Постанова

від 30.05.2018 по справі 305/2130/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/2130/14-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 травня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., ДЖУГИ С.Д.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 305/2130/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю Гражда ДС про солідарне стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 5 лютого 2015 року, головуючий суддя Ємчук В.Е., -

встановив:

12.10.2014 ПАТ КБ ПриватБанк звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ТОВ Гражда ДС мотивуючи наступним. На підставі кредитного договору від 17.08.2007 № К095-07/Ф банк надав ОСОБА_1 на строк до 16.08.2010 кредит у розмірі 75000,00 дол. США зі сплатою за користування коштами 15,2% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової комісії в момент видачі кредиту в розмірі 0,5% від суми кредиту та винагороди за кредитне обслуговування у розмірі 0,2% від встановленого ліміту щомісячно у період сплати. Виконання зобов'язань позичальником було забезпечено порукою ОСОБА_2 і ТОВ Гражда ДС .

Позичальник не виконував належно своїх зобов'язань, внаслідок чого станом на 08.09.2014 утворився борг у розмірі 549361,65 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/12,82 грн на цю дату складає 7042816,35 грн, у т.ч., заборгованість: за кредитом - 74999,03 дол. США, за процентами - 138620,09 дол. США, за комісією за користування кредитом - 5738,01 дол. США, пеня - 330004,52 дол. США. Вимоги банку щодо сплати боргу, надіслані відповідачам, залишилися без задоволення.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати повернення боргу, сплати неустойки та на положення ЦК України щодо солідарного обов'язку позичальника і поручителя сплатити кошти, банк просив стягнути на свою користь з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором від 17.08.2007 № К095-07/Ф у розмірі 549361,65 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/12,82 грн на 08.09.2014 складає 7042816,35 грн, і покласти на них судові витрати .

Рішенням Рахівського районного суду від 05.02.2015 позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 17.08.2007 № К095-07/Ф у розмірі 219357,13 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 2812158,41 грн, із яких заборгованість: за кредитом - 74999,03 дол. США, за процентами - 138620,09 дол. США, за комісією за користування кредитом - 5738,01 дол. США, а також пеню в сумі 1442,25 грн, стягнуто 3654,00 грн у рахунок відшкодування судових витрат.

Позивач ПАТ КБ ПриватБанк у березні 2015 року оскаржив рішення суду в частині вирішення вимоги про стягнення пені, у цій частині просив змінити рішення суду як незаконне та необґрунтоване, а вимогу - задовольнити повністю.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 04.06.2015, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08.12.2015 про виправлення описки в рішенні суду, апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Рахівського районного суду від 05.02.2015 у частині стягнення суми пені змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань у сумі 24999,66 дол. США, що еквівалентно 320495,72 грн. У решті залишено рішення суду без змін.

Відповідач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_3, у листопаді 2017 року подав апеляційну скаргу на рішення Рахівського районного суду від 05.02.2015, вказує на його незаконність та необґрунтованість. Доводи апеляції зводяться до таких.

Рішення було ухвалене судом першої інстанції без участі відповідача, який не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, оскільки з серпня 2014 року по листопад 2017 року не проживав на території України, що підтверджується актом про непроживання за місцем реєстрації та довідкою сільської ради.

У разі прострочення виконання позичальником зобов'язання сплачувати платежі частинами, кредитор має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, однак, суд не взяв до уваги попередньо здійснені боржником платежі.

Інших доводів по суті справи апеляція не містить. Стверджуючи, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення в справі, порушив норми матеріального та процесуального права, відповідач просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_4, яка апеляцію не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.

Із урахуванням положень ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу , апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого щодо відповідача ОСОБА_1, у межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, і бере до уваги відповідні пов'язані факти і обставини, оскільки це необхідно для розгляду апеляції (ст.ст. 12, 13, ст. 367 ч.ч. 1, 6 чинної редакції ЦПК України, що за змістом узгоджується з положеннями ст.ст. 10, 11, ст. 303 ч.ч. 1, 3 редакції цього Кодексу, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції).

Встановлено, що за кредитним договором від 17.08.2007 № К095-07/Ф, з урахуванням додаткової угоди до цього договору, укладеної 13.01.2009, Закрите акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , надало ОСОБА_1 на строк по 16.08.2010 у вигляді поновлюваної кредитної лінії кредит у розмірі 75000,00 дол. США зі сплатою за користування коштами процентів за первісно встановленою ставкою у 15,2% річних (із підписанням додаткової угоди - 19,1% річних) на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,2% від встановленого ліміту в період сплати та 0,5% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (а.с. 19-23, 27, 29-30).

Позичальник порушив свої договірні зобов'язання і спричинив виникнення боргу, вимога банку від 25.04.2014 № 30.1.0.0/2-217 щодо сплати боргу, надіслана 02.05.2014 відповідачу рекомендованим листом (а.с. 14, 15), залишилася без задоволення. Кредитор визначив борг станом на 08.09.2014 у розмірі 549361,65 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/12,82 грн на цю дату складає 7042816,35 грн, де заборгованість: за кредитом - 74999,03 дол. США, за процентами - 138620,09 дол. США, за комісією за користування кредитом - 5738,01 дол. США, а також пеня - 330004,52 дол. США (а.с. 4-13).

З матеріалів справи випливає, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 35). Ця адреса позичальника вказана у кредитному договорі, вказана відповідачем у його апеляційній скарзі, саме за цією адресою судом першої інстанції надсилалися рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення повідомлення і повістки відповідачу, отримання яких у поштових документах засвідчено підписами адресата, те саме стосується і поручителя ТОВ Гражда ДС , розташованого за цією ж адресою (а.с. 46, 47, 50, 52, 55-57, 62, 63, 65, 67-69, 79, 80, 85, 86). Адресу свого місця проживання ОСОБА_1 вказав у своїй заяві від 18.12.2014 про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на амбулаторному лікуванні, зареєстрованій Рахівським районним судом 18.12.2014 (а.с. 74), та в офіційній довідці від 17.12.2014 № 189, виданій йому амбулаторією смт. Ясіня про перебування на амбулаторному лікуванні з 17.12.2014 по 19.12.2014 (а.с. 75).

Із загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що засновниками ТОВ Гражда ДС (ідентифікаційний код юридичної особи 34305494) є ОСОБА_1, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_2, яка є керівником юридичної особи, юридична особа знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Визволення, 41. З моменту державної реєстрації 30.05.2006 і до моменту розгляду апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 юридична особа ТОВ Гражда ДС не перебуває в стані припинення, не ліквідована, не припинена, не виключена з ЄДР.

Поручитель ОСОБА_2 повідомлялася про розгляд справи в суді першої інстанції як внаслідок отримання повідомлень і повісток, що надсилалися керованому нею підприємству, так і шляхом отримання документів за адресам смт. Ясіня, вул. Визволення, 41 і смт. Ясіня, вул. Київська, 39, а також отримання їх особисто в суді (а.с. 35, 48, 49, 51, 54, 66, 68, 81, 84). Відповідач ОСОБА_2 одночасно з відповідачем ОСОБА_1 подавала 18.12.2014 до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікуванні з 17.12.2014 по 19.12.2014 і надала про це довідку амбулаторії смт. Ясіня від 17.12.2014 № 190, де зазначена її адреса по вул. Визволення, 41 у смт. Ясіня (а.с. 76, 77).

Насамкінець, відповідач ОСОБА_1 електронним повідомленням від 20.01.2015 просив місцевий суд відкласти розгляд справи в зв'язку станом здоров'я ОСОБА_1 ОСОБА_2Л. , адресою відправника вказано смт. Ясіня, вул. Визволення, 41 (а.с. 82).

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи (ст. 6 ч. 2, ст.ст. 74, 76, ст. 158 ч. 1 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2016). Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи; у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (ст. 77 ч. 1 зазначеної редакції ЦПК України). Відповідач ОСОБА_1 не повідомляв суд першої інстанції про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи, тож за наведених вище обставин вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання; у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин (ст. 77 ч. 2 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2016). Відповідач ОСОБА_1 не з'явився в жодне судове засідання до суду першої інстанції (такі призначалися на 06.11.2014, 09.11.2014, 04.12.2014, 18.12.2014, 20.01.2015, 05.02.2015 (а.с. 45, 53, 64, 78, 83, 87)), при цьому, належним чином підтвердженою можна визнати лише поважність причини неявки до суду в засідання, що призначалося на 18.12.2014. Неявка цього відповідача в інші судові засідання з огляду на відповідні вимоги цивільного процесуального не може бути визнана такою, що мала місце з поважних причин.

Вищевикладене не залишає в апеляційного суду сумнівів у повній обізнаності відповідача ОСОБА_1 щодо часу і місця розгляду справи судом першої інстанції.

До апеляційної скарги відповідач додав довідку Ясінянської селищної ради від 03.11.2017 № 6010 про те, що він зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2, але фактично не проживає за вищевказаною адресою з серпня 2014 року (а.с. 153), а також затверджений Ясінянським селищним головою акт без дати, складений депутатом цієї ради (прізвище нерозбірливо), яким встановлено, що ОСОБА_1 фактично не проживав за вказаною адресою з серпня 2014 року і з цього ж часу не знаходився на території України (а.с. 154). У подальшому ОСОБА_1 додав акт про непроживання, складений 24.01.2018 цим же депутатом (прізвище нерозбірливо), про те, що ОСОБА_1, з його слів, із грудня 2014 року по жовтень 2017 року включно знаходився на території АР Крим, що підтверджується даними закордонного паспорта та мешканцями будинку № 38 по вул. Визволення в смт. Ясіня Онищенко Наталією і ОСОБА_5 (а.с. 169), а також додав ксерокопію сторінок паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії ЕК № 314470, виданого на ім'я ОСОБА_1 05.10.2009 зі строком дії по 05.10.2019 (а.с. 170-171).

Додані до апеляційної скарги матеріали не можуть слугувати належними, допустимими і достатніми доказами (ст.ст. 57-59 і ст.ст. 76-80 відповідних редакцій ЦПК України) щодо обставин, які начебто мали місце на час розгляду справи судом першої інстанції і які ними має намір підтвердити відповідач, тому не можуть бути взяті апеляційним судом до уваги.

Довідка Ясінянської селищної ради від 03.11.2017 № 6010 не обґрунтовується жодними підставами, конкретними даними, документами, матеріалами належно проведеної перевірки тощо, відповідно до яких у ній вказується на непроживання особи за місцем реєстрації в конкретний період часу. Тобто, довідка є голослівною, бездоказовою та за своїм змістом є недопустимим у доказуванні припущенням (ст. 60 ч. 4 і ст. 81 ч. 6 відповідних редакцій ЦПК України).

Рукописний акт депутата селищної ради без дати його складання та без належного зазначення даних про особу депутата має ті ж вади, що і довідка селищної ради. Крім того, у справі немає доказів про наявність у депутата повноважень для надання висновків, зокрема, щодо перебування певної особи на території України у певний період часу, чи про перебування за її межами. Акт не ґрунтується на жодних об'єктивних даних щодо наведених у ньому фактів, які начебто мали місце. Недатований акт не є документом і не є належним письмовим доказом у розумінні ст. 64 і ст. 95 відповідних редакцій ЦПК України.

Рукописний акт депутата від 24.01.2018, прізвище якого і надалі неможливо точно визначити, вказує на період перебування ОСОБА_1 на території АР Крим зі слів цієї ж особи, а також із посиланням на свідчення сусідів відповідача. Тим часом, конкретні свідчення цих осіб, якщо такі надавалися, в акті не зазначені, до нього не додані, тому їх дійсний зміст невідомий, ідентифікуючі дані цих осіб не наведені, чого підписи від імені осіб Онищенко Н. і Онищенка І. , яких не можна визнати встановленими, не усувають і не спростовують. Водночас ОСОБА_1, який, як слід розуміти зі змісту акту, з листопада 2017 року знаходиться за зареєстрованим місцем проживання, акт не підписав. Понад те, дані акту від 24.01.2018 щодо періоду відсутності ОСОБА_1 в смт. Ясіня та місця його перебування суперечать даним довідки селищної ради та попереднього акту (серпень чи грудень 2014 року, перебування за межами України і перебування в АР Крим, яка є територією України).

Відмітки органів прикордонного контролю в паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії ЕК № 314470 теж не підтверджують безперервного періоду перебування ОСОБА_1 ані за межами території України, ані та тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Так, за період 2016 року є лише відмітки про короткотермінові перетинання адміністративної межі з тимчасово окупованою Російською Федерацією територією Автономної Республіки Крим із фіксацією цього факту окупаційними властями в пункті, названому Армянск : 30.12.2015 - виїзд, 30.03.2016 - в'їзд, 30.03.2016 - виїзд, 24.06.2016 - виїзд, 25.06.2016 - в'їзд. За інші періоди часу, що за відповідних обставин могли б стосуватися справи, відміток у наданій суду копії сторінок паспорта немає.

Зрештою, зміст довідки селищної ради та вищевказаних актів суперечить змісту довідки, виданої лікувальним закладом, і, власне, спростовується довідкою амбулаторії, яка відповідає вимогам щодо офіційного документу та письмового доказу в справі, була надана самим відповідачем і достовірність якої ніким не заперечується. Перебування відповідача в місці проживання на час розгляду справи судом першої інстанції випливає й з інших матеріалів справи та з дій самого відповідача, а надані ним із апеляційною скаргою матеріали, інші матеріали і докази справи в усякому разі не спростовують факту невиконання відповідачем процесуального обов'язку повідомити суд про зміну свого місця проживання чи місця знаходження, якщо такі зміни відбулися. Невиконання стороною вимог процесуального закону, порушення цих вимог апріорі не можуть давати їй будь-яких процесуально- чи матеріально-правових переваг у спорі порівняно зі стороною, яка, як у даному випадку, належним чином здійснювала свої процесуальні права та виконувала процесуальні обов'язки.

Розпоряджаючись своїми цивільними та процесуальними правами, здійснюючи своє право на захист та виконуючи обов'язки щодо доказування вільно, на власний розсуд (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 10, 11, 57-61 відповідної редакції ЦПК України), у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 не заперечував факти виникнення боргу за кредитним договором і виникнення у кредитора права на стягнення боргу та неустойки як такі, встановленим процесуальним порядком не спростовував офіційного розрахунку та розміру боргу, його елементів, пред'явлених до стягнення, не подавав своїх доказів на заперечення доводів кредитора в цій частині тощо. Твердження апелянта про начебто неврахування платежів, що здійснювалися ним на погашення боргу, неконкретне, необґрунтоване, бездоказове і по суті безпредметне, позаяк сторона не вказувала, про які саме платежі йдеться, чим такі сплати підтверджуються, які конкретні наслідки неврахування платежів, якщо це мало місце, не надала відповідних доказів щодо таких обставин і т.ін., тоді як з розрахунку боргу вбачається, що такий здійснений з урахуванням динаміки платежів і нарахувань, у ньому зафіксовані в тому числі й платежі, що спрямовувалися на погашення боргу.

Позичальник не довів відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання, відповідач не спростував підстав позову та доводів, якими обґрунтовувалася власне вимога про стягнення конкретно визначеного боргу. Не маючи перешкод для обрання правової позиції із метою захисту від позову, для надання доказів на її підтвердження та на спростування доводів позову, користуючись правовою допомогою адвоката, відповідач не надав такі докази й на стадії апеляційного провадження у справі, у судове засідання відповідач не з'явився, хоча був повідомлений про таке належним чином.

Апеляційна скарга не містить жодних конкретних доводів по суті спору, щодо предмета позову тощо, а відповідачем не надано суду ніяких доказів, які б спростовували правову позицію позивача, законність, обґрунтованість і правильність по суті рішення суду першої інстанції (з урахуванням подальшого рішення апеляційного суду) про задоволення позову у відповідній частині. Правова позиція відповідача в справі як щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, так і щодо неправильного вирішення спору по суті ґрунтується суто на припущеннях, які не можуть братися до уваги.

За таких умов, суд першої інстанції у відповідній частині правильно застосував норми ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 611, 612, 614, 622-625, 1050, 1054 ЦК України, якими регулюються спірні правовідносини та відповідно до яких цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобов'язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати з боржника стягнення боргу, сплати неустойки; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Оскільки апеляційна скарга не дає підстав для скасування ухваленого щодо ОСОБА_1 рішення суду з відмовою в позові до нього, її згідно зі ст. 375 ЦПК України слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рахівського районного суду від 5 лютого 2015 року - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 1 червня 2018 року.

Судді