Постанова

від 18.03.2020 по справі 145/172/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 145/172/17

провадження № 61-40680св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області у складі судді Ратушняка І. О. від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., Стадника І. М., від 30 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна (далі -

ТОВ Агро Інвест Україна про визнання недійсним договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки розміром 1,7985 га, яка розташована на території Сліднянської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. 21 січня 2010 року між нею та відповідачем укладено договір оренди належної їй земельної ділянки. Перед укладенням договору сторонами було досягнуто домовленості про те, що договір оренди має бути укладено на п`ять років, однак отримавши у січні 2017 року від відповідача копію договору оренди земельної ділянки № 537, вона виявила, що у пункті 5 цього договору зазначено, що його укладено на 15 років, а підпис у договорі та в акті приймання-передачі земельної ділянки виконано не нею.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просила визнати недійсним договір оренди землі від 21 січня 2010 року.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 січня

2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 30 травня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 21 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Інвест Україна .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що висновком судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 12 грудня 2017 року встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 21 січня 2010 року ОСОБА_1 не підписувала, отже її волевиявлення на укладення цього договору було відсутнє, а тому такий договір слід визнати недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ТОВ Агро Інвест Україна просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що протягом 2010-2016 років позивач отримувала орендну плату за користування відповідачем належною позивачу земельною ділянкою, що беззаперечно свідчить про її волевиявлення на укладення оспорюваного правочину. Крім того, позивач звернулася до суду із позовом поза межами позовної давності.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 1,7985 га, яка розташована на території Сліднянської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

21 січня 2010 року від імені ОСОБА_1 та ТОВ Агро Інвест Україна укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якої вона передала,

а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку розміром 1,7985 га, яка розташована на території Сліднянської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, строком на 15 років.

Зазначений договір оренди землі зареєстровано у Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії ДЗК 22 червня 2010 року.

Відповідно до висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи

від 12 грудня 2017 року, підпис у договорі оренди земельної ділянки

від 21 січня 2010 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Інвест Україна в графі Орендодавець виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України Про оренду землі передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору оренди належної їй земельної ділянки із ТОВ Агро Інвест Україна від 21 січня

2010 року, що встановлено вказаним вище висновком судово-технічної почеркознавчої експертизи від 12 грудня 2017 року, дійшли обґрунтованого висновку про визнання оспорюваного договору недійсним на підставі

статей 203, 215 ЦК України.

Доказів, які б спростовували висновок судово-почеркознавчої експертизи від 02 грудня 2013 року, відповідач суду не надав, отже, висновки судів попередніх інстанцій що позивач не укладала з відповідачем оспорюваного договору оренди та не погоджували істотних умов договору оренди ґрунтуються на матеріалах справи.

Доводи ТОВ Агро Інвест Україна , викладені у касаційній скарзі про те, що протягом 2010-2016 років позивач отримувала орендну плату, не можуть безперечно свідчити про волевиявлення сторони на укладання договору оренди земельної ділянки саме на визначених у договорі істотних умовах, зокрема, щодо строку його дії , оскільки такий договір позивач своїм підписом не скріплювала, а усна форма договору оренди землі законодавством не передбачена.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності є необґрунтованими, оскільки клопотання про застосування позовної давності відповідачем, який був належним чином повідомлений про розгляд справи (а. с. 49, 134, 172, 191), у суді першої інстанції не заявлялось, тоді як за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Оскільки судом першої інстанції були створені умови для реалізації відповідачем своїх прав, і у останнього не було перешкод заперечувати позов з підстав пропуску позивачем позовної давності, суд апеляційної інстанції вірно відхилив таку заяву.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агро Інвест Україна залишити без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 30 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара