застосувати принцип співмірності суми середнього заробітку за час затримки виплати до розміру невиплаченої компенсації за невикористану відпустку.

При розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і обставини за яких було встановлено наявність заборгованості за не використаніпозивачем дні щорічної основної відпустки.

Так, сума належної ОСОБА_1 до виплати, однак невиплаченої при звільненні компенсації за не використану відпустку становила лише 406 грн. 25 коп., а тому суд приходить до висновку про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 3000 грн., що буде співмірним із розміром суми, невиплаченої позивачу у встановлені законодавством строки.

Крім того, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду спричинену не виплатою ОСОБА_1 належної суми компенсації за невикористану відпустку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (ст. 237-1 КЗпП України).

За змістом ч.ч. 1, 5 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вказані норми права та роз'яснення викладені у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , якими передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 500 грн., який буде відповідати понесеним позивачем моральним стражданням, істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, з врахуванням конкретних обставини по даній справі і наслідків, що наступили.

За таких обставин та норм права, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів , стягнувши з відповідача на користь позивача компенсацію за не використану відпустку у кількості 18 календарних днів, що становить 406 грн. 25 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 травня 2005 року по 25 травня 2018 року в сумі 3000 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 12, 13,76-82, 89, 258-259, 264-265, 354-356 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів про стягнення компенсації за не використану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів (код ЄДРПОУ 21902362, місцезнаходження вул.Мічуріна, буд.8, м.Апостолове, Дніпропетровської області) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, прож.АДРЕСА_1) компенсацію за не використану щорічну відпустку в сумі 406 (чотириста шість) грн. 25 (двадцять п'ять) коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 3000 (три тисячі) грн. та моральну шкоду в розмірі 500 (п'ятсот) грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 29 травня 2018 року.

СуддяЛ. І. Кодрян