Постанова

від 29.05.2018 по справі 552/6767/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/6767/16-ц Номер провадження 22-ц/786/839/18Головуючий у 1-й інстанції Васильєва Л. М. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Лобова О.А.,

За участю секретаря судового засідання - Колодюк О.П.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договорів дарування недійсними

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року , ухвалене у період часу з 16:54:51 до 17:10:43 год. під головуванням судді Васильєвої Л.М., -

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції:

В листопада 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Позовні вимоги вмотивовувала тим, що з 05 вересня 2003 року вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_6 як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу.

Вказує, що у період спільного проживання сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, набули у власність земельну ділянку та житловий будинок по провулку Косому, 18 в м. Полтаві, у якому провели реконструкцію, побудували нові господарські споруди та будівлі. Згідно рішення органу місцевого самоврядування від 28 серпня 2012 року зареєстровані новозбудовані приміщення: тамбур, сарай Л, гараж М у домоволодінні.

Також позивач вказує, що 15 жовтня 2011 року сторони зареєстрували шлюб. У 2016 році сімейні стосунки погіршилися, сім'я фактично розпалася. Відповідач не визнає її право власності на вказане майно і пропонує сплатити їй, як грошову компенсацію, занадто малу суму коштів.

05 травня 2017 року, остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила встановити факт її спільного проживання як дружини та чоловіка з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 15 жовтня 2011 року; визнати право спільної сумісної власності за нею та ОСОБА_6 на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами по провулку Косому, 18 в м. Полтаві, визнати право спільної сумісної власності її та ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,10 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку будівель і споруд, кадастровий номер 5310136400:10:005:0239, та право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0856 га 5310136400:10:005:0240 цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним договори дарування житлового будинку та земельних ділянок за адресою: м. Полтава, провулок Косий,18.

Позовні вимоги про розірвання шлюбу ухвалою суду від 15 березня 2017 року виділені в окреме провадження (а. с. 110 Т-1).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договорів дарування недійсними - відмовлено.

короткий зміст вимог апеляційної скарги :

З даним рішенням не погодилася позивач та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу :

Вказує на те, що суд не виконав усі вимоги ст. 265 ЦПК України при ухваленні рішення, не зазначив повністю чи частково відмовлено у задоволенні позову, невірно роз'яснив порядок оскарження.

Також вказує на те, що позивач посилалася на норми ст. 235 ЦПК України, вказуючи на удаваність договору купівлі-продажу спірного майна, вчиненого на підміну договору довічного утримання з ОСОБА_7

Вважає, що висновок суду в тій частині, що будинок не збільшився у розмірі та у вартості, не відповідає письмовим доказам, а саме: технічним паспортам на нерухоме майно станом на 04 листопада 2005 року, на 20 липня 2012 року, на 27 березня 2017 року та висновку №39 судової будівельно-технічної експертизи від 05 жовтня 2017 року.

Невірним вважає те, що суд не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які засвідчили той факт, що сторони спільно проживали та вели спільний побут, здійснювали будівництво, розпоряджалися бюджетом.

Вказує на те, що законодавство визначає термін виникнення права власності з моменту реєстрації права, внаслідок чого помилковим є посилання на дані технічного паспорту щодо зведення нових будівель, а саме: 2006 рік, оскільки такі дати зазначаються виключно зі слів власника і на його розсуд з метою розрахунку інвентаризаційної вартості.

Також вважає невірним висновок суду врегулювання спірних правовідносин нормами Кодексу про шлюб та сім'ю, оскільки останній втратив чинність з 2004 року, і після набрання чинності Сімейним кодексом України питання припинення шлюбу має врегульовуватися саме його нормами.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

Відповідачі надали відзив на апеляційну скаргу, у якому просять рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків .

встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

З матеріалів справи вбачається, що 16 січня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 купив житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в місті Полтаві по провулку Косий, буд.№18, який складався в цілому з: житлового будинку, зазначеного в плані під літерою А-1 , житловою площею 33,8 кв.м, загальною площею 73,5 кв.м, сараю Б, вбиральні В, погребу б, гаражу Б*, гаражу Е, огорожі №1, водогону дворового К, сараю Ж, сараю Ж*, погребу ж2, навісу З (а.с.66).

Також, 16 січня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки ВСО №226280, згідно якого ОСОБА_6 придбав у особисту приватну власність у продавця ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1856 кв.м, яка розташована за адресою: м. Полтава, провулок Косий, 18.

На підставі даного договору купівлі продажу ОСОБА_6 01.03.2006 року було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №415030.

До 19 травня 2009 року ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14. Відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_5 було розірвано 19 травня 2009 року, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №147 від 19.05.2009 року.

15 жовтня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був зареєстрований шлюб (а.с.8). Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22.08.2017 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було розірвано.

18 жовтня 2016 року ОСОБА_6 подарував своєму сину ОСОБА_3 належні йому на праві особистої приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, а також земельну ділянку площею 0,10 га, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на якій він розташований, які знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Полтава, провулок Косий, 18. Крім того, 25 жовтня 2016 року ОСОБА_6 подарував своєму сину ОСОБА_3 належну йому на праві особистої приватної власності земельну ділянку площею 0,0856 га, надану для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: м. Полтава, провулок Косий, 18.

Подарований житловий будинок, відповідно до технічного паспорту від 20.07.2012 року, складався в цілому з: житлового будинку, зазначеного в плані під літерою А-1 , житловою площею 34,2 кв.м, загальною площею 76,3 кв.м; сараю - Б, Ж, Ж*, Л; вбиральні - В; погребу - б, Ж2; гаражу - Б*,М; огорожі - №1,№2,№3; навісу - З (а.с.66). Зміна складу нерухомого майна відбулася у зв'язку з узаконенням відповідачем самовільно збудованих у 2006 році: сараю літ. Л та гаражу літ. М , а також добудови до житлового будинку тамбур а1 (І) площею 2,4 кв. м. Вказане узаконення відбулося згідно рішення виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради від 28.08.2012 року №428 Про проведення робіт в домоволодіннях та окремих квартирах багатоповерхових будинків .

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що відсутні законодавчо визначені підстави для встановлення факту проживання сторін однією сім'єю в якості чоловіка та дружини з 2004 року до реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_15, недоведеності даного факту і у період з 19 травня 2009 року до моменту укладення шлюбу, а також відсутності підстав для визнання спірного майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання договорів дарування - недійсними.

Апеляційний суд, вирішуючи питання обґрунтованості доводів апелянта, виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою Прикінцеві положення Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України .

Рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_2 з першим чоловіком ОСОБА_15 набрало чинності 03 листопада 1992 року.

На час ухвалення вказаного рішення був чинним Кодекс про шлюб та сім'ю України, який передбачав ( ст. 44), що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

ОСОБА_2 зареєструвала розірвання шлюбу а органах РАЦС лише 19 травня 2009 року. Саме з цієї дати шлюб між ними вважається припиненим.

Надані позивачем ксерокопії актів від 31 січня 2017 року про спільне проживання з ОСОБА_6 з вересня 2003 року суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, як доказ спільного проживання сторін однією сім'єю, ведення спільного господарства за період з 19 травня 2009 року по 15 жовтня 2011 року, оскільки вони складені особисто позивачем, а підписи сусідів належним чином не посвідчені.

Відомості, які викладені в ксерокопії довідки голови комітету мікрорайону Юрівка ОСОБА_16 від 31 січня 2017 року ( т.1 а.с. 76) спростовані самим ОСОБА_16 в довідці від 13 лютого 2017 року (т.1 а.с. 200), в якій ОСОБА_16 зазначає, що він видав довідку 31.01.2017 року з усних слів ОСОБА_2, будь-якого підтвердження викладеної ним інформації в довідці від 31.01.2017 року він не мав. Будь - які відомості про спірне домоволодіння за період з 2003 року по 2016 рік у нього відсутні.

Не довели підстави позову і допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які пояснили суду, що вони з 2003 року приходили в гості до ОСОБА_2 за адресою : м. Полтава, пров. Косий, 18, їм не було відомо коли ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, про наявність спільного бюджет у сторін їм невідомо.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду, що ОСОБА_2 не спростувала того факу, що рік побудови сараю літ. Л та гаражу літ. М є 2006 рік, як зазначено у технічному паспорті, і не надала належних доказів у підтвердження того, що вказані споруди побудовані у період їх шлюбу з відповідачем.

Згідно технічних паспортів на спірний будинок вбачається, що побудова тамбуру І, сараю літ. Л та гаражу літ. М була проведена до реєстрації шлюбу між сторонами.

Рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради ;№ 428 від 28.08.2012 року про надання дозволу ОСОБА_6 зареєструвати в бюро технічної інвентаризації сарай літ. Л , тамбур а1 І площею 2.4 кв.м, гараж літ. М не є підставою для визнання об'єктом спільної сумісної власності усього спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. При цьому суд вірно зважив на той факт, що сам по собі житловий будинок не збільшився у розмірах.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених ст.62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Також суд слушно зауважив на те, що оскільки гараж літ. Н є самочинно збудованою спорудою, яка збудована в 2016 році, в період шлюбу сторін, ОСОБА_2 наділена правом претендувати на стягнення половини вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт цього гаражу.

мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу:

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).,(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Доводи апелянта в тій частині, що до спірних правовідносин можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 114 СК України, є не обґрунтовані.

Сімейні відносини ОСОБА_2 з першим чоловіком регулювалися нормами Кодексу законів про шлюб та сім'ю., який передбачав обов'язкову реєстрацію розірвання шлюбу у державному органі РАЦС відповідно до вимог ст. 44 КпШС України незалежно від часу їх звернення.

