Постанова

від 23.05.2018 по справі 310/5292/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 310/5292/16-ц

провадження № 61-13032св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: приватне сільськогосподарське підприємство агрофірма Росія , товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма Щедрий лан ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року у складі судді Полянчука Б. І. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року у складі суддів: Полякова О. З., Спас О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства агрофірма Росія (далі - ПСП агрофірма Росія ), товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма Щедрий лан (далі - ТОВ агрофірма Щедрий лан ) про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка залишила заповіт на її ім'я на все належне спадкодавцю майно. Після її смерті залишилась спадщина у виді земельних ділянок сільськогосподарського призначення: земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_2 площею 2,1312 га, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 площею 5,0790 га, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_3 площею 2,8810 га, загальною площею 10,0912 га, які розташовані на території Осипенківської сільської ради КСП ім. Чапаєва.

20 січня 2016 року вона прийняла спадщину, отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом та зареєструвала право власності на зазначені земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, після чого дізналась, що зазначеними земельними ділянками в період з 2005 року до 2011 року користувалось ПСП агрофірма Росія .

У 2012 році ПСП агрофірма Росія без погодження з нею та без визначеного законом права передала належні їй земельні ділянки загальною площею 10,091 га в користування TOB агрофірма Щедрий лан , яке користувалось ними в період з 2012 року до 2015 року.

Обидва підприємства здійснювали користування земельними ділянками без належних правових підстав та без сплати будь-якої компенсації.

Використовуючи самовільно належні їй земельні ділянки, відповідачі отримували незаконний дохід.

На неодноразові звернення до відповідачів з письмовими вимогами про виплату їй безпідставно отриманих доходів від незаконного користування земельними ділянками загальною площею 10,091 га відповідей не отримувала.

Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила суд стягнути з ПСП агрофірма Росія на її користь дохід від незаконного користування земельними ділянками в сумі 36 433,36 грн; стягнути з TOB агрофірма Щедрий лан на її користь дохід від незаконного користування земельними ділянками у сумі 28 993,72 грн.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційого суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі після закінчення дії договорів оренди земельних ділянок ПСП агрофірма Росія продовжувала ними користуватися, а позивачем не надано суду доказів направлення ПСП агрофірма Росія протягом одного місяця після закінчення строку дії договорів оренди письмового листа-повідомлення, у якому містились би заперечення проти продовження дії договорів оренди земельних ділянок. За таких обставин дія цих договорів вважається поновленою на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Позивач не надала доказів, які підтверджують розмір доходів, які отримали відповідачі або які вони могли отримати від земельних ділянок, якими вони користувалися, а фактично просила стягнути орендну плату за користування земельними ділянками, що в розумінні статті 1214 ЦК України не є доходом відповідачів. Питання виплати орендної плати виникає з договірних зобов'язань і до них не може бути застосована стаття 1214 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що положеннями частини п'ятої статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Таким чином, земельні ділянки загальною площею 10,091 га, прийняті нею як спадщина після смерті ОСОБА_5, належать їй з ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідачі не набули прав користування належними їй земельними ділянками, а тому використовували їх без достатніх правових підстав, а отже до спірних правовідносин мають бути застосовані положення статті 1212, 1214 ЦК України.

У період з моменту смерті спадкодавця до моменту прийняття спадщини спадкоємцем, відсутня особа орендодавця, яка має цивільну правоздатність та має право виступати стороною договору, що унеможливлює в цей період укладення договорів, які потребують двостороннього волевиявлення. Тому судом неправильно застосовано положення статті 33 Закону України Про оренду землі . ТОВ агрофірма Щедрий лан взагалі не мало жодних правових підстав користуватись належними ОСОБА_4 земельними ділянками.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ агрофірма Щедрий лан зазначало, що позивач не надала доказів, які підтверджують розмір доходів, які отримали відповідачі або які вони могли отримати від земельних ділянок, якими вони користувалися, а фактично просила стягнути орендну плату за користування земельними ділянками, що в розумінні статті 1214 ЦК України не є доходом відповідачів. Питання виплати орендної плати виникає з договірних зобов'язань і до них не може бути застосована стаття 1214 ЦК України. ОСОБА_4 не зверталася до відповідача з вимогою щодо виплати орендної плати за користування земельними ділянками, тому посилання у касаційній скарзі на ненарахування орендної плати та її невиплату є безпідставними.

У запереченні на касаційну скаргу ПСП агрофірма Росія зазначало, що за час користування земельними ділянками їх метою було не тільки одержання прибутку, а і збереження стану земельних ділянок, їх цільового призначення, постійний їх обробіток і внесення добрив, що навпаки поліпшило їх стан. За 11 років, протягом яких позивач не заявляла свої права як власника цих земельних ділянок і не здійснювала будь-яких робіт із їх обробітку, ці земельні ділянки були б повністю засмічені бур'янами і родючість їх значною мірою погіршилася б. ПСП агрофірма Росія несе ризик випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди нарівні з власником. Позивач не надала суду доказів безпідставного користування спірними земельними ділянками, а тому у неї відсутнє право на отримання виплат, визначених у статті 1214 ЦК України.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що на підставі державного акта про право власності на землю І-ЗП № 030699 ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 5,079 га, яка розташована: ДП № 9, пай № 240, КСП ім. Чапаєва Осипенківської сільської ради (а. с. 7).

04 вересня 1999 року між ОСОБА_5 та ПСП агрофірма Росія укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,079 га, розташованої на території ДП № 9, пай № 240 КСП ім. Чапаєва Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області, строком на 10 років (а. с. 39-40).

На підставі державного акта про право власності на землю НОМЕР_4 ОСОБА_6 належала земельна ділянка площею 5,012 га, яка розташована: ДП № 9, 10, пай № 246, КСП ім. Чапаєва Осипенківської сільської ради (а. с. 10).

04 вересня 1999 року між ОСОБА_6 та ПСП агрофірма Росія укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,012 га, розташованої на території ДП № 9, 10, пай № 246, КСП ім. Чапаєва Осипенківської сільської ради Бердянського району Запорізької області, строком на 10 років (а. с. 36-38).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також статуту ТОВ агрофірма Щедрий лан , це товариство є правонаступником ПСП агрофірма Росія ; за актом від 22 лютого 2012 року зараховано на баланс підприємства майно, права та обов'язки реорганізованого ПСП агрофірма Росія (а. с. 55, 56-60, 87-101, 109-115).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 20 січня 2016 року, які зареєстровані в реєстрі за № 14, 16, 18, ОСОБА_4 набула право власності в порядку спадкування на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 10,0912 га, які розташовані за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Осипенківська сільська рада, КСП ім. Чапаєва, а саме: земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_2 площею 2,1312 га; земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 площею 5,0790 га; земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_3 площею 2,8810 га (а. с. 6, 9, 12).

Відомості про право власності ОСОБА_4 на зазначені земельні ділянки внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 січня 2016 року (а. с. 8, 11, 14).

Після набуття права власності на земельні ділянки, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 21 січня 2016 року уклала договори оренди земельних ділянок площею 2,1312 га та 5,079 га з ФГ Азов-агро-світ (а. с. 62-64).

Відповідно до 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 помер 03 вересня 2002 року, а його спадкоємиця ОСОБА_5, яка оформила після його смерті спадщину, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6, 9, 12).

Тобто, орендодавці ОСОБА_6 та ОСОБА_5 померли до закінчення строку, на який було укладено договори оренди належних їм земельних ділянок.

Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла ОСОБА_4, але оформила свої спадкові права лише 20 січня 2016 року (а. с. 6, 9, 12).

Відповідно до положень частини другої статті 1220 , частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини - дня смерті особи або дня, з якого вона оголошується померлою.

Разом із тим згідно зі статтею 1297 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України ).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Після оформлення спадщини, 21 січня 2016 року ОСОБА_4 уклала договори оренди спірних земельних ділянок площею 2,1312 га та 5,079 га з ФГ Азов-агро-світ (а. с. 62-64).

19 липня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до ТОВ агрофірма Росія Плюс з вимогою про відшкодування їй отриманих товариством доходів від використання належної їй земельної ділянки (а. с. 15), які адресат отримав 22 липня 2016 року (а. с. 16).

Цього ж дня ОСОБА_4 звернулась до ПСП агрофірма Росія з вимогою про відшкодування їй отриманих підприємством доходів від використання належної їй земельної ділянки (а. с. 17), які адресат отримав 22 липня 2016 року (а. с. 18).

04 серпня 2016 року ПСП агрофірма Росія повідомила ОСОБА_4 про можливість отримання неодержаної орендної плати, яка належить ОСОБА_5, при документальному підтвердженні її права на орендовану ними земельну ділянку (а. с. 41).

15 вересня 2016 року ОСОБА_4 направила ТОВ агрофірма Росія плюс вимогу про виплату їй 343 291,23 грн заборгованості за користування земельними ділянками, які вона отримала в спадщину (а. с. 80).

Цього ж дня ОСОБА_4 направила ПСП агрофірма Росія вимогу про повідомлення їй розміру нарахованих сум за користування земельними ділянками, які вона отримала у спадщину та виплату їй заборгованості (а. с. 81).

13 жовтня 2016 року ПСП агрофірма Росія направило ОСОБА_4 лист, в якому зазначило, що виплата їй орендної плати не може бути здійснена, оскільки відсутні оригінали документів, які посвідчують її особу та підтверджують право власності на землю. Виплата грошових коштів можлива після відшкодування нею завданих підприємству збитків (а. с. 83).

Тобто, ПСП агрофірма Росія не заперечувало проведення виплати позивачу нарахованої, але не одержаної орендної плати, але за умови надання нею документів, які посвідчують право власності на спірні земельні ділянки.

Разом із цим позивач звернулася до суду з позовом про стягнення доходів від незаконного користування земельною ділянкою, а не про виплату їй нарахованої, але не виплаченої орендної плати. При цьому не врахувала, що між спадкодавцями та ПСП агрофірма Росія існували договірні відносини, які визначали розмір орендної плати та відповідальність за невиконання зобов'язань.

Згідно з пунктом 2 договорів оренди земельних ділянок від 04 вересня 1999 року після закінчення терміну дії договору орендар має право на поновлення договору на новий строк (а. с. 36-38, 39-40).

У статті 27 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірних договорів) після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення

договору. У разі продовження договору оренди на новий строк його

умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У частині третій статті 28 цього Закону зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди земельної ділянки.

За таких обставини суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачі набули право користування земельними ділянками без достатньої правової підстави, відповідно не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення доходу від безпідставного користування спірними земельними ділянками на підставі статті 1214 ЦК України.

Питання виплати орендної плати виникає з договірних зобов'язань, до них не можуть бути застосовані положення статті 1214 ЦК України, з якими позивач до відповідачів не зверталася.

Таким чином, суди, ураховуючи наведені норми матеріального права та обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 висновків судів не спростовують, про незаконність судових рішень не свідчать, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України , № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргуОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик