Постанова

від 24.05.2018 по справі 400/1995/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2018 року м. Кропивницький

справа № 400/1995/16-ц

провадження № 22-ц/781/761/18

Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.

секретар судового засідання Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2,який представляє інтереси ОСОБА_3,на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2018 року за позовом ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат ОСОБА_2, до товариства з обмеженою відповідальністю Верес про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі , -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Верес (ТОВ Верес ) про визнання недійсною додаткової угоди № 63 до договору оренди землі №1208 від 28.09.2005 року, укладеної 28.11.2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ Верес , та зобов'язання повернути ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3524983700:02:000:0349.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що його батько ОСОБА_4, який помер 27 травня 2009 року, був власником земельної ділянки площею 5,27 га, кадастровий номер: 3524983700:02:000:0349, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, на підставі виданого 15 квітня 2002 року Новостародубською сільською радою Петрівського району Кіровоградської област державного акту на право приватної власності на землю серії І-КР № 018903. Після його смерті ОСОБА_4 позивач в порядку спадкування набув право власності на вказану земельну ділянку, про що одержав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2011 року, зареєстроване в реєстрі за № 529.

Відповідно до договору оренди землі від 16 грудня 2004 року, зареєстрованого Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 28 вересня 2005 року за № 1208, земельну ділянку, кадастровий номер: 3524983700:02:000:0349, було передано в оренду ТОВ Верес спадкодавцем ОСОБА_4 Договір оренди землі було укладено на 5 років, а враховуючи, що він був зареєстрований 28 вересня 2005 року, його дія закінчувалась 27 вересня 2010 року.

За життя батько позивача розповідав йому, що в кінці 2008 року ним було підписано додаткову угоду до договору оренди землі про продовження його дії ще на 5 років після закінчення дії основного договору. Примірник зазначеної додаткової угоди за життя ОСОБА_5JI. не отримав, оскільки усі три примірники знаходилися в орендаря ТОВ Верес , яке мало їх в установленому порядку зареєструвати. Оскільки термін дії договору оренди землі закінчувався 27 вересня 2010 року, враховуючи продовження терміну його дії ще на 5 років, договір оренди землі мав би закінчитись 27 вересня 2015 року.

При зверненні позивача до ТОВ Верес у вересні 2015 року з вимогою про повернення земельної ділянки у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди землі, було повідомлено про наявність підписаної його батьком за життя додаткової угоди від 28 листопада 2008 року № 63 про продовження дії договору оренди землі від 16 грудня 2004 року, який зареєстровано 31 серпня 2009 року, на 10 років з моменту державної реєстрації додаткової угоди, оскільки додаткова угода зареєстрована 31 серпня 2009 року, термін дії договору закінчується 30 серпня 2019 року. При цьому позивачу було надано оригінал одного з примірників додаткової угоди № 63 до договору оренди землі від 28.11.2008 року, при детальному ознайомленні з яким він встановив, що підпис, вчинений на спірній угоді від імені померлого 27 травня 2009 року ОСОБА_4, не належить останньому і навіть візуально не схожий на його підпис, що є у договорі оренди землі від 16 грудня 2004 року, до якого укладено цю додаткову угоду, та інші підписи ОСОБА_5 в документах.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 не підписував додаткову угоду № 63 від 28 листопада 2008 року до договору оренди землі, що зареєстрована у Кіровоградській регіональній філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 31 серпня 2009 року за № 040938200636, а також доручення на її укладання нікому не давав, враховуючи, що спірна додаткова угода суперечить інтересам позивача, він звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2018 року відмовлено у задоволенні вказаного позову.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що суд першої інстанціїнеповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

В мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції, посилаючись на обставини встановлені в судовому засіданні зазначив, що спірна додаткова угода від 28 листопада 2008 року № 63 про продовження договору оренди землі від 16 грудня 2014 року є недійсною, так як вказаний правочин не підписувався батьком позивача ОСОБА_4, який помер 27 травня 2009 року і не відповідає його внутрішній волі. Однак, суд відмовив у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності за вимогами позивача про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі на час пред'явлення позову 29 листопада 2016 року, відповідно до поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не врахував, що він не просив поновити строк позовної давності, не зазначав обставин поважності пропуску такого строку, тому не зобов'язаний доводити обставини, на які не посилався.

