Постанова

від 30.05.2018 по справі 127/9987/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/9987/16-ц

Провадження № 22-ц/772/918/2018

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 рокуСправа № 127/9987/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Медяного В.М., Сопруна В.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представників позивача - адвокатів: ОСОБА_3 і ОСОБА_4; представника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6 і ОСОБА_7

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частку будинку і поділ майна,

Рішення ухвалив суддя Венгрин О.О.

Рішення ухвалено о 14.51 год. у м. Вінниці Вінницької області

Дата складення повного тексту рішення - 07.03.2018 року

В с т а н о в и в:

12 травня 2016 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7 про встановленні факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частку будинку і поділ майна.

Свої вимоги мотивувала тим, що з вересня 2012 року до квітня 2016 року вона із відповідачем ОСОБА_7 перебувала у фактичних шлюбних стосунках. Спочатку вони проживали разом у АДРЕСА_1 у батьків відповідача. Потім вирішили купити будинок у м. Вінниці. Її тітка ОСОБА_8 допомогла підшукати їм потрібний будинок. 13 березня 2013 року вони придбали будинок по АДРЕСА_2, уклавши договір купівлі-продажу будинку, продавцем за яким був ОСОБА_7 Вона зразу ж поселилася у цей будинок і зайнялася добудовами: встановленням паркану, облаштуванням земельної ділянки, побудовою тераси, придбанням меблів і предметів домашнього вжитку. У будинку зареєструвалася її дочка. У цьому ж будинку провели весілля дочки і народилася її онучка. За час спільного проживання із відповідачем у будинку вони придбали майно: диван Роза вартістю 15 999,00 грн.; два крісла - 15 999, 00 грн.; стіл і чотири стільці на кухню - 6 149,00 грн.; холодильник Самсунг - 10 229,00 грн.; телевізор Самсунг - 7 012,00 грн.; підставку під телевізор - 1 495,00 грн.; скороварку - 2 231,00 грн.; телевізор Самсунг (на кухні - 7 010,00 грн.; телевізор Соні - 3 000,00 грн.; люстру в зал - 11 000,00 грн.; люстру і Бра в коридор - 12 090,00 грн.; дві люстри в коридор по 5 000,00 грн. - 10 000,00 грн.; меблі в спальню (гарнітур): шафу, двоспальне ліжко, пуф, комод, дві тумби - 24 300,00 грн.; люстру в спальню - 7 000,00 грн.; спальню Елізабет , шафу-купе, ліжко, дзеркало з комодом, тумбу - 20 895,00 грн; диван біля каміну - 12 000,00 грн.; два кондиціонери по 8 000,00 грн. - 16 000,00 грн., а всього на суму 182 392,00 грн.

Покращенням будинку займалася вона, для чого укладала договори від свого імені, купувала будівельні матеріали. Була добудована тераса. Вона уклала договір на будівництво паркану, облаштування двору, для чого замовляла послуги дизайнера, купувала кущі, дерева, рослини для облаштування двору. В дворі укладена плитка по периметру всього двору, зроблений басейн, на будівництво якого вона укладала договір.

У 2015 році вона разом із відповідачем ОСОБА_7 їздила у Болгарію на відпочинок.

За час спільного проживання вона встановила, що відповідач страждає залежністю від алкоголю. Вона допомагала йому, маючи надію вилікувати його від алкогольної залежності.

У квітні 2016 року відповідач зі своїми батьками звернулися до неї з вимогою про виселення із будинку, надавши термін до 18 травня 2016 року.

Тому, вона звернулася із даним позовом до суду, яким просила встановити факт шлюбних відносин між нею і відповідачем ОСОБА_7 з вересня 2012 року по квітень 2016 року; визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_2; розділити майно - предмети домашнього побуту, виділивши їй майно на суму 91 196,00 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Встановлено, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проживали як чоловік і жінка однією сім'єю без реєстрації шлюбу з вересня 2012 року по квітень 2016 року.

Поділено спільне сумісне майно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 як чоловіка і жінки, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, наступним чином: виділено на праві власності ОСОБА_6: диван Роза вартістю 15 999,00 грн.; два крісла - 15 999, 00 грн.; стіл і чотири стільці на кухню - 6 149,00 грн. (вартість столу 3 643,00 грн., вартість стільців - 2 500,00 грн.); холодильник Самсунг - 10 229,00 грн.; люстру в зал - 11 000,00 грн.; люстру і Бра в коридор - 12 090,00 грн.; спальню Елізабет , шафу-купе, ліжко, дзеркало з комодом, тумбу - 20 895,00 грн, всього майна на 92 361,00 грн.; виділено на праві власності ОСОБА_7: телевізор Самсунг - 7 012,00 грн.; підставку під телевізор - 1 495,00 грн.; скороварку - 2 231,00 грн.; телевізор Самсунг (на кухні - 7 010,00 грн.; телевізор Соні - 3 000,00 грн.; дві люстри в коридор по 5 000,00 грн. - 10 000,00 грн.; люстру в спальню - 7 000,00 грн.; меблі в спальню (гарнітур): шафу, двоспальне ліжко, пуф, комод, дві тумби - 24 300,00 грн.; диван біля каміну - 12 000,00 грн.; два кондиціонери - 16 000,00 грн., всього на 90 048,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 1 156,50 грн. компенсації за відхилення від розміру ідеальної частки вартості майна.

В решті позову у задоволенні відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 551,20 грн. і 911,96 грн. судового збору.

На рішення суду позивач і відповідач подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови їй у визнанні права власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_2 по 9-му провулку Інтелігентному в м. Вінниці та ухвалити нове рішення в цій частині, яким визнати за нею право власності на 1/2 частку цього будинку.

Зазначила, що рішення суду вважає не законним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки викладені у рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи і судом неправильно застосовані норми матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог позивача і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Зазначив, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права в частині задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні представники позивача заперечили проти апеляційної скарги відповідача і просять її залишити без задоволення та підтримали свою апеляційну скаргу, просять її задовольнити і, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги позивача і просить її відхилити, а свою апеляційну скаргу підтримав і просить її задовольнити, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 абзацу 3 розділу ХП Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VШ Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VШ від 3 жовтня 2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції якої перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Отже, справа розглядається Апеляційним судом Вінницької області, який діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Апеляційний суд перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга позивача до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга відповідача підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що покупець ОСОБА_7 і продавець ОСОБА_9 13 березня 2013 року уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого продавець передала у власність (продала), а покупець прийняв у власність (купив) житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за АДРЕСА_2 і розташований на земельній ділянці, наданій для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,1000 га (том 1 а. с. 220-222).

2 квітня 2013 року ці ж сторони: покупець ОСОБА_7 і продавець ОСОБА_9 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудою за АДРЕСА_2, що перебуває у власності покупця на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10 13.03.2013 року за реєстровим № 281. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (том 1 а. с. 223-225).

Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1663 від 30.07.2015 року Про доповнення переліку назв вулиць, проспектів, бульварів, провулків, площ м. Вінниці доповнено перелік назв вулиць, проспектів, бульварів, провулків, площ м. Вінниці, які увійшли у межі міста Вінниці відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 року № 401-VШ за рахунок земель сільських рад, у тому числі за рахунок бувших земель Бохоницької сільської ради - провулок Інтелігентний (нумерація будинків з № 43 по № 77) (том 1 а. с. 78-80).

Із довідки № 269 виданої 29.09.2016 року Юліямпільською сільською радою Шаргородського району Вінницької області вбачається, що ОСОБА_7 був зареєстрований по місцю проживання в АДРЕСА_3 з 12.02.2013 року по 21.05.2016 року (том 1 а. с. 152).

На запит суду згідно вимог ч. 3 ст. 122 ЦПК України (чинної до 15.12.2017 року) Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради надана відповідь про те, що інформація про реєстрацію місця проживання ОСОБА_7 в реєстрі територіальної громади міста Вінниці відсутня станом на 19.05.2016 року (том 1 а. с. 72).

20 травня 2016 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_11 посвідчена довіреність, якою ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_12, ОСОБА_5 бути його представниками. У довіреності зазначено, що ОСОБА_7, згідно відомостей паспорта серії НОМЕР_2, виданого Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 23.03.1996 року, проживає у АДРЕСА_3 (том 1 а. с. 91).

Позивач ОСОБА_6 не надала жодних доказів і матеріали справи не містять відомостей про місце фактичного або зареєстрованого її місця проживання у період з вересня 2012 року по квітень 2016 року, лише із договору № 3290, укладеного 17.05.2016 року позивачем ОСОБА_6 із КП Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації , вбачається, що згідно даних паспорта позивача (НОМЕР_1 від 26.09.1998 року, виданого Хмельницьким МУ УМВС України у Хмельницькій області) вона проживає АДРЕСА_4 (том 1 а. с. 71).

Із копії домової книги для реєстрації громадян у АДРЕСА_2 вбачається, що власником будинку з 2013 року є ОСОБА_7. До квітня 2016 року у будинку була зареєстрована лише повнолітня дочка позивача ОСОБА_13 - з 16.07.2014 року, із своєю дитиною ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4 року - з народження (том 1 а. с. 237-240).

Позивач ОСОБА_6 28 лютого 2008 року розірвала шлюб із ОСОБА_15, про що зроблено відповідний актовий запис за № 187 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу (том 1 а. с. 242).

ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_16 із 8 травня 2000 року (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3, видане 5 липня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шаргородського районного управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 20) (том 1 а. с. 139).

У цьому шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_5 і ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_6 (том 1 а. с. 141, 141).

21 серпня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Томашпільського РУЮ Вінницької області зроблено актовий запис за № 12 про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 і ОСОБА_19 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4. Після реєстрації розірвання шлюбу присвоєно прізвище: їй - Торішня (том 1 а. с. 198).

ОСОБА_7 17 травня 2016 року повторно зареєстрував шлюб із ОСОБА_20 (актовий запис № 44 від 17.05.2016 року). Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5, видане 17 травня 2016 року Тульчинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Вінницькій області (том 1 а. с.138).

Із трудової книжки відповідача ОСОБА_7, виданої 1 квітня 2011 року вбачається, що згідно наказу № 3 від 01.04.2011 року він прийнятий на роботу в СФГ Банаха на посаду механіка, що також підтверджується копією наказу № 3 від 1 квітня 2011 року по селянському (фермерському) господарству Банаха (том 1 а. с. 200, 201).

Матеріали справи містять розписку від 16.04.2016 року про те, що ОСОБА_6 позичила 200 000 грн. у ОСОБА_8 11.03.2013 року на купівлю будинку. У розписці вказано, що вона складена по проханню ОСОБА_8 в зв'язку з тим, що ОСОБА_7 із своїми батьками вигонили її (ОСОБА_6) разом із дітьми із будинку (том 1 а. с. 244).

Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання сторін як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу з вересня 2012 року по квітень 2016 року та в частині поділу рухомого майна, суд першої інстанції виходив із того, що сторони проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, що встановлено із показів свідків ОСОБА_8, ОСОБА_21, ОСОБА_22; із даних про реєстрацію повнолітньої дочки позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_13 з 16.07.2014 року у спірному будинку; із фотознімків, на яких зображені сторони разом в різні періоди, в різних місцях, в тому числі і у спірному будинку; із відомостей, що містяться у закордонних паспортах сторін, з яких вбачається, що вони в один період - з 31.05.2015 року по 10.06.205 року перебували у Болгарії; із копій: договору постачання і монтажу басейна від 08.07.2013 року і договору підряду на благоустрій об'єкта від 21.05.2014 року, в яких стороною є позивач ОСОБА_6, а об'єктом - домоволодіння по АДРЕСА_2. В період спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу вони придбали майно, яке знаходиться у будинку, проте не описане через відсутність доступу у будинок з вини відповідача, але наявність якого підтверджується частково фотознімками (том 2 а. с. 15-23, 26-28, 34, 35, 37, 40-41, 44), частково - платіжними документами (том 2 а. с. 219, 222, 223, 224-228, 230-231) і яке суд визнав спільною сумісною власністю подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частку будинку, суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що спірний будинок придбаний відповідачем під час спільного проживання із позивачем, проте за кошти, які відповідачу дали його батьки ОСОБА_7 і ОСОБА_23, тому будинок є особистою приватною власністю позивача, у зв'язку з чим відсутні законні підстави для визнання за позивачем права власності на його 1/2 частину.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Частина 2 цієї статті визначає основні засади судочинства, одним із яких є змагальність сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ващенко проти України" від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 21 СК України визначено поняття шлюбу, яким є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі N 6-846цс16 і від 7 грудня 2016 року у справі N 6-1568цс16 та у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 317/3139/15-ц\61-4241св18.

У постановах від 3 червня, 16 грудня 2015 року та 18 травня 2016 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12.2007 року роз'яснив, що під час застосування ст. 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_6 (том 1 а. с. 2-5) вбачається, що встановлення факту проживання із ОСОБА_7 однією сім'єю позивачу необхідно для визнання за нею права власності на 1/2 частку будинку та поділ майна, яким є предмети домашнього побуту.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство за правилами статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини 1, 5, 6, 7).

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Допустимість доказів: суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої вили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач не довела тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, та відповідно до статей 13, 12, 81 ЦПК України не підтвердила цих своїх доводів відповідними доказами, передбаченими статтями 76-88 ЦПК України.

Стаття 263 ЦПК України вимагає, щоб судове рішення грунтувалося на засадах верховенства права, було законним і обгрунтованим.

Рішення є законним, якщо воно ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, і обгрунтованим - якщо воно ухвалено на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Керуючись вимогами наведеного закону, суд апеляційної інстанції вважає, що матеріали справи не містять доказів про те, що при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку 13 березня 2013 року позивач ОСОБА_6 використовувала свої особисті кошти або ж спільні сімейні кошти, а також не містять доказів на підтвердження того, що проведені нею покращення, добудови були здійснені саме за її особисті кошти або ж за спільні сімейні кошти та як це вплинуло на вартість будинку по завершенні таких робіт і в якому розмірі.

Тобто, позивач не довела, що джерелом походження коштів, витрачених на придбання житлового будинку і проведені покращення та добудови, є її особисті кошти чи їх спільні із відповідачем сімейні кошти.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на частину майна за кожною із сторін.

Разом з тим матеріали справи не містять належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів, які б у сукупності свідчили про спільне проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 однією сім'єю, за яким: чоловік та жінка проживають разом, ведуть спільне господарство, мають єдиний бюджет, спільно планують своє життя, обговорюють питання фінансового характеру тощо.

Для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Такі обставини не доведені позивачем та не встановлені судом першої інстанції, а покази свідків не можуть бути єдиними доказами для встановлення такого факту.

Та із пояснень допитаних судом першої інстанції свідків не можливо встановити фактів, які б свідчили про проживання сторін саме однією сім'єю з веденням спільного господарства, побуту і бюджету.

При цьому, характер особистих взаємовідносин свідків ОСОБА_8, ОСОБА_21, ОСОБА_22 із позивачем й характер їхньої заінтересованості у справі мали бути враховані при дослідженні та оцінці показів свідків, однак суд не відхилив цих показів про обставини у справі як єдині докази, за наявності даних, що свідчать про їх невідповідність дійсності, у процесі їхньої оцінки у сукупності з іншими доказами.

Всупереч процесуальним нормам суд прийняв як доказ покази зазначених свідків, не навівши очевидних мотивів невідповідності їхніх показів дійсності.

Спільний відпочинок, спільні поїздки, у тому числі і за кордон, спільне святкування свят, про що надані суду фотографії і копії закордонних паспортів, суд не вважає беззаперечними доказами факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, оскільки самі по собі, без належних підтверджень інших ознак факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, вони не являються достатніми доказами, а можуть свідчити лише про наявність дружніх стосунків, періодичне спільне проведення вільного часу.

Позивачем не надано документальних доказів, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання своїх особистих коштів або спільних коштів їх сім'ї на спільні цілі, тощо. Факт того, що позивач придбавала стіл і стільці в кількості 4 штуки на суму 6 149,00 грн. за замовленням № 110 від 01.05.2013 року та спальню Елізабет (ліжко, шафа-купе, комод, дзеркало з кріпленням, тумба, матрац, пуф) загальною вартістю 20 895,00 грн. за актом приймання-передачі товару без номеру і без дати та без доказів оплати, не можуть свідчити про те, що це майно було придбане саме на користь сім'ї, оскільки воно куплено в ТД Оріт , що знаходиться у АДРЕСА_5 (том 2 а. с. 222-223, 228). Достовірних даних про перевезення, розміщення та використання в інтересах сім'ї цих товарів і саме у будинку по провулку Інтелігентному, 65 у місті Вінниці позивач у своєму позові не зазначила та відповідних доказів про це суду не надала.

Періодичне спільне проживання, не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, без наявності інших ознак сім'ї, при тому, що письмовими доказами позивач не довела що у період з вересня 2012 року по квітень 2016 року її місцем реєстрації, а також місцем постійного проживання був будинок по АДРЕСА_2 чи будинок по АДРЕСА_3, де у цей період проживав постійно за місцем реєстрації відповідач ОСОБА_7 (том 1 а. с. 152).

Позивачем не надано допустимих доказів про придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Письмові докази надані позивачем, які на її думку свідчать про доведеність наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, з вересня 2012 року по квітень 2016 року, не можна вважати достатніми і переконливими доказами.

Квитанції та товарні чеки, які надала позивач (том 1 а. с. 7-31, 48-53) не ідентифікують особу покупця, та, відповідно, не підтверджують факт придбання майна подружжям за їх спільні кошти і в інтересах сім'ї, а також не свідчать про те, що зазначені товари придбані та використовуються, відповідно, саме у будинку по АДРЕСА_2, а тому такі докази є неприйнятними.

Наданий позивачем договір підряду на благоустрій об'єкта № 8/14 від 21 травня 2014 року ОСОБА_6 із СПД ОСОБА_24 із додатками до нього (том 1 а. с. 32-44) свідчить про те, що цей договір являється лише проектом і загальна сума погоджених робіт та матеріалів згідно цього проекту складає 198 753,25 грн. (том 1 а. с. 44). Доказів того, що цей проект договору виконаний за адресою: АДРЕСА_2 та оплачений, позивач не надала.

Позивач надала договір № 08/07-1 від 8 липня 2013 про монтаж басейну із додатками (том 1 а. с. 45-47). Із його змісту не вбачається, що даний басейн мав бути та реально уже встановлений за адресою: провулок Інтелігентний, 65 у місті Вінниці і позивач відповідних доказів про це не надала, як не надала доказів проведеної оплати по даному договору.

Наданий позивачем акт виконаних робіт на будівництво сауни по АДРЕСА_2 на суму 26 767,00 грн. не містить відомостей про реальне виконання робіт за адресою знаходження спірного будинку і сторонами не підписаний (том 1 а. с. 54).

Всі ці надані позивачем докази є неприйнятними, оскільки вони не обгрунтовують заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд вважає, що оскільки позивачем не доведено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з вересня 2012 року по квітень 2016 року, то і відповідно суд не знаходить правових підстав для задоволення інших позовних вимог, які є похідними, таких як: визнання за позивачем права власності на ? частку будинку та поділ рухомого майна - предметів домашнього побуту.

Одночасно враховується положення частини 1 статті 74 СК України, відповідно до яких майно набуте жінкою і чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, а також і ті обставини, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя (статус якого визначається та регулюється главою 8 розділу П СК України) визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосування норми права, що міститься у частині 2 статті 74 СК України, відсилається до положення глави 8 СК України, в якій статтею 60 визначені підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому суд, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, повинен встановити не тільки факт набуття майна під час спільного проживання, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_10, продавець ОСОБА_9 передала у власність, а покупець ОСОБА_7 прийняв у власність житловий будинок АДРЕСА_2 по 9-му АДРЕСА_2. За домовленістю сторін продаж вчинено за 729 350,00 грн., які покупець передав, а продавець прийняла до підписання даного договору і матеріальних претензій до покупця немає (пункт 3.1 договору). При посвідчені договору нотаріусом доведено до відома продавця зміст заяви покупця, яка залишається в справі приватного нотаріуса та в якій він повідомляє про те, що придбає зазначену нерухомість за грошові кошти, які належали йому на праві особистої приватної власності (пункт 2.7 договору) (том 1 а. с. 220-222).

Суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції в тому, що спірний будинок належить відповідачу на праві особистої приватної власності, а позивач не довела у судовому засіданні належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами спільної із відповідачем участі у купівлі будинку.

Зазначений позивачем такий доказ у підтвердження вкладення власних коштів у придбання будинку як розписка від 16.04.2016 року є неприйнятним доказом, оскільки ця розписка свідчить лише про отримання коштів позивачем ОСОБА_6 від ОСОБА_8 і ніяким чином із неї не прослідковується, що саме ці отримані у позику кошти ОСОБА_6 витратила на придбання будинку. Інших доказів, у тому числі будь-яких чи то усних чи то письмових про те, що ці кошти за проданий будинок отримала саме від ОСОБА_6 сама продавець ОСОБА_9 або ж їх отримав від ОСОБА_6 сам покупець ОСОБА_7 і передав їх продавцю ОСОБА_9 за проданий нею будинок, позивач у своєму позові не зазначала, ними позовні вимоги не обгрунтовувала і суду не надавала. Крім цього такі її твердження спростовуються умовами договору, викладеними у пункті 2.7 стосовно того, що покупець придбаває нерухомість за грошові кошти, які належать йому на праві особистої приватної власності (том 1 а. с. 220-221).

Факт невідповідності такої умови договору купівлі-продажу житлового будинку від 13 березня 2013 року позивачем не доведений та жодними відповідними доказами не спростований.

Проаналізувавши та оцінивши всі докази по справі, якими позивач підтверджувала свої вимоги в їх сукупності та мотиви і доводи апеляційних скарг позивача і відповідача, суд апеляційної інстанції не встановив фактів, якими ОСОБА_6 обгрунтовувала свої вимоги, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами не доведено та не підтверджено, що між нею і відповідачем склалися усталені відносини, притаманні чоловікові і дружині, що між ними велося спільне господарство, планувався сімейний бюджет, а отже не доведено факту спільного проживання із відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з вересня 2012 року по квітень 2016 року, і як наслідок, між ними не виникли права та обов'язки подружжя, а відповідно і відсутні правові підстави для поділу майна і визнання права власності на 1/2 частку будинку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 не має, а отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає до скасування з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а апеляційна скарга відповідача ОСОБА_7 підлягає до задоволення.

Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на ? частку будинку є правильним, тому рішення суду, оскаржене позивачем в цій частині, є законним та до скасування не підлягає, а апеляційна скарга позивача не підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, прийшовши до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволення цієї частини позовних вимог, з урахуванням вимоги апеляційної скарги відповідача, підтриманої у судовому засіданні його представником, щодо судових витрат, змінює їх розподіл, стягуючи ці витрати із позивача на користь відповідача у сумі 2 194,88 грн.

При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в дохід держави у розмірі 2 194,88 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2018 року в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу і поділ майна, відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 2 194,88 грн. в рахунок повернення сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: М.В. Матківська

Судді: В.М. Медяний

В.В. Сопрун

Повне судове рішення складено 31 травня 2018 року

Згідно з оригіналом

Суддя М.В. Матківська