Постанова

від 27.06.2018 по справі 344/7932/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 344/7932/16-ц

провадження № 61-22423 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представник позивача - ОСОБА_5;

відповідачі: Івано-Франківська міська рада, голова ліквідаційної комісії комунальної організації Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка Вагілевич Мар'янВолодимирович, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, департамент комунального господарства, транспорту і зв'язку Івано-Франківської міської ради;

представник департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку Івано-Франківської міської ради - КогутМихайло Григорович;

представник голови ліквідаційної комісії Вагілевича Мар'яна Володимировича - Жиляк Михайло Дмитрович;

представник Івано-Франківської міської ради - Тарновська Ірина Ярославівна;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2017 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Матківського Р. Й., Фединяка В. Д.,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до голови ліквідації комісії комунальної організації Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка ВагілевичаМ. В., Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку Івано-Франківської міської ради, про скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 21 листопада 2011 року вона працювала майстром у комунальній організації Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка (далі - КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г.Шевченка ). Наказом від 20 травня 2016 року № 55 її було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства з 21 травня 2016 року. Вважала дії посадових осіб комунальної організації незаконними, оскільки її не було повідомлено про звільнення у встановлений законом строк, а дата повідомлення сфальсифікована. Крім того, її було звільнено під час перебування у відпустці по догляду за дитиною (сином - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1), а тому у силу частини третьої статті 184 КЗпП України вона мала бути обов'язково працевлаштована, чого зроблено не було.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 11 березня 2016 року № 61-4 Про оптимізацію діяльності комунальних підприємств вирішено припинити КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка шляхом її ліквідації. Уповноважено виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради створити ліквідаційну комісію та вжити інші заходи, пов'язані з ліквідацією. Вирішено створити комунальне підприємство Центр розвитку міста та рекреації (далі - КП Центр розвитку міста та рекреації ), затвердити статут комунального підприємства. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21 квітня 2016 року № 294 передано майно ліквідованого підприємства новоствореному КП Центр розвитку міста та рекреації . Зазначала, що всіх працівників КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка переведено до новоствореного КП Центр розвитку міста та рекреації , а їй було повідомлено, що у неї маленька дитина і тому її не переводять до новоствореного підприємства.

З урахуванням викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4просила суд визнати її звільнення з роботи незаконним, з ознаками дискримінації у трудових відносинах, скасувати наказ від 20 травня 2016 року № 55, зобов'язати виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради та департамент комунального господарства, транспорту і зв'язку Івано-Франківської міської ради працевлаштувати її відповідно займаній посаді, з якої вона була незаконно звільнена; стягнути солідарно з Івано-Франківської міської ради, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, голови ліквідаційної комісії Вагилевича М. В. на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_4 з посади майстра КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка на підставі наказу від 20 травня 2016 року № 55 неправильним. Стягнуто з Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 травня 2016 року по 20 листопада 2017 року у розмірі 47 358 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду у межах виплати заробітної плати за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 звільнено з порушенням встановленого частиною третьою статті 184 КЗпП України порядку, згідно з якою звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише у разі повної ліквідації підприємства з обов'язковим працевлаштуванням, тому суд визнав звільнення неправильним і зобов'язав власника ліквідованого підприємства виплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України. Розмір середнього заробітку обчислено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Суд допустив негайне виконання рішення суду у межах виплати заробітної плати за один місяць.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про обов'язкове працевлаштування та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зобов'язано Івано-Франківську міську раду працевлаштувати ОСОБА_4 В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про обов'язкове працевлаштування, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_4 звільнено з порушенням вимог частини третьої статті 184 КЗпП України щодо обов'язкового працевлаштування при звільненні жінок, які мають дітей віком до трьох років, так як її не було працевлаштовано, що є порушенням встановленого законом порядку звільнення . При цьому суд зазначив, що міська рада, як засновник ліквідованого підприємства, зобов'язана працевлаштувати ОСОБА_4 на підставі статті 240-1 КЗпП України і яким чином це має бути здійснено є сферою відповідальності міської ради.

У березні 2018 року Івано-Франківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4 скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Івано-Франківською міською радою прийнято рішення від 11 березня 2016 року № 61-4 Про оптимізацію діяльності комунальних підприємств , яким вирішено припинити КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка шляхом її ліквідації. 21 березня 2016 року ОСОБА_4 було попереджено про майбутнє її звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Наказом від 20 травня 2016 року ОСОБА_4 звільнено з роботи з 21 травня 2016 року у зв'язку із ліквідацією організації.

Позивач, знаючи про своє право на обов'язкове працевлаштування, не написала відповідної заяви ні голові ліквідаційної комісії, ні засновнику, яким є Івано-Франківська міська рада, ні уповноваженому органу ліквідованого підприємства про її переведення до іншого підприємства, установи, організації, а відповідачі були позбавлені можливості перевести позивача у зв'язку з відсутністю такої заяви.

Дані про масове вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка , у тому числі і ОСОБА_4, були направлені до центру зайнятості, що відповідає вимогам статті 48 Закону України Про зайнятість населення , проте позивачка до центру зайнятості не зверталася.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 вказувала, що має переважне право на працевлаштування, оскільки на момент звільнення вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

За змістом частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 11 березня 2016 року № 61-4 Про оптимізацію діяльності комунальних підприємств вирішено припинити КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка шляхом її ліквідації. Уповноважено виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради створити ліквідаційну комісію та вжити інші заходи, пов'язані з ліквідацією. Вирішено створити КП Центр розвитку міста та рекреації , затвердити статут вказаного комунального підприємства.

Таким чином замість ліквідованого КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка було створено нове підприємство - КП Центр розвитку міста та рекреації , тобто мала місце реорганізація підприємства.

Відповідно до пункту 1.2 статуту КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка її засновником є територіальна громада м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради.

Організація у своїй діяльності підзвітна й підконтрольна Івано-Франківській міській раді, міському голові, безпосередньо підпорядкована департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку Івано-Франківської міської ради (пункт 1.5 статуту).

Згідно з пунктом 12.1 статуту вказаної комунальної організації припинення діяльності організації відбувається шляхом її ліквідації або реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) за рішенням засновника або за рішенням суду.

Ліквідація організації здійснюється ліквідаційною комісією склад якої визначається засновником або уповноваженим ним органом (пункт 12.3 статуту).

12 липня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 11191110013001035 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка .

Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом статті 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу .

Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши положення статей 184, 235 КЗпП України, дійшли правильного висновку про те, що при звільненні ОСОБА_4 не було дотримано обмежень, встановлених частиною третьою статті 184 КЗпП України, у зв'язку з чим настають наслідки, передбачені частиною другою статті 235 КЗпП України про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулувизначено за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка не подала заяву із проханням її працевлаштувати, безпідставні, оскільки частина третя статті 184 КЗпП України передбачає обов'язок, а не право роботодавця працевлаштувати жінку, яка має дитину віком до трьох років, у разі її звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Посилання касаційної скарги на частину третю статті 96 ЦК України, згідно з якою учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом, безпідставні, оскільки згідно зі статтею 240-1 КЗпП України у разі звільнення працівника без законної підстави або з порушенням встановленого порядку у випадку ліквідації підприємства на власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, а у відповідних випадках - правонаступника), покладається обов'язок виплатити такому працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2017 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк