Постанова

від 30.05.2018 по справі 145/172/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 145/172/17

Провадження № 22-ц/772/1053/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 рокуСправа № 145/172/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

Головуючого судді: Голоти Л.О.,

суддів: Рибчинського В.П., Стадника І.М.,

за участю секретаря судового засідання Топольської В.О.,

учасники справи:

позивач : ОСОБА_3,

відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 Україна ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 Україна про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (паю), за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 Україна на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.01.2018 року, ухвалене у складі судді Ратушняка І.О., повний текст рішення виготовлено 08.02.2018 року, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 Україна (далі - ТОВ ОСОБА_4 Україна ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (паю).

Позов обґрунтовано тим, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 717006 від 01.06.2007 року, виданим на підставі розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 142 від 19.04.2005 року, їй на праві власності належить земельна ділянка розміром 1.7985 га, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Слідянської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

21.01.2010 року між нею та ТОВ ОСОБА_4 Україна в особі філії Стояни було укладено договір оренди № 337 земельної частки (паю), відповідно до якого вона передала, а відповідач по справі прийняв у строкове платне користування земельну ділянку розміром 1.7985 га, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Слідянської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Перед укладенням договору оренди між нею та відповідачем по справі було досягнуто домовленості про те, що договір оренди має бути укладено на п'ять років.

У січні 2017 року відповідачем по справі їй було видано копію договору оренди № 537 земельної ділянки (паю), однак при ознайомленні з якою вона виявила, що в п. 5 вказаного договору зазначено, що його укладено на 15 років, а підпис у вказаному договорі та в акті приймання-передачі земельної ділянки в графі Орендодавець виконано не нею.

Оскільки договір оренди земельної ділянки (паю) № 337 від 21.01.2010 року та акт приймання-передачі земельної ділянки нею особисто підписано не було, це порушує право на її добровільне волевиявлення та вимоги ст. 14 Закону України Про оренду землі щодо обов'язковості письмової форми договору.

Виходячи з наведеного, положень ст. ст. 78, 124 ЗК України, ч. 1 ст. 202, ст. 204, ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 215, ст. 203, ч.1 ст. 627, ст. ст. 638, 792 ЦК України, ст. ст. 13, 14 Закону України Про оренду землі , ОСОБА_3 просила договір оренди № 337 земельної ділянки (паю) від 21.01.2010 року, укладений між нею та ТОВ ОСОБА_4 Україна , визнати недійсним.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.01.2018 року позов задоволено.

Договір оренди № 337 земельної ділянки (паю) від 21.01.2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ ОСОБА_4 Україна , визнано недійсним.

Стягнуто з ТОВ ОСОБА_4 Україна на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 1878 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки відповідно до висновку експертизи ВВ КНДІСЕ № 7006/7007/17-21 від 12.12.2017 підпис в договорі оренди земельної частки (паю) від 21.01.2010 р., укладеному між ОСОБА_3 та ТОВ ОСОБА_4 Україна , в графі Орендодавець виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самою ОСОБА_3, а іншою особою.

При цьому суд зазначив, що посилання представника відповідача на отримання позивачкою в 2010-2016 роках орендної плати не можуть підтвердити волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору оренди щодо належної їй земельної ділянки на п'ятнадцять років, а не п'ять років.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ ОСОБА_4 Україна подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не надано доказів того, що вона в січні 2018 року звернулася до відповідача для отримання копії договору оренди землі. Зазначає, що договір оренди укладений між ОСОБА_3 та ТОВ ОСОБА_4 Україна строком на 15 років було належним чином зареєстровано у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії ДЗК 22.06.2010 року. Посилається на те, що відповідачем на території Слідянської сільської ради укладено 300 договорів оренди землі, всі договори укладені на 15 років, адже укладення договорів оренди земельних ділянок на різний строк на території однієї сільської ради ускладнює в майбутньому обробіток цілих полів.

Вказує, що посилання суду першої інстанції на те, що виплата орендної плати позивачці відповідно до умов договору оренди земельної ділянки за 2010-2016 роки не може підтвердити волевиявлення ОСОБА_3 на укладання договору оренди щодо належної їй земельної ділянки є помилковим, оскільки позивач не оспорює те, що вона укладала договір і отримувала орендну плату, а тому відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК України це є підставою для суду визнати такий правочин дійсним.

Посилається на те, що судом першої інстанції проігноровано питання щодо застосування строку позовної давності, оскільки позивачка в позові підтверджує те, що саме з 21.01.2010 року вона знала про існування договору оренди земельної ділянки. Позивачкою відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України не доведено, що їй не було відомо про існування договору, який є предметом спору, з моменту його укладання. Подана апеляційна скарга не містить прохання про поновлення строку для звернення у суд з даним позовом.

Також посилається на те, що висновок експерта не є однозначним та повним, оскільки почеркознавча експертиза була проведена на основі лише одного примірника додаткового договору, суд не витребував третій екземпляр правочину, який знаходиться в органі, що провів державну реєстрацію.

На апеляційну скаргу ТОВ ОСОБА_4 Україна , ОСОБА_3 подала відзив, в якому, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що посилання відповідача на ту обставину, що позивачка достовірно знала про всі умови оспорюваного договору та вчинила дії щодо його схвалення є безпідставними, оскільки згідно роз'яснень п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.09.2009 року № 9 визнання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Безпідставним є також посилання відповідача на ч. 2 ст. 218 ЦК України , оскільки ТОВ ОСОБА_4 Україна з позовом про визнання дійсним усного договору оренди землі не зверталося.

Також посилається на те, що копію тексту договору позивачкою отримано у 2017 року та саме у 2017 році вона дізналася про його зміст та умови, а тому строк позовної давності нею пропущено.

У судове засідання сторони не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. п. 8 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

У справі встановлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 717006 від 01.06.2007 року, виданим на підставі розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації № 142 від 19.04.2005 року володіє на праві власності земельною ділянкою розміром 1.7985 га, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Слідянської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

21.01.2010 року від імені ОСОБА_3 та ТОВ ОСОБА_4 Україна в особі філії Стояни було укладено договір оренди № 337 земельної частки (паю), відповідно до якого вона передала, а відповідач по справі прийняв у строкове платне користування земельну ділянку розміром 1.7985 га, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Слідянської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, строком на 15 років.

Даний договір 22.06.2010 року було зареєстровано у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії ДЗК, внесено у Державний реєстр земель та вчинено запис за № 041006000116.

Відповідно до висновку експертизи ВВ КНДІСЕ №7006/7007/17-21 від 12.12.2017, підпис в договорі оренди земельної частки (паю) від 21.01.2010 р., укладеному між ОСОБА_3 та ТОВ ОСОБА_4 Україна , в графі Орендодавець виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самою ОСОБА_3, а іншою особою.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивачкою доведено позовні вимоги, так як спірний договір нею не підписувався, а був підписаний іншою особою, що відповідно до ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсними, колегія суддів вважає обґрунтованим.

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України Про оренду землі за договором оренди орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною третьою статті 215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, встановивши, що підпис від імені ОСОБА_3 в графі Орендодавець в договорі оренди земельної ділянки від 21.01.2010 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про визнання такого договору недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним (пункт 7 постанови Пленумом Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.03.2018 року у справі № 146/293/16-ц, у постанові від 03.05.2018 року у справі № 139/791/16-ц.

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовано строк позовної давності до позовних вимог, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки клопотання про застосування позовної давності відповідачем у суді першої інстанції не заявлялося.

Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що посилання в апеляційній скарзі представника відповідача на те, що в суді першої інстанції представником зазначалося про отримання позивачкою в 2010-2016 роках орендної плати як на підтвердження волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору оренди щодо належної їй земельної ділянки на п'ятнадцять років, а не п'ять років, не може вважатися заявою про застосування позовної давності.

Не може бути правовою підставою для скасування рішення суду також посилання відповідача в апеляційній скарзі на ч. 2 ст. 218 ЦК України, оскільки ці аргументи не мають правового значення для справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що справу вирішено судом першої інстанції правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п. п. 8 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень, ст. ст. 141, 258 ч. 4, 259 ч. 1, 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 Україна залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.01.2018 року у даній справі залити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Підпис Л. О. Голота

Судді: Підпис В. П. Рибчинський

ОСОБА_5 Стадник

Згідно з оригіналом

Головуючий Л. О. Голота