Також зазначає, що поза увагою суду залишилось те, що позивач дізнався про спірну додаткову угоду з листа відповідача від 12 жовтня 2015 року № 111/1 (а.с.78), це повідомлення є єдиним належним та допустимим доказом початку перебігу строку позовної давності - з 24 вересня 2015 року.

Вважає безпідставним посилання суду на пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є працівниками відповідача, про отримання примірника додаткової угоди позивачем ОСОБА_3 не можуть бути належними та допустимими доказами обставин, які мають бути підтверджені письмовими доказами.

Крім того, скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач мав у своєму розпорядженні примірник спірної додаткової угоди, яку отримав у 2011 році при поданні до філії ТОВ Верес копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_4, тому що вказана обставина не підтверджена належними та допустимими доказами. Факт отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса не є підставою для висновку, що його копія одразу була надана в ТОВ Верес , і взамін отриманий примірник спірної додаткової угоди, тому висновок суду грунтується на припущеннях, не відповідає фактичним обставинам справи, що суперечить вимогам ст. 264 ЦПК України.

На думку позивача, отримання ним орендної плати також не підтверджує факт обізнаності його щодо спірної додаткової угоди, оскільки він вважав, що отримує орендну плату за договором оренди дія якого закінчується в 2015 році. Крім того, відомості на видачу орендної плати, що наявні в матеріалах справи (а.с.93-98) не містять інформації про додаткову угоду від 28.11.2008 року, а отже не підтверджують отримання орендної плати позивачем саме за умовами спірної додаткової угоди.

У скарзі звертається увага і на висновок суд першої інстанції щодо наявності у розпорядженні позивача спірної додаткової угоди, зроблений судом на підставі висновку судово-почеркознавчої експертизи № 281 від 28 грудня 2017 року, згідно якої досліджуваний підпис, розташований в графі ОСОБА_4Л. в стовпчику ОРЕНДОДАВЕЦЬ в додатковій угоді № 63 до договору оренди землі № 1208 від 28 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ Верес , виконаний ОСОБА_3

Позивач вважає даний висновок суду безпідставним, оскільки на час підписання додаткової угоди ОСОБА_3 не перебував у будь-яких правовідносинах з ТОВ Верес , а отже його право не було порушено та він не мав будь-яких прав на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права, яке не було порушено.

ТОВ Верес подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення представника позивача - адвоката ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідача - адвоката ОСОБА_8, який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про сплив позовної давності за вимогами позивача про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі на час пред'явлення позивачем цього позову 29 листопада 2016 року, про застосування якої заявив представник відповідача.

Судом встановлено, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-КР № 018903, виданого Новостародубською сільською радою Петрівського району Кіровоградської області 15 квітня 2002 року, ОСОБА_4, який помер 27 травня 2009 року, був власником земельної ділянки площею 5,27 га, кадастровий номер: 3524983700:02:000:0349, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області (а.с.9 т.1).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 529, право власності на належну спадкодавцеві ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер: 3524983700:02:000:0349, набув його син ОСОБА_3 (а.с. 8 т. 1). На підтвердження набутого в порядку спадкування права власності ОСОБА_3 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 087792, виданий 15 серпня 2012 року Петрівською районною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_3, державна реєстрація здійснена 07 вересня 2012 року (а.с. 10 т. 1).

Тобто з 15 серпня 2012 року ОСОБА_3 мав документальне підтвердження щодо переходу до нього права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку, загальною площею 5,2659 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, яка на час відкриття спадщини перебувала у користуванні відповідача.

Як підтверджується договором оренди землі від 16 грудня 2004 року, зареєстрованим Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 28 вересня 2005 року за № 1208, померлий ОСОБА_4 як попередній власник передав в оренду ТОВ Верес вказану земельну ділянку, кадастровий номер: 3524983700:02:000:0349, строком на 5 років, тобто до 27 вересня 2010 року (а.с.11-13т.1).

28 листопада 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ Верес було укладено додаткову угоду № 63 до договору оренди землі № 1208 від 28 вересня 2005 року, яка зареєстрована Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 31 серпня 2009 року за № 040938200636 (а.с.14,62 т.1).

Позивачем ОСОБА_3 24.09.2015 року на адресу ТОВ Верес було направлене повідомлення про те, що він є власником орендованої земельної ділянки і не бажанє укладати в майбутньому новий договір оренди землі чи продовжувати дію старого договору оренди (а.с.15 т. 1).

У відповідь ТОВ Верес листом від 12.10.2015 року повідомило позивача, що між ним та померлим ОСОБА_4 28.11.2008 року було укладено додаткову угоду № 63 до договору оренди землі, яка пройшла державну реєстрацію 31.08.2009 року строком на 10 років, тому договір оренди землі є чинним до кінця грудня 2019 року (а.с.78 т.1).

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оренда землі - це засноване на договорі платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності (ст. 1 Закону України "Про оренду землі" ).

Зобов'язання орендодавця і орендаря земельної ділянки виникають на підставі укладеного договору оренди землі.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (далі по тексту Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 14 Закону № 161-ХІV , договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 16 Закону № 161-ХІV , укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу .

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною особою та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (правочини, які повністю виконуються у момент їх вчинення), належить вчиняти письмово. При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України ).

Задля перевірки обґрунтованості доводів осіб, які беруть участь в справі, за клопотанням позивача, ухвалою суду першої інстанції від 09 листопада 2017 року була призначена судова почеркознавча експертиза, за результатами проведення якої згідно висновку №281 від 28 грудня 2017 року, досліджуваний підпис, розташований в графі "ОСОБА_4Л." в стовпчику "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" в додатковій угоді № 63 до договору оренди землі № 1208 від 28 вересня 2005 року, укладеній між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Верес", в особі генерального директора ОСОБА_9 від 28 листопада 2008 року, виконаний ОСОБА_3 ; в той же час вирішити питання: "Чи виконаний підпис у додатковій угоді № 63 до договору оренди землі № 1208 від 28 вересня 2005 року, укладеній 28 листопада 2008 року між власником земельної ділянки, кадастровий номер 3524983700:02:000:0349, ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Верес", що зареєстрована у Кіровоградській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" при Держкомземі України 31 серпня 2009 року за № 040938200636, у графі "Орендодавець", від імені ОСОБА_4, особисто ним - ОСОБА_4, чи іншою особою", не представилось можливим, у зв'язку з тим, що при порівнянні досліджуваного підпису зі зразками підпису ОСОБА_4 встановлено, що вони неспівставні за транскрипцією (а.с. 211-216 т. 1).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що довідався або міг довідатись про наявність цієї додаткової угоди при оформленні своїх спадкових прав на спірну земельну ділянку ще в 2011 році, або раніше, при її підписанні в 2008 році, з урахуванням того, що за висновком судової почеркознавчої експертизи підпис від імені орендодавця ОСОБА_4 виконаний саме позивачем ОСОБА_3

При цьому суд першої інстанції, належно оцінивши встановлені ним обставини і наявні у матеріалах справи докази, дійшов правильного висновку, що твердження позивача щодо одержання ним примірника спірної додаткової угоди у 2015 році, після звернення до орендаря - ТОВ Верес у вересні 2015 року з вимогою про повернення земельної ділянки, не обгрунтоване, оскільки у вказаному листі-відповіді № 111/1 від 12 жовтня 2015 року не зазначено про направлення в додатку примірника оспорюваної додаткової угоди (а.с.78 т. 1)

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 63 до договору оренди землі №1208 від 28.09.2005 року, укладеної 28.11.2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ Верес , у зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки ОСОБА_3, який пред'явив позов як правонаступник орендодавця, було відомо чи мало бути відомо про те, що оспорена ним угода була укладена з порушенням вимог законодавства, з часу її підписання у 2008 році, а з позовом до суду він звернувся у листопаді 2016 року.

Решта заявлених ОСОБА_3 позовних вимог випливає з вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди і залежить від її вирішення. При відмові у задоволенні цієї вимоги решта позовних вимог також не можуть бути задоволені.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачеві стало відомо про порушення його прав та інтересів лише у вересні 2015 року після повідомлення відповідачем про наявність спірної додаткової угоди, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За змістом вищенаведеної частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами свої доводи, що оригінал примірника оспорюваної додаткової угоди він отримав від ТОВ Верес саме в 2015 році, та не спростував вказаного висновку суду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2,який представляє інтереси ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 29 травня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.Л. Дуковський

ОСОБА_10