Норми СК не мають зворотної дії і не можуть регулювати відносини, що виникли до 01.01.2004 року.

Підстави для встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 15 травня 2009 року відсутні, оскільки ОСОБА_2 в цей період перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.

Рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону . В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для іншого трактування зазначених вище положень КпШС України та СК України в частині часу розірвання шлюбу, що повністю буде відповідати вимогам Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, щодо трактування принципу правової визначеності. Жодної судової практики, чи роз'яснень компетентних органів, яка б свідчила про інше тлумачення цих норм матеріального права, не мається.

Відповідно до вимог ч.1 ,5,6 ст. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення у справі Руїз-Матеос проти Іспанії (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63) . Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справі Dombo Beheer B.V. проти Нідерландів (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, п. 33, Series А № 274).

Згідно з правилами ст. 62 СК України позивачка повинна була довести декілька юридичних фактів, це: істотне збільшення у своїй вартості майна; спільні трудові чи грошові затрати або затрат другого з подружжя.

Даючи оцінку наявним в матеріалам справи доказам, місцевим судом зроблено належну їх оцінку.

Даючи оцінку договорам купівлі продажу житлового будинку та земельних ділянок в 2006 році ( а. с. 40-42) , суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачка у справі діяла як представник продавця ОСОБА_7 на підставі цивільно - правового доручення.

У відповідності з вимогами ст. 238 ЦК України ( редакції 2003 року) представник не може вчиняти правочин від імені особи яку він представляє у своїх інтересах, або в інтересах іншої особи.

Згідно з вимогами с т. 204 ЦК України правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи презумпцію правомірності правочину, вважає доводи ОСОБА_2 щодо удаваності правочинів ( ст. 235 ЦК України), укладених в 2006 році, необґрунтованими., так як і її доводи щодо наявності договору довічного утримання, порядок укладення якого чітко врегульовано актами цивільного законодавства. Навіть, якщо позивачка у справі і здійснювала фактичний догляд за ОСОБА_7 на певних умовах, ця обставина не свідчить про наявність саме договору довічного утримання.

Відповідач ОСОБА_6 став одноосібним власником цих приміщень.

Позивачка у справі повинна була довести також факт проживання однією сім'єю з травня 2009 року по день укладення шлюбу з відповідачем , тобто 15.10.2011 року , факт своїх трудових чи грошових затрат, а також їх істотність.

Визначення сім'ї наведено в ст.3 Сімейного кодексу України, - це спільне проживання, спільний побут , взаємні права та обов'язки.

В ході судового розгляду справи допитані свідки підтвердили факт спільного проживання сторін у справі, однак жоден із них не підтвердив факт наявності взаємних прав та обов'язків та спільності бюджету.

Матеріалами справи доведено, що після 2006 року дійсно мала місце реконструкція будинку та господарських споруд.

Місцевим судом було встановлено, що реконструкція будинку та господарських споруд була розпочата в 2007 році, про що зазначила позивачка в позовній заяві ( а.с.62-65 т. 1) .

Тобто реконструкція ( добудови) садиби розпочалася в період, коли ОСОБА_2О . у відповідності з законодавством не мала права на виникнення у неї будь яких прав власності на це майно.

Матеріали справи не містять належних доказів, які б безумовно підтвердили факт, як проживання однією сім'єю ( спільність побуту, наявність взаємних прав та обов'язків), так і наявність грошових чи трудових затрат позивачки у справі після травня 2009 року до жовтня 2011 року, та з жовтня 2011 року (час перебування в зареєстрованому шлюбі).

Сам по собі факт, що ОСОБА_2 була суб'єктом підприємницької діяльності, не свідчить про її трудові чи грошові затрати щодо істотного збільшення вартості домоволодіння.

Не може бути підставою для визнання майна спільною власністю і сам факт реєстрації відповідачем ОСОБА_6 проведеної реконструкції садиби в 2012 році (під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2О.) з врахуванням того факту, що відповідач ОСОБА_6 був одноособовим власником спірних приміщень. ( а.с.5 , 43-50, т. 1).

Судом першої інстанції надано належну оцінку всім доказам, наданим позивачем, у тому числі і показам свідків.

З врахуванням недоведеності факту спільності майна, віідсутні будь-які підстави вважати укладені ОСОБА_6 договори дарування спірних об'єктів ОСОБА_3 недійсними.

Суд апеляційної інстанції вважає, що в ході судового розгляду справи було не доведено факту порушення права та законних інтересів позивачки у справі.

висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

У відповідності з вимогами п.1 ч.1 ст. 374, 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року не встановлено.

Підстави для зміни та розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, понесені апелянтами судові витрати відшкодуванню не підлягають. Відповідачем вимоги про відшкодування судових витрат на стадії апеляційного розгляду не заявлялись.

Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п.1, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення (у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня складення повного судового рішення), шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 31 травня 2018 року.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_17 /підпис/ ОСОБА_18

З оригіналом згідно:

Судя апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1