Постанова

від 16.05.2018 по справі 140/1903/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 140/1903/16-ц

провадження № 61-17 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Комунальне підприємство Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації ,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 листопада 2017 року у складі суддів: Голота Л. О., Войтка Ю. Б.,

Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Комунального підприємства Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації (далі - КП Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації ), треті особи: ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання незаконними та скасування наказів, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що рішенням 7 сесії 22 скликання Немирівської районної ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області від 25 квітня 1996 року їй у постійне користування була надана земельна ділянка площею 97,87 га, що розташована на території Вишковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області. На підставі зазначеного рішення 24 липня 1996 року їй видано державний акт

серії НОМЕР_1 на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою, яка використовується нею для введення селянського-фермерського господарства Валентина (далі - СФГ Валентина ), де вона є головою та засновником.

На підставі розпорядженням голови Немирівської районної державної адміністрації від 02 березня 2009 року № 112, площа належної їй на праві користування земельної ділянки зменшена на 40,3274 га, відтак на даний час вона користується земельною ділянкою площею 57,5426 га, про що внесено відповідну відмітку в державний акт на право постійного користування землею.

З мережі Інтернет на сайті Публічна кадастрова карта їй стало відомо, що частина належної їй земельної ділянки розпайована та передана у власність третім особам. Так, 24 травня 2016 року Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області видало накази про затвердження документації із землеустрою, земельні ділянки надані у власність окремих громадян, у зв'язку з чим 10 червня 2016 року КП Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації здійснило державну реєстрацію права власності на земельні ділянки: кадастровий номер НОМЕР_2 за ОСОБА_3; кадастровий номер НОМЕР_3 за ОСОБА_6; кадастровий номер НОМЕР_4 за ОСОБА_5; кадастровий номер НОМЕР_5 за ОСОБА_4; кадастровий номер НОМЕР_6 за ОСОБА_7

У подальшому зазначені особи на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 23, 25 серпня 2016 року, відчужили отримані ними земельні ділянки третій особі ОСОБА_8

Посилаючись на те, що накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про затвердження документації із землеустрою на надання земельних ділянок у власність, прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки виділена третім особам земельна ділянка, перебувала у її користуванні, право на яке у встановленому законом порядку не припинено, просила: визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність від 24 травня 2016 року, а саме: ОСОБА_3 (серія та номер: 2-5629/15-16-СГ), ОСОБА_4 (серія та номер: 2-5632/15-16-СГ), ОСОБА_5 (серія та номер: 2-5640/15-16-СГ), ОСОБА_6 (серія та номер: 2-5633/15-16-СГ), ОСОБА_7 (серія та номер: 2-5628/15-16-СГ), а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 червня 2016 року за індексними номера: 29995673, 29997240, 29998135, 29996935, 29995123.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 13 липня

2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після розпаювання земельної ділянки площею 40,3275 га із 97,87 га наданих у користування

ОСОБА_1 у 1996 році, тобто до набрання чинності Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) 2001 року, у фактичному користуванні позивача залишилась земельна ділянка площею 57,5426 га. У порушення вимог

статті 79-1 ЗК України 2001 року позивач не вирішила питання про формування земельної ділянки, що полягає у визначенні її площі і меж, та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, а тому у селянського (фермерського) господарства, головою якого є ОСОБА_1, не виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 57, 5426 га. Ураховуючи, що з липня 2009 року у державній статистичній звітності та Державному земельному кадастрі не було відомостей про наявність у постійному користуванні ОСОБА_1 земельної ділянки площею 57, 5426 га, у відповідача були відсутні підстави для відмови у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність інших осіб, що свідчить про законність оскаржуваних наказів.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено, рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 13 липня

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано незаконними та скасовано накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність

від 24 травня 2016 року, а саме: ОСОБА_3 (серія та номер: 2-5629/15-16-СГ), ОСОБА_4 (серія та номер: 2-5632/15-16-СГ), ОСОБА_5(серія та номер: 2-5640/15-16-СГ), ОСОБА_6 (серія та номер: 2-5633/15-16-СГ), ОСОБА_7 (серія та номер: 2-5628/15-16-СГ). Скасовано рішення

КП Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 червня 2016 року за індексними номера: 29995673, 29997240, 29998135, 29996935, 29995123.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що громадяни, які одержали у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Ураховуючи, що оспорювані накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність третіх осіб прийнятті з порушенням вимог статей 116, 141, 149 ЗК України, оскільки право позивача на користування спірною земельною ділянкою у встановленому законом порядку не припинено, відчуження земельної ділянки відбулося без згоди та відома землекористувача, оскаржувані накази підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі у грудні 2017 року, ОСОБА_8 просила скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 листопада

2017 року та залишити в силі рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 13 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права норм та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що розпаювання земельної ділянки площею 40,3275 га із земельної ділянки площею 97,87 га, наданої у постійне користування ОСОБА_1, відбулось після набрання чинності нового

ЗК України, а тому суду апеляційної інстанції необхідно було керуватись саме його нормами. Так, відповідно до статті 79-1 ЗК України 2001 року передбачено формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав, що полягає у визначення площі, меж земельної ділянки та внесення про неї інформації до Державного земельного кадастру, однак позивач зазначених вимог не виконала, а тому у неї не виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 57, 5426 га.

Підстави відмови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпними, відтак установивши відсутність відомостей щодо перебування у користуванні ОСОБА_1 земельної ділянки площею 57,5426 га, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області правомірно надало дозволи на розробку проектів землеустрою та передачу земельних ділянок третім особам.

Стверджувала, що апеляційний суд не звернув увагу на зазначені обставини та безпідставно скасував законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції з одних лише формальних міркувань.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшли пояснення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в яких відповідач просив касаційну скаргу задовольнити, рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 листопада 2017 року скасувати, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 13 липня 2017 року залишити без змін.

На обгрунтування такої позиції відповідач посилався на те, що за розпорядженням голови Немирівської районної державної адміністрації

від 02 березня 2009 року № 112 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки членам СФГ Валентина були передані у власність земельні ділянки загальною площею 40, 3275 га, у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель раніше наданих у користування ОСОБА_1, та видані державні акти на право власності на ці земельні ділянки. Жодних змін до державного акта на право постійного користування землею, виданого позивачу не вносилося, оскільки діючим на час розпаювання земельної ділянки законодавством це не було передбачено. У зв'язку зі зміною площі земельної ділянки та неможливістю внесення змін до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, позивач зобов'язана була відповідно до вимог статті 92 ЗК України сформувати земельну ділянку з установленням її меж, певним місцем розташування та внести про неї інформацію до Державного земельного кадастру, однак ОСОБА_1 не виконала таких вимог земельного законодавства, а тому виданий їй державний акт від 24 липня 1996 року не посвідчує її право постійного користування земельною ділянкою площею 57, 5425 га, відтак надаючи дозволи на розробку проекту землеустрою на відведення земельних ділянок у власність третіх осіб, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, діяло з дотриманням вимог діючого законодавства.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

22 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи наведені у касаційній скарзі, а також поясненнях Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 листопада 2017 року необхідно скасувати, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 13 липня 2017 року залишити в силі, з огляду на наступне.

Судами установлено, що рішенням 7 сесії 22 скликання Немирівської районної ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області від 25 квітня 1996 року ОСОБА_1 надано у постійне користування земельна ділянка площею 97,87 га, яка розташована на території Вишковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області та видано державний акт на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою від 24 липня

1996 року серії НОМЕР_1.

Розпорядженням голови Немирівської районної державної адміністрації

від 02 березня 2009 року № 112 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що підтверджують право на земельні ділянки членам СФГ Валентина затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки членам СФГ Валентини із наданих раніше земель (97, 87 га) та видати державні акти на право власності на земельні ділянки.

Загальна площа виділених земель становить 40, 3275 га, площа земельної ділянки, що залишилась після її розпаювання становила 57, 5425 га.

У січні 2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (кожен окремо) звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями про надання дозволів на розробку проектів із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2, 0 га на території Вишковецької сільської ради Немирівскього району Вінницької області.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницької області

від 24 лютого 2016 року надано ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2, 00 га на території Вишковецької сільської ради Немирівскього району Вінницької області.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницької області

від 24 травня 2016 року затверджено проекти землеустрою та надано у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 по 2, 00 га земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

На підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених

23, 25 серпня 2016 року зазначені особи відчужили отримані ними земельні ділянки третій особі ОСОБА_8

Частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року).

Звертаючись до суду з указаним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що згідно з розпорядженням голови Немирівської районної державної адміністрації від 02 березня 2009 року № 112 площа належної їй на праві користування земельної ділянки зменшилася на 40,3274 га, а відтак в її постійному користуванні залишилася земельна ділянка площею 57,5426 га. До позовної заяви нею було додано копію державного акта від 24 липня 1996 року, зі змісту якого вбачається, що на підставі зазначеного розпорядження відбулись зміни в землекористуванні, відповідно до яких у її фактичному користуванні залишилось 57,5426 га.

Пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР передбачено, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України 1990 року, який діяв на час набуття позивачем права користування земельною ділянкою площею 97,87 га, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Частиною першою статті 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року

№2768-ІІІ.

Частиною другою статті 92 ЗК України 2001 року передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації інвалідів, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Пунктом 1 Перехідних положень ЗК України 2001 року визначено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняття відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього кодексу підлягають виконанню відповідно до вимог цього кодексу.

Відповідно до пункту 6 Перехідних положень ЗК України 2001 року, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть їх мати на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому законом порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення їх у встановленому законом порядку та отримання у власність чи користування.

Згідно пункту 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Зазначеним пунктом не передбачено збереження за громадянином права постійного користування земельною ділянкою, а виокремлено лише збереження за ними земельних ділянок на праві власності або тимчасового користування, в тому числі на умовах оренди.

З наведеного слідує, що законодавець чітко розмежував поняття право тимчасового користування та право постійного користування , яке за приписами ЗК України, що набрав чинності у січні 2002 року, не передбачив можливості отримання громадянами у постійне користування земельних ділянок, у зв'язку з чим Перехідними положеннями встановлено необхідність проведення переоформлення особами права користування земельною ділянкою, отриманою до набрання ним чинності. Законодавством чітко встановлено строк протягом якого особа повинна була у встановленому законом порядку переоформити право постійного користування земельною ділянкою.

Як встановлено судами, на підставі розпоряджень Немирівської районної державної адміністрації від 02 березня 2009 року № 112 площа, виділеної їй у 1996 році земельної ділянки, була зменшена на 40, 3274 га.

З наведеного слідує, що зазначене розпорядження було прийнято після набрання чинності у січні 2002 року ЗК України, а тому ОСОБА_1 зобов'язана була діяти відповідно до вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини.

З копії доданого до позовної заяви державного акта вбачається, що до нього вносились зміни у зв'язку з прийняттям у 2009 році Немирівської районної державною радою розпоряджень.

Пунктом 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою покладається на Державне підприємство Цент державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах та його структурні підрозділи. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп 'ютерної техніки.

Таким чином, можливість внесення змін чи виправлення до існуючого державного акта на право постійного користування земельною ділянкою законодавством не передбачено.

З доданого до пояснень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області копії державного акта на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1, убачається, що він не містить жодних виправлень у розділі кількісна характеристика земель, наданих у користування .

Відповідно до частини другої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру (частина восьма статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту включення до ЗК України 2001 року спеціальної норми, яка регулює порядок формування земельних ділянок, визначення їх меж та внесення інформації до Державного земельного кадастру, позивач зобов'язана була відповідно до вимог діючого законодавства оформити виділену їй земельну ділянку.

Ураховуючи зазначене, а також те, що на час звернення громадян (третіх осіб) до Головного управління Держеокадастру у Вінницькій області із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок їм у власність у порядку встановленому частиною шостою статті 118 ЗК України, а також відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей про наявність у постійному користуванні ОСОБА_1 земельної ділянки площею 57, 5426 га та, слідує, що сам по собі виданий ОСОБА_1 державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, після набрання чинності ЗК України 2001 року не посвідчував її такого права, оскільки вона зобов'язана була його переоформити, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надаючи дозволи на розробку проекту землеустрою на відведення земельних ділянок у власність третіх осіб, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, діяло в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог діючого законодавства.

Апеляційний суд правильно зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте до 2004 року, гарантоване статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України, однак залишив поза увагою те, що реалізація такого права пов'язана не виключно з самим по собі існуванням такого права, а й з механізмом його реалізації, що не виключає обов'язку особи здійснити певні дії, зокрема - переоформити своє право, тоді як позивач зазначену вимогу законодавства упродовж всього періоду користування земельною ділянкою не виконала.

Розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку згідно зі статтями

57-60 , 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, що відповідає вимогам закону , рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 , 413 , 415, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 листопада 2017 року скасувати, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області

від 13 липня 2017 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик