Постанова

від 31.05.2018 по справі 344/7932/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/7932/16-ц

Провадження № 22-ц/779/715/2018

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

ОСОБА_1 ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів: Малєєва А.Ю., Фединяка В.Д.,

секретаря: Петріва Д.Б.,

з участю: представника ОСОБА_3 міської ради та виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради - ОСОБА_4, представника Департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку ОСОБА_3 міської ради - ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 міської ради, голови ліквідаційної комісії - ОСОБА_7, виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради, Департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку ОСОБА_3 міської ради про скасування наказу про звільнення з роботи, зобов'язання працевлаштувати на роботі, стягнення заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену головуючим суддею Татаріновою О.А 19 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_6 звернулася до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2017 року, яким визнано звільнення ОСОБА_6 з посади майстра КО ОСОБА_3 міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка на підставі наказу № 55 від 20.05.2016 неправильним, стягнуто з ОСОБА_3 міської ради на користь ОСОБА_6 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21.05.2016 по 20.11.2017 в розмірі 47358 грн. Позивач просила змінити спосіб і порядок виконання вказаного рішення суду та стягнути з ОСОБА_3 міської ради на її користь заробітну плату в розмірі 47358 гривень в порядку п.41-46 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19 квітня 2018 року постановлено відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_6 про зміну способу і порядку виконання рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 міської ради, голови ліквідаційної комісії - ОСОБА_7, виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради, Департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку ОСОБА_3 міської ради про скасування наказу про звільнення з роботи, зобов'язання працевлаштувати на роботі, стягнення заробітної плати.

Не погоджуючись із даною ухвалою суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність цієї ухвали. Апелянт зазначила, що виданий судом виконавчий лист не приймається до виконання ні виконавчою службою, ні Державним казначейством, а тому вона звернулася до суду першої інстанції із заявою про роз'яснення виконання його рішення або зміну способу виконання. Однак, оскарженою ухвалою позивачу було відмовлено у задоволенні її заяви. Апелянт вказала, що вона звільнена незаконно, перебуває з малолітньою, хворою дитиною без будь-яких засобів для існування, а тому просить скасувати оскаржену ухвалу та ухвалити постанову, яка забезпечить виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2017 року.

Апелянт в судове засідання не з'явилася, до суду подала заяву про відкладення розгляду справи. Однак, колегія суддів вважає, що цю заяву слід залишити без задоволення, оскільки наявність поважної причини неявки в судове засідання ОСОБА_6 не підтвердила документально. Крім того, у разі задоволення заяви будуть порушені встановлений законом строк розгляду справи. В силу вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів розглядає справу за наявними матеріалами справи.

Представник ОСОБА_3 міської ради та виконкому міської ради проти доводів апеляційної скарги заперечив з огляду на законність ухвали суду першої інстанції. Представник крім того зазначив, що ОСОБА_6 було запропоновано подати заяву про виплату суми коштів, визначених згаданим вище судовим рішенням на сесію міської ради.

Представник Департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку ОСОБА_3 міської ради також доводи апеляційної скарги заперечив, наголосивши на тому, що у віданні виконкому міської ради КО ОСОБА_3 міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка не було, а тому суд не мав правових підстав для стягнення коштів з виконкому.

Голова ліквідаційної комісії - ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився з невідомих причин, хоч судове повідомлення йому було направлено у встановленому законом порядку завчасно.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_3 міської ради та виконкому, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена, з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що п.41 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845 не підлягає застосовуванню при виконанні даного рішення суду, оскільки такий передбачає порядок відшкодування шкоди.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, зважаючи на таке.

З матеріалів справи вбачається, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.11.2017 позовні вимоги ОСОБА_6 про скасування наказу про звільнення з роботи, зобов'язання працевлаштувати на роботі, стягнення заробітної плати задоволено частково. Суд вирішив визнати звільнення ОСОБА_6 з посади майстра КО ОСОБА_3 міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка на підставі наказу № 55 від 20.05.2016 неправильним. Стягнути з ОСОБА_3 міської ради на користь ОСОБА_6 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21.05.2016 по 20.11.2017 в розмірі 47358 грy. В решті вимог відмовити (а.с.67-69).

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.02.2018 вищевказане рішення скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо обов'язкового працевлаштування. Зобов'язано ОСОБА_3 міську раду працевлаштувати ОСОБА_6.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У ч.3 ст.33 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поняття спосіб та порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено ст.16 ЦК України.

Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. При цьому суд не може змінити зміст рішення або його суть. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 25 листопада 2015 року (справа №6-1829цс15) та від 16 грудня 2015 року (справа №6-2427цс15).

Також колегія суддів зазначає, що зміна способу виконання рішення та відстрочка виконання рішення суду може мати місце лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять неможливим його виконання.

Перелік обставин, що можуть викликати зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення, не є вичерпним.

Категорія обставин, що ускладнюють виконання рішення має оціночний характер віднесення тих чи інших обставин залежить від судового розсуду, а також від надання доказів, що доводять наявність подібних обставин.

Обґрунтовуючи подану заяву, ОСОБА_6 вказувала, що виконавча служба і казначейство відмовляються приймати виконавчі листи до виконання.

ОСОБА_8 державної казначейської служби України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області від 23.03.2018 року повернуто ОСОБА_6 без виконання пакет документів про стягнення з з ОСОБА_3 міської ради на користь ОСОБА_6 заробітної плати в розмірі 47358 грн (а.с.175-176).

Повідомлення від 19.03.2018 Відділу примусового виконання рішень УДВС головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області повернуто виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання (а.с.177).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В заяві про зміну способу виконання рішення суду позивач посилається на п. 41-46 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845, разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що вказаний Порядок передбачає списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної: фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування; органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.

Як роз'яснив Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні ОСОБА_4 проти України , право на суд захищене статтею 6 Конвен6ції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції ).

Порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) про стягнення коштів з держаних органів, державних підприємств, установ та організацій регулюється Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

ОСОБА_9 встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження та особливості їх виконання.

Відповідно до вимог ст. 2 зазначеного Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Окрім цього порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників .

Відповідно до п. 3 Порядку, рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно пункту 26 Порядку безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

Стаття 22 Бюджетного кодексу України до головних розпорядників бюджетних коштів віднесено виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 цього Кодексу головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 ч. 2 цієї статті.

Згідно інформації фінансового управління виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради головні розпорядники бюджетних коштів визначаються рішенням про міський бюджет, шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Відповідно до рішення про міський бюджет головним розпорядником бюджетних коштів міська рада - не являється (а.с.185).

Разом з тим, суд зауважує, що змінюючи спосіб та порядок виконання рішення суду першої інстанції, суд не вправі замінити боржника ОСОБА_3 міську раду на інших юридичних осіб розпорядників коштів відносно яких було відмовлено в задоволенні позову та які є окремою юридичною особою та наділені власними повноваженнями. Про це, зокрема, зазначено в постанові Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі №537/2235/16-ц.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції немає, оскільки вона є законною та обґрунтованою, а тому ухвалу необхідно залишити без змін.

Керуючись 374, 375, 382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 19 квітня 2018 року в даній справі - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду на протязі 30 днів.

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року.

ОСОБА_1 ОСОБА_2

Судді: А.Ю. Малєєв

ОСОБА